Летімо!

Дракон солодко потягнувся – від ріжок до кінчика хвоста.

– Ну, що, старий, може хоч цього разу не будемо вдаватися з себе червонопикого діда з придуркуватими оленями? Вже років сто, як ця розвага набридла. Та й важкувато мені підтримувати мару в польоті. Треба ж дивитися, щоб випадково якийсь літак не зачепити. Чи як це… як його?

– Безпілотник?

– О, так! Бачив, скільки їх розвелося? – дракон дихнув полум’ям на складене посеред печери гілля.

Невисока брудна потвора, до якої він звертався, посунулася ближче до вогнища.

– Гадаєш, я в захваті від цього маскараду? – зарослий сивим волоссям дід пихнув люлькою. – Раніше мене хоч боялися як посланця смерті.

– Тебе? – дракон голосно засміявся. – Ти ж подаруночки роздаєш, свято приносиш. Тьху!

Зі стелі посипалося дрібне каміння.

– До речі, про подарунки, – старий наче щось згадав. – Цього року пакуємо не в два, а в три мішки.

– Я і раніше не розумів, навіщо подарунки половинити, ти ж все одно сам їх несеш.

– У синьому мішку подарунки позначені – тим людям, для кого прийдешній рік стане останнім. Мені їх потім легше шукати, – потвора теж засміялася, показавши великі зуби. – А в червоному звичайні. Хай радіють, поки час не настав.

– Так навіщо ж цього року ще один мішок? – запитав дракон. – Ще і такий великий.

– Вирішив навести лад у людському безладі. Треба трохи декому допомогти, вони заслужили, – дід потягнув до себе сріблястий мішок. – Тут, до речі, не так багато. Усе, що знайшов. Лише кілька тисяч дронів.

– Синій мішок теж нівроку. Легкий, але великий. Що це там шурхотить? – дракон зазирнув у середину.

– А це комплектом до попереднього, – вишкірився старий. – Там, куди наші дрони прилетять, знадобиться. Стривай, я ще маю позначити все.

Старий повільно встав, розкрив мішок і подув морозним повітрям на купу чорних пакетів.

– Ось, тепер усе готово. Тягни червоний мішок, там без сюрпризів: цукерки, іграшки, здійснення мрій, добробут і здоров’я.

– Міг вже до дронів накидати в подарунок перемог, якщо вирішив порушити своє правило невтручання у справи людей, – протягнув дракон.

– Перемогу не можна подарувати, тут дива не допоможуть. Перемогу можна тільки здобути. Вони і без нас впораються. До речі, можеш оленів не вдавати, бо сили знадобляться. В Україну прямуємо.

Старий вийшов з печери, він перетворювався на очах. Став вищим, стрункішим, на обличчі з’явився рум’янець, а в руці великий ціпок.

– Летімо!