Купіть кактус!

.
“Купіть кактус!”
– А щоб тобі! – лайнулася Катря і вчергове тапнула “закрити чат”. Проте віджет не квапився зникати і висів зверху усіх віконець, вишкірявся анімованою котячою мордочкою і затуляв ледь не весь віртекран смартвізора.
– Чим ти там зайнята? – скрипнув старечим голосом аватар Ріки. Молода і струнка дівчина була зодягнена лише у низ бікіні, який сміливо можна відносити в категорію “нано”. Білизна разюче дисонувала із тим голосом.
“Епатажниця!” – роздратувалася Катря, а вголос відповіла:
– Реклама вискочила й не хоче зникати.
– Знову мачики усякі з онліфансу? – порснула Ріка – розшарь, я теж таке люблю.
– Та ну тебе в дохлий датацентр, – лайнулася Катря, – биті біти дефрагментувати!
– Сибірський, чи що?
– Та в будь-який на болотах – там все одно все мертве від народження.
Ріка примирливо здійняла руку і всміхнулася:
– Ну добре, сорріки. Не хочеш шарити – то й не треба.
Катря знову тапнула, та реклама не зникла.
– Та нічого шарити. Кактус пропонують купити. Настирно дуже, до всього.
– Так купи. Я люблю усякі екзотичні штуки скуповувати.
– По-перше, я NFT* не займаюся, по-друге там прайс захмарний – половина бітка**. А по-третє – я на ці гроші краще на Ібіцу тусити вшиюся.
– А не застара для Ібіци? – реготнула Ріка.
– А відколи у метаверсі*** вік питають? – підморгнула Катря і трусонула головою. Хвиля чорно-лілового волосся розсипалася по плечам.
– Твоя правда. Окі, френдо, мушу йти – олду час ліки давати. До завтра.
– Бай!
Катря відсунула смартвізор. Похрустіла старечими суглобами і почвалала на кухню.

***
Скільки з нею живу – стільки і дивуюся. Інтереси Катря має, м’яко кажучи, доволі обмежені. Соцмережі, метавсесвіти, «жовті» новинарні – все інтегроване проміж собою, переплетено в один суцільний інформаційний нерв. Оголений. Нерв, що болюче реагує на усякі дрібниці. Натомість щось дійсно важливе вона оминає увагою, бо ж «інформаційний стрес» і все таке. От сьогодні навіть не глянула на новину про ракетний удар ХАМАС по Ізраїлю і про кількість постраждалих. Натомість наставила купу лайків якимось глямурним сторінкам, рецептам та техпідтримці метавсесвіту. І живе, сердега, переважно, у мережі, в реальне життя повертається хіба поспати, сходити до вітру чи поїсти. Хоча чула – останнє вже вигадали, як інтегрувати в метавсесвіт, тож не здивуюся, що скоро Катря виходитиме рідше.
Ет, мені б таку розкіш – виходити…
Цікаво, а що то за кактус такий?

***
– А ти бачила – у Джулі із Домінікани, та, хаус якої у сусідньому районі – на три фоловери більше? Тьху-тьху-тьху, дизлайк їй у карму, старій карзі! – Ріка відкусила останній шматок ескімо і злісно пожбурила упаковку від морозива просто під лавочку, на якій вони сиділи. Цуценя, що примостилося неподалік у траві парку й дивилося на дівчат голодним оком, швиденько і, водночас, боязко, порачкувало до упаковки. Ріка тупнула ногою у якравій помаранчевій босоніжці-гладіаторі. Собача жалібно заскавчало і позадкувало.
Катря не відповіла, думала про щось своє.
– Хейя, френдо, ти мене чуєш?
– Га? – врешті відгукнулася Катря.
– Кажу, карга та, Джулі, по фоловерах мене обігнала. Пиляє в тік-токи усілякі етно-рецепти, уявляєш?
– То й що?
– Ти про що думаєш, взагалі? Три! Цілих три фоловери різниці! Я фоловер-батлу програю!
– Про кактус думаю, – стенула плечима Катря.
– Який кактус?
– Я ж тобі вчора казала. Рекламний.
Ріка замислилася, почухала голену потилицю, над якою здіймався ядучо-зелений ірокез.
– А… щось пригадую. І що?
– Реклама та не закривалася. А зранку прокинулася – нема її. А кактус є. Упав зранку на воллет****. А я – не купувала!
– А пів бітка?!
– Зникли! Випарувалися! Нема! – розпачливо гукнула Катря і грюкнула рукою по лавці.
Ріка округлила очі і зойкнула.
– У саппорт писала?
– Звісно. Розбираються. Але трабла в іншому – бітки в мене стейкалися***** фіксовано. Їх не можна було зняти!
– Потусила на Ібіці, називається, – зітхнула Ріка, – якщо геть скрутно – можу позичити.
Катря мотнула головою, прядка білого волосся упала на очі.
– Дякую, не треба, – відказала і додала за мить: – о, чекай, здається – саппорт написав.
Перед нею вигулькнуло з повітря віконце. Катря довго щось читала там. Змінювалася в обличчі – блідла, червоніла, знову блідла. Врешті кинула недбало Ріці:
– Соррі, мушу йти.
– Баюшки, – відгукнулася подруга, – якщо таки треба гроші – стукай, виручу.
Катря не відгукнулася.

***
Гроші і тусовки, мода та концерти – хіба про таке я мріяла, коли задумувала все це? Хіба над таким наша команда працювала майже три роки? Ні, можливо тут мешкають й інші, але мені, чомусь, «пощастило» саме з такою господинею. А моя справжня власниця дуже давно, років із п’ятнадцять, певно, не логінилася вже. І невідомо, чи зайде ще колись. Як незрозуміло, чому існую я. Чи не існую? Утім, якщо вірити Декарту – cogito ergo sum. А я, безумовно, мислю. Он, з кактусом як чудово вийшло.

***
– Ріко, Ріко, ти чуєш?! – Катря збуджено кричала у віртекран.
Очей її видно не було, оскільки їх приховували масивні темні окуляри. І зачіска сховалася під якоюсь шляпкою з великим рожевим пером.
– Слухаю, френдо?
– Вгадай, де я? – всміхнулася Катря.
– Та я звідки знаю?
– А ти мій сторіс із рілсами вже лайкала?
– Ні ще. Зайшла щойно.
– На Ібіці я, от! – похизувалася Катря, – саппорт повернув бітки!
– Круть! – дещо розчаровано відгукнулася Ріка, та подруга, певно, цього не помітила, – вітаю. А кактус?
– Дякую. Там взагалі цікава історія. Кактус зник, продався за два з половиною бітка!
Ріка на віртекрані роззявила рота, кліпнула. Судомно вдихнула.
– Але два кудись надіслалися. Я спитала саппорт і про це. Відповіли: стався збій. Але вже все пофіксили. А мої пів бітка на місці. Ото я і вирішила – потусити тут. Бо ще знову баг станеться – хтозна.
– Круть! – знову повторила Ріка, – щиро радію за тебе.
Але радості в її голосі не вчувалося.
– Соррі, мені коктейль несуть, зателефоную згодом, – всміхнулася Катря, – сторіси полайкати не забудь.
– Обов’язково, – пообіцяла Ріка, – бай!

***
Новину про жертв удару ХАМАСУ Катря всіляко ігнорувала. Сподіваюся, ті два біткоїна допоможуть бодай комусь із постраждалих. Але пощастило, що моя «киця» не відкривала розсилку про кактус, інакше б спустила гроші на якусь непотрібну маячню. А кактус виявився непростим – акцією від Ford Foundation******. І якщо купити їх NFT – за кілька годин фонд викуповував його назад у п’ятеро дорожче.
Хоча і дивно, що Катря проігнорувала новину – адже сама війну пережила.
Тоді, коли все почалося, моя власниця і залогінювалася востаннє. Я, тобто, залогінювалася. Якраз і створила тоді аватар, буквально за якусь годину до початку вторгнення. Як зараз пам’ятаю –  двадцять четверте лютого, Лондон, пів на першу ночі – а я створюю аватар у нашому Kittywerse. Який ми із командою однодумців щойно запустили – метавсесвіті для зоозахисників, волонтерів, екоактивістів і просто любителів тварин. Та бачу, щось завернуло не туди, і киці тут не зовсім такі, як ми планували.
А потім я-спражня розлогінилася і більше ніколи не заходила. Спочатку я думала, що справжній мені раптом перестало тут подобатися. Але потім я зазирнула у переписку в робочому чаті команди. Останнє повідомлення я-справжньої, датоване двадцять четвертим лютого двадцять другого року:
«В Україні повномасштабна війна! Я їду до Маріуполя – забрати батьків і молодшого брата. Роадмап******* ви усі маєте, тож слідуйте йому. І нехай Kittywerse процвітає.»
Виходить, я-справжня виїхала.
Пам’ятаю, як самотньо тут було одразу. Самотньо. Мертво. Страшно. А потім почали приходити інші, їх ставало дедалі більше. І прийшла Катря, знайшла мене в якомусь підвалі. Обігріла і забрала до себе. Я їй безмежно за це вдячна.

***
– Ти тут? – запитала Катря і поставила на підлогу тарілку свіжого молока. Утім, як і сотні разів до сьогодні. Вона повторювала це щоразу, як тільки логінилася. І молоко теж приносила.
– Няв! – відповіла я і граційно пройшла до свіжого частунку.
Взагалі, не така вже і погана моя «киця», просто її інтереси в житті дуже обмежені. І не так вже з нею і кепсько, насправді.
Але я дуже сумую за справжньою собою. Що ж заважає мені знову залогінитися?

––––––––––––––––––––––––––

* Невзаємозамінний токен. Особливий тип криптовалюти, який не можна обміняти на інший. Такі токени повністю різняться між собою, є унікальними, а їх кількість обмежена.
** Вitcoin – одна з найпопулярніших криптовалют у світі. На момент написання оповідання курс біткойну становить приблизно 29300$, тобто ціна кактусу складає 14650$
*** Метаверс, метавсесвіт – мережа віртуальних світів, зосереджена на соціальній взаємодії. Віртуальний простір в якому люди, їх аватари, можуть взаємодіяти між собою та іншими цифровими об’єктами за допомогою технологій віртуальної, доповненої або змішаної реальності.
**** Wallet – гаманець.
***** Стейкінг – процес заробітку на криптовалюті, що передбачає тимчасове блокування токенів на гаманці з метою отримання винагороди за їх блокування. Операція подібна до банківських депозитів.
****** Ford Foundation – американський благодійний фонд, створений з метою фінансування програм і проектів для підтримки демократії, зменшення бідності, сприяння міжнародній співпраці і розвитку людства.
******* Roadmap – це документ, який коротко по суті описує стратегію розвитку проекту.