Кулька в подарунок

В повітрі висів густий запах хвої. Пухнасті ялинки стояли стрункими рядами, ваблячи покупців лапатим гіллям. 

Ліна зітхнула, розглядаючи красиву зелень. Разом з Олексою вони завжди ставили вдома живу ялинку і наряджали її під святкову музику – цілий ритуал. Тепер вже другий Новий рік вона зустрічає в порожній квартирі, і замість співаників із колядками читає хіба що списки полонених на обмін. Але вчора затялася сама із собою – прикрасить ялинку, хай там що. Не має права опускати руки. 

– Пані, вам помогти?

До неї звертався продавець із довгим темним волоссям, вбраний у кумедне старомодне пальто. Ліна струснула головою, відганяючи важкі думки, і ніяково усміхнулась:

– Мені, будь ласка, якусь невеличку… Аби я її сама додому дотягла.

– Зараз організуємо. 

Він повернувся до своїх помічниць:

– Дарко, Соломіє, запакуйте оте крайнє деревце. І подарунок.

Жінки заметушилися за роботою. 

– Подарунок? – перепитала Ліна.

– У нас сьогодні акція. До кожної ялинки даруємо новорічну кульку.

Чоловік блиснув пронизливо-голубими очима з-під кошлатих брів.

– Веселих свят!

***

Дарка провела Ліну капосним поглядом і захихотіла, ховаючи ніс в картатій хустці.

– Ми могли їй пристріт з тою кулькою підсунути, а ти б і не знав!

Чоловік нахмурив брови й награно-серйозно пригрозив жінці кулаком.

– У-у-у, я тобі покажу пристріт! У нас тимчасове перемир’я та вимушена співпраця, забула?

– Та жартую я, жартую, – підняла руки вгору Дарка, – всього лиш маленький оберіг на добру звістку. Думала спершу щось для здоров’я наворожити, бо пасувало б, але Соломія сказала, що це їй потрібніше. 

– Потрібніше, – впевнено кивнула досвідчена Соломія.

***

Додому ялинку Ліна донесла, але геть вибилась з сил. Сіла на кухні з чашкою кави й взялась розглядати подаровану кульку. Ніколи раніше не бачила таких візерунків – малюнок обплітав поверхню, мов вишивка, переливався й здавався живим.

З задуми її вивів дзвінок мобільного.

– Алло. Так, я його дружина. Завтра?! Так! Так, я вже виїжджаю, – Лінин голос зірвався на щасливий вигук, і вона кинулась одягатись, забувши про каву.

***

На спорожнілій площі продавці рахували зароблені за день гроші.

– Ти казала, що за обереги плату брати не можна. То що робити будемо з тими папірцями?

– Та що, що – те ж, що й всі перед святами. Перешлемо якомусь волонтерському фонду.

Чоловік кивнув і щільніше загорнувся в старий кожух. 

– Добре. Ходім вже, негоже чугайстру та відьмам так довго посеред цивілізації вештатися. Тим більше комендантська година скоро.