Зразковий хлопчик

    Рівно о дванадцятій ночі в тюремному блоці А пролунав гудок загальної побудки; увімкнулося світло. Сонні в’язні підхопилися і приліпилися обличчями до решіток своїх камер. Двері блоку відчинилися, увійшов начальник чоловічої в’язниці – Великий Бос, як він себе називав, або Цицькосмок, як між собою називали його в’язні.

    – З Новим роком, дамочки, – прорипів він. – Минулого року ваш блок відзначився хорошою поведінкою. За це отримаєте від мене по йогурту. І подяку. Мандаринок і олів’є не чекайте.

    – Краще б цигарок дали, – озвався в’язень, – і кіно файне показали.

    – Хто це сказав? – гаркнув Великий Бос. – Лишаєшся без йогурту.

    Наглядачі почали роздавати в’язням пайки. Біля однієї з камер вони розгублено зупинилися і покликали начальника. Камера була порожня. В’язницю підняли по тривозі, в’язнів вишикували. Великий Бос озброївся кийком і пройшовся вздовж шеренги тіл.

    – Хто спілкувався з Коротуном? Кажіть, бісові діти! Усе, що знаєте!

    – Він збирався навідатися до вашої дружини, – реготнув один із в’язнів і зігнувся, отримавши кийком під дих.

    – Хто зізна́ється першим, зможе потім впізнати себе у дзеркалі, – гаркнув начальник. – Всім іншим я цього не обіцяю.

    – Добре, Циць… начальнику, я скажу: він недавно хвастав, що встановив ментальний зв’язок із планетою Зок. Казав, що за ним мають звідти прибути, – промовив інший ув’язнений. В’язень по сусідству пирснув від сміху і теж отримав під дих.

    – Ви в мене всі будете мордами сніг загрібати! – Горлав Великий Бос.

    – Камера була замкнена, – озвався старий сивий в’язень. – Тож краще спитайте в своїх наглядачів…

    До них якраз підійшов старший наглядач і простягнув Великому Босу папірець. Це виявилася записка із почерком Коротуна, яку знайшли на його койці:

    «Привіт, Цицькосмок. Пам’ятаєш листа до Святого Миколая, якого ти люб’язно дозволив мені відправити звідси? Ти ще тоді посміявся і сказав, що краще б моя матінка зробила аборт. Я написав Святому Миколаю, що п’ятнадцять років поспіль був зразковим хлопчиком, і що давно мрію побачити його резиденцію (хоч ти й так це знаєш, бо читаєш всі наші листи). Виявляється, він отримав мого листа, і навіть прочитав його. Тож можеш мене привітати: допишу і полечу до нього прямим рейсом на рогатих. Як тобі така “дострокова амністія”? Не сумуй, Цицькосмок; коли буду на місці – напишу. З Новим роком і веселих свят. Твій уже не твій Коротун».