Коти – привиди

Четвертий місяць кіт Василь блукав по Херсонським степам та  лісовим хащам, у пошуках свого господаря Миколи, який пішов захищати свою землю від російських окупантів. Вночі пройшов дощ, щоб не намокнути  він заліз під товстий стовбур клена, що лежав прямо на витоптаній стежині. Крутячи головою у всі боки кіт Василь  розумів, що тут відбувалося щось страшне: поламані дерева, глибокі ями, запах свіжої крові та смерті…..  котяче серце забилося в  тривозі.
Раптом, зліва, кіт Василь почув ледь чутний шурхіт. Кіт завмер, все тіло його напружилося в очікуванні стрибка. Шурхіт знову повторився а за шурхотом –  людський  стогін. Кіт, підкрадаючись, пішов на стогін.
На невеликій галявині  лежав чоловік. Руки його були розкинуті в сторони, неначе він хотів обняти ввесь світ, голова схилена на бік, очі закриті а ноги….а ноги в крові. Кіт  Василь швидкими стрибками наблизився до пораненого бійця.  Метельнув пухнастим хвостом по обличчю воїна і ніжно замурчав. Кіт Василь упізнав свого господаря Миколу.
Кіт ще раз метельнув  хвостом, по Миколиному  обличчю,  і голосно нявкнув, неначе  наказував йому відкрити очі. Микола дійсно відкрив очі, побачивши кота він ледь чутно прошепотів: « Васька, невже це ти … звідки?…» і втратив свідомість. Кіт бігав навколо нього тривожно нявкаючи, метеляючи  хвостом по обличчю, розгрібаючи лапами землю біля поранених ніг, але  все дарма,  Микола в себе не приходив.
Кіт Василь  напружився, вигнув спину і різко  підскочив  у гору, перевернувся у повітрі  два рази і враз перевтілився у молодого хлопця, років сімнадцяти , із зеленими  очима та розкуйовдженою шевелюрою.  Він став на коліна біля Миколи і легенько  потряс його за плечі:                                               – Миколо, Миколо, ти мене чуєш?
Микола лежав нерухомо, дихання його було ледь чутне.  Хлопець оглянув Миколені ноги,швидко  зняв із себе сорочку, розірвав її на стрічки і перев’язав рвану рану, з якої юшила кров. Потім хлопець спритно вигнувся, підліз під Миколчину спину, щодуху напружився і, нарешті, відірвав від землі важку ношу.  Хлопець вперто ніс Миколу на своїй спині.
Враз, неначе  із – під землі виринули два бійці, із зброєю в руках :
–    Стій. Ти хто? – запитав  воїн, направивши автомат на хлопця.
–    Я, Кіт Василь
–   Цікаво, а це хто?
–    А це в лісі знайшов пораненого бійця, напевно ваш.
–     Біжи за Тетяною і нехай візьме ноші – звернувся воїн   до молодшого бійця. Через хвилин п’ять,  з’явилася молоденька  медсестра з рудою копною волосся. Василь поклав Миколу на ноші  .
–    Руш вперед, – наказав воїн Василю. Біля землянки, яка ледь виднілася із – під землі воїн наказав:
–   Стій.   А ти повідом  командира, – звернувся він до молодшого бійця
Боєць вмить  зник. Через декілька хвилин, виглянувши із землянки махнув головою  Василь низько  нахилився і увійшов до землянки.  За здоровим пеньком сидів   бородатий чоловік, років сорока п’яти:
–   Кого привели?
–   Так ось, – підштовхнув він хлопця вперед, –  говорить , що він  Кіт Василь,біженець
Командир пильно подивився на Василя :
–  Біженець ?
Василь  кивнув головою.                                                                                                                                 – То що,  х
– То звідки, ти кажеш,біг?
–    З Калинівки.Біг до тітки  в  Олешково  –  а тут боєць  лежить, стогне. Я до нього, а він поранений. От я і перев’язав його своєю сорочкою – зиркнув Василь на бійця, який його привів.
–   Так – підтвердив боєць. Нога у Миколи була перев’язана.
–  Гаразд, інформацію перевіримо. Відпустити тебе не можемо, ми в оточенні, дивно, як це ти так пройшов непоміченим., -уважно вдивлявся в хлопця  командир.
–  Я  вмію  тихо пересуватися і знаю таємну стежину.
–     Зрозуміло –  лівою рукою потер потилицю командир, – Років тобі скільки?
–     Сімнадцятий   минув.
–  Будеш на підхваті  але – не висовуватися і слухати накази. Ти тепер наш воїн, зрозумів?
– Зрозумів.
Так кіт Василь і став воїном ЗСУ.
– Мур-няв,  –  раптом почув Василь позаду себе. Він різко обернувся, перед ним сиділа руда кішка.
– Значить я не помилилася, – промурчала кішка, – ти кіт і  добре мене розумієш.                                Василь мовчки дивився на кішку
–  Опівночі чекаю тебе на узліссі, – промурчала Бестія і хутко зникла. Василь мовчки глянув у слід кішці   і пішов до кухні.
Кіт Василь,опівночі вийшов із землянки, три рази обернувся навколо себе і вмить  перетворився на кота і побіг на узлісся. На невеликому пагорбі стояла Руда Бестія а поряд – троє  котів.
–  Це той кіт про якого я розповідала. – мотнула головою Бестія на кота Василя
Коти підійшли ближче до Василя, він напружився, спина його вигнулася дугою.
–  Чого кликали? – нявкнув він.
–  Зеніт, із Херсону,- нявкнув сірий кіт.
–   Самсон, –  замурчав смугастий  кіт, мене ранили  під час обстрілу,  наші воїни мене вилікували і тепер я воюю разом з ними.
–    Уран,  – чорний кіт завиляв хвостом, селяни підкинули мене  воїнам,  коли ті  базувались у нашому селі.
–   Знайома історія, – муркнув Василь
–  Ти що, також підкидьок?
–  Ні, я скоріше…  знайдений. –  сумно муркнув  кіт Василь, – Микола мене малим знайшов, обігрів, накормив і залишив у себе. От я його і оберігаю. Тільки він цього не розуміє. Залишив мене на тітку Нюру а сам- воювати. Я і пішов за ним…- закінчив своє нявчання Василь.
–  Ми приймаємо тебе в своє котяче військо але ти маєш нам допомогти вивести бійців із оточення,- замурчала руда Бестія
– Як? –  метельнув хвостом кіт Василь
Бестія сіла на задні лапи :
–   Ти маєш навчити нас перевтілюватись у людей.
–  Тут нічого складного, потрібні сильні емоції і концентрація енергії – зауважив кіт Василь. Раптом він підскочив у верх і перевернувся в повітрі два рази і вмить перетворився на воїна Василя – ось так, звернувся він до котів які його обступили. Потім Василь три рази обернувся навколо себе і знову став котом.
–  Мур – няв, нічого складного але є ще один секрет. –  Василь раптом  підскочив у гору і перевернувся один раз. Перед котами стояв воїн але з котячим обличчям  а замість рук та ніг котячі лапи – тренуйтесь  – муркнув  кіт Василь.
Коти до ранку  відпрацьовували техніку перевтілення.
А в цей час, командир та його помічники  планували вихід з оточення:
–  Потрібно вдарити зненацька, – промовив Гриша Горін
–   У нас четверо важко поранених,  – зауважив командир, – і підмоги нам немає звідки чекати, – командир нервував,- зв’язку немає, нас вважають загиблими  або думають, що ми в полоні.
–  А якщо ми відправимо  в розвідку Василя Кота, він  знає  як обійти блокпости?- запропонува Іван Ворон, – І ходить він беззвучно.
–  Гарна ідея, -підтримав командир.
Ранком, за наказом командирв, всі бійці зібралисся на галявині                                                                        –  Нас  залишилось всього дев’ятнадцять, – почав свою промову командир,- Наші побратими полягли смертю хоробрих у боях,  за нашу Державу,за нашу незалежність. Ми не можемо більше сидіти в оточенні ворога. У нас з вами інша задача –  гнати окупанта з Української землі. Настав час вирушати в дорогу.  Провідником буде Василь Кіт.
Ніч видалась світлою. Кіт Василь йшов вперед а за ним йшли бійці, які несли на  ношах поранених.             Раптом Василь зупинив колону. Почулися крики:
–    Что за чертовщина?… Что это такое?…
–  Коты – приведения
Наступила тиша.  Василь махнув рукою і колона рушила. Починало світати. Раптом  почувся  хруст гілки і десь тривожно нявкнув кіт. Колона зупинилась На галявині, освітленій  місячним сяйвом, з’явився окупант з автоматом:
–   Откуда здесь коты ?- злякано прошипів воїн направивши автомат  в сторону колони.
–   Мне  кажется там кто-то есть, – почувся інший голос і на галявину  вийшов ще один окупант.
–   Может пальнуть ?
–   Что это?
На галявині, прямо перед окупантами, з’явилося чотири коти,  які  раптом підскочили, зробивши сальто в повітрі і на очах у всієї колони і двох окупантів перетворилися на воїнів з котячими обличчями а в котячих лапах були автомати.  Один із окупантів втратив свідомість.  Нелюдський стрибок в сторону іншого – збив його з ніг і котяча лапа затулила йому рота. Спостерігаючи за цією картиною, також заціпеніли. Аж раптом, один із котів – привидів нявкнув і махнув рукою в їх сторону. Кіт Василь,  двома нелюдськими стрибками, перетнув галявину і сховався в темряві, куди зникли коти- привиди. Через декілька хвилин Василь з’явився. Командир відкрив рота але Василь приставив палець до вуст і замотав головою, очі його блиснули дивним зеленим вогнем. Командир здригнувся і холодний піт вкрив його лоба. Попереду  нявкнула кішка у командира                « мурашки» пробіглися по спині:
– Пора , – ледь чутно вимовив Василь.
Колона безшумно двинулась за Василем. Сонце показалося із- за обрію.
–  Стоять. Колона завмерла.  З лісу вийшли чотири українських воїна
–  Хто такі?
–   Свої, – ледь чутно відповів командир і вийшов вперед. – Двадцять шоста артилерійська бригада, точніше те, що від неї залишилось. Біля ніг командира замурчав  кіт Самсон… Командир обернувся, за ним стояли його воїни з ношами, на яких мирно відпочивали поранені. На ношах, біля Миколи, лежав кіт дивного кольору. Командир  ще раз обвів поглядом  своїх бійців, молодого хлопця на ім’я Василь Кіт, який вивів їх з оточення,  ніде не було. Рижа Бестія радісно  бігла поряд  медсестри Тетяни.  Кіт Уран плентався позаду Івана Ворона. Сірий кіт Зеніт, мирно сидів на задніх лапах  і дивився прямо командирові в очі. Командиру здалося , що Зеніт йому підморгує, « мурашки» пройшлися по спині славного  бойового командира, Петра Дзюби
–   Ну, що пане командире, веди своє військо до нашого штабу – заговорив один із бійців.
Командир махнув рукою і колона рушила вперед.
–   Ну і котів у вас..- мовив один із бійців,  – де це ви їх назбирали?
–   Це також наші воїни, – тихо мовив командир,- Котики ЗСУ
–   Коти – привиди? – засміявся вартовий. – Чули ми  цікаві історії від переляканих окупантів, які потрапляли до нас в полон. Вони запевняли , що бачили котів у ріст людини із автоматами.
–   Та їм верзеця кругом Бендера – підхопив розмову інший вартовий, – вони стверджують, що у нас не тільки воїни- бандеровці а і гуси, птахи та коти, також страшні бандеровці, –  зареготав бородатий боєць.
– Авжеж – кивнув головою командир і зиркнув підозріло  на свого кота Самсона , який крокував поряд. Кіт задоволено муркнув і підморгнув командиру.