Кориця

Блакитно-жовті гірлянди мирно блимали на кухні, поки Анна формувала цукрове печиво-ялинки. Кориця, рудошерста кішка, готувалась до сну на краєчку канапи, згорнувшись волохатим клубочком.

— Ех, Коричко, самотні ми з тобою… самотні, — зітхнула жінка, розглядаючи майбутні смаколики. — От скажи, хто оте все печиво їсти буде?

Жінка витерла запорошені борошном руки об фартух.

— Бідна, божевільна ти, Анно, — вже й з котами бесіди ведеш. Коричко, якщо ти відповіси — от тоді точно буде ясно, що зовсім вже здуріла від самотності. Але ти мене все одно не розумієш… — іронічно підмітила вона і похитала головою.

Кішка, очікувано, не відповіла. Тільки уважно поглянула на господиню своїми круглими, проникливими очима. Через хвилин п’ять мугикання собі під носа новорічних мелодій, печиво успішно відправилось в духовку і Анна всілася біля Кориці.

— Що ж далі… — тихенько пробурмотіла. — Може ще один салатик зробити? Ні. Трьох і так забагато. Повісити ще гірлянд? Та квартира вже і так сяє, наче головна ялинка країни… Лишенько, я зовсім забула про корм!

Анна жалісно глянула на кішку і з очей покотилися сльози.

— Нічого мені не в радість, як би не намагалась… Макс на війні, маму втратила… ну скажи мені, за що така доля важка? І наче в теплі, наче в безпеці, наче дах над головою і їсти є що… і ти зі мною, щоб не так сильно журилася. Та ніщо не розраджує!

Кориця на останньому слові, яке вирвалось душевним криком, підвелась і потягнулась.

— Де ж серветки, коли вони так потрібні? — застогнала Анна, протираючи мокре обличчя руками.

Кішка з нявкаючим звуком позіхнула і зістрибнула з дивану. Попрямувала по своїх справах, активно перебираючи лабетами. Анна прослідкувала поглядом.

— Велетенська грудка бездушної шерсті! — буркнула їй навздогін. — Ну і йди…

Хвилин через сорок в двері постукали. Анна насторожилась — хто б це міг бути? Вона нікого не чекала. А єдина подруга, яка не виїхала за кордон, відправилась на свята до батьків. Окинула поглядом спальню, щоб перевірити, чи з Корицею все гаразд. Пухнаста тихенько сопіла на столі біля увімкненого ноутбуку.

— Добрий вечір. Ваше замовлення, — сказав кур’єр, якому відчинила Анна.

— Добрий. Я нічого не замовляла… — спантеличено пробурмотіла.

— Ну як… тридцять чотири упаковки паперових серветок. Сорок п’ять пачок вологого корму зі смаком «Різдвяна рибка». І адреса ваша, — впевнено сказав чоловік. Навіть протягнув квитанцію.

— Людоньки… — Анна покрадьки покосилася на спальню.

Кориця? Отакої! Лапками…