Корпорація новорічних забіяк

Опинившись у теплих дитячих рученятах, Норіель виструнчився. Щойно дівчинка, на шалику якої було написано «Аля», разом із матір’ю  придбали його на різдвяному благодійному ярмарку на підтримку ЗСУ.

Невдовзі його, порядного скандинавського гнома, якого колишня господиня – власниця майстерні ляльок, нарекла Норіелем, тобто, «Сміливцем», занесли до світлого приміщення і поставили під невеличкою штучною ялинкою, від якої пахнуло  пластмасою, а не хвоєю.

Ще й товариство тут зібралося неабияке. Пихатий Сніговик спілкувався  лише з рум’яною Янголицею у хутряній накидці. Вони лунко хихотіли й  позирали на нього з погордою. Той сміх завдавав Норіелю прикрощів. Він  чув, що Янголиця критикувала його капелюх, який настільки насунувся  гномові на очі, що той, певно, ніц не бачить. Та вона помилялася, бо бачив він чудово.

Інші іграшки виявилися не менш прикрими. Балухата скляна сова, яка висіла в нього над головою, якось дзьобнула гнома у плече. Балерина з прозорого пластмасу постійно скидала йому на шию гірлянду. А святий Миколая і дівчина з довгими білими косами, яку господарі називали Миколаївною, його ігнорували. Хіба з такими заприятелюєш?

Але найприкрішим за всіх був здоровезний перський котисько Сем, якого обожнювала маленька господиня Аля. Волохатий розбійник декілька разів хапав Норіеля за капелюха та стягував зі столу. А ще позначив кігтями  торбу з дарунками, яку гном тримав у руці.

Новорічна ніч обіцяла бути спокійною. Господарі поїхали на гостину до родичів. Тишу порушував лише старий годинник на стіні, який важко рухав стрілками. Сніговик із Янголицею час від часу сонно перемовлялися. Сова смачно позіхала та белькотіла щось на своїй совиній мові.

Близько півночі до кімнати зазирнув котисько. Коли Сем смикнув гірлянду, Норіель зашипів на нього – і пхнув кривдника тоненькою ніжкою.

Кіт зупинився.

– Як ти це зробив? – вражено запитала Янголиця.

– Не знаю…

– Поглянь на годинник, – мовив Миколай. – Настала чарівна новорічна ніч – час, коли ми вільні.

Кіт знову пішов в атаку. Коли він наблизився до Янголиці, Норіель  пхнув його кулачком. Сніговик штрикнув пухнастого в ніс гілкою. Той жалібно занявчав. А сова, злетівши в повітря, клюнула Сема в хвіст.

Той вигнув спину та зашипів. Але в гру вступив Миколай, який  погнався за рудим із палицею. Щойно він зачинив за зайдою двері, залунали  оплески.

– Добряче ми його провчили, еге ж?

– Ми – новорічні забіяки!

Янголиця по-змовницьки підморгнула Норіелю, а Сніговик простягнув йому руку-паличку. Той охоче її потис, радіючи замиренню.