1 Вересня, 2023 Хлопчина, кристал та Нескінченний Океан Повернутися до конкурсу: Початок Шляху текст видалено на прохання Автора Повернутися до конкурсу: Початок Шляху Навігація записів Попередній записНазад СиротаНаступний записНаступн. Серце Лісу Навігація записів Попередній записНазад СиротаНаступний записНаступн. Серце Лісу
Так огидно я давно себе не почувала.
”Ох, нарешті це моя щира десятка”, – думала я.
Нарешті я оціню твір не тому що маю, а бо знайшла його – свій ідеал… а далі почались удари під дих!
Як там було: ”Хлопець ненавидів, коли хтось от так видирав його з інших світів”
Ваше зверхнє ставлення до читача неприємне, мені взагалі ваші авторські коментарі по цимбалах, я не хочу недоречних недомовок, я хочу жити пригодою, а не розуміти що ПАН АВТОР мені її переповідає і глузує з мене бо він знає усі приколи, а я, лошара, ше ніт! Таким розумникам у кінотеатрі попкорн на голову вдягають!
Ви розумієте, що тими коментарями ви прям навмисно виокремлюєте мене з того цікавого світу і нагадуєте мені що я живу у своїй існуючий реальності. Ви постійно робити з мене ЧИТАЧЕМ вашої історії. Забираєте в мене емоції присутності у чарівному світі. Це ницо з вашого боку!
За Архімеда взагалі готова відкопати шкіряними буцами.
Це знущання, так? Бо як інакше я маю це сприймати! Розгорнути новий інший фантазійний світ, який, трясця його матері, не стосується подій повісті від слова зовсім!!! Це саме той момент коли нам не треба було цього показувати, а достатньо було розказати, що він читав цікаву книжку про фантастичного Архімеда, його улюблену книжку!!! Я тільки втягнулась у світ, а мені пропонують малювати наново… а потім забути! Серйозно? Пене розумнику, ви такий крутий, така у вас фантазія, ви все знаєте, а я тут тільки заради того щоб читати… саме читати, а не пережити пригоди.
Запороти таку круту ідею… життя біль!
Мені цікаво (хоча пофігу, взагалі не цікаво, суцільна журба), навіщо той кліфгенгер у епілозі? Ну усе ж було круто. Герой попри все досягнув своєї мрії, у нього лабораторія де він створює таких омріяних роботів і живе своє щасливе життя ботаніка і далі. Ну гарне ж, повноцінне та повчальне, закінчення, яке не потребує зациклення з отим початковим кристалом, який заховав дід у чорній шафі… мені аж фізично боляче від того які я мала сподівання розпочинаючи повість і що я тепер відчуваю.
А ще, у вас таки є проблеми з описом простору. Особливо той момент де посередині кімнати стоїть телевізор…
Обіцяю одне: оцінку я поставлю завтра, коли у мене не буде емоцій. Т_Т
Мало що зрозумів з коментаря, але його емоційність мені подобається) Най буде
Вітаю.
Текст цікавий, але є кілька моментів, які робили читання дещо важчим, на мою думку. Нижче я спробую пояснити в деталях, чому мені так здалось. Надіюсь, не сприймете за грубість чи образу.
1. щільність описів я би радила зменшити. Зараз у людей голови сильно перевантажені великим обсягом інформації, зокрема в умовах війни (як мінімум всі ті нічні тривоги, звуки вибухів і роботи ППО, і всі, пов’язані із цим моніторинги каналів в телеграмі, та інший інформаційний шум).
Як мінімум однотипні описи зовнішності персонажей. Якщо додаєте вчителя на умовних п’ять хвилин часу в одній сцені на текст – не потрібно детально описувати його зовнішність, колір волосся і очей. Краще обрати якісь особливості характеру, якщо вертатись до зовнішності то дійсно особливості, які запам’ятаються. І допоможуть вирізняти персонажей поміж інших. Наприклад велика родимка на щоці. Або хвора нога. Через що персонажа потім можна ще й додатково звати “кульгавий”. Це приклади. У вас в цьому плані гарно працюють ластовиння у рудого і яскраві футболки у дівчинки. До слова, для дитини не буває занадто яскравих кольорів (якщо це не особливість сприйняття конкретного персонажа або не прояв якоїсь хвороби). Занадто яскравими кольори стають вже для дорослих.)
Також коли поспіль іде кілька абзаців щільних описів оточення (наприклад кімнати), особливо коли більшість цих деталей не стосується сюжету – читач ризикує загубитись у описах і забути, про що був текст. У вашому тексті я не губилась в цьому плані, але кілька разів було доволі близько до цього. Іншими словами, не обов’язково описувати те, що ніяк на сюжет не впливає. Зокрема це стосується коли використовують більше одного порівняння із чимось для однієї речі чи явища. Цей прийом потрібен лише в окремих випадках, для підсилення атмосфери і напруги в сцені, але використовувати його потрібно обережно. Всі ці немовби – дуже сильно перевантажують текст. Можливо це особливість мого особистого сприйняття, але мені важче уявити картинку, коли у тексті багато метафор і порівнянь однієї речі х чимось іще. У вас такі порівняння трапляються подеколи. Не часто, але є. Просто маю погану звичку писати про все, що помітила у тексті. Це не значить, що прямо треба бігти і виправляти, ні. Зрештою яким би об’єктивним не був конструктив, він все одно лишиться суб’єктивною думкою критика. Грубо говорячи, просто звертаю увагу на місця, які мені важко далися, а значить і в інших читачів з якоюсь долею вірогідності може статись таке саме враження.)
2. Багато тавтологій. У нас в мові вдоста синонімів, часто аж пальці пекло, так хотілося підставити один з них. Наприклад в чотирьох поспіль йдучих реченнях були руки. Пограйтеся з текстом, спробуйте зробити так, щоб двох однакових слів у двох-трьох йдучих поспіль реченнях не з’являлось. Це цікаво, вам сподобається те, як завдяки цьому ваша мова стає кращою, барвистішою, глибшою.)
3. Імена. І мова персонажів. Ну, в нормальній сім’ї дитину повним ім’ям батьки зазвичай називають лише в крайніх випадках, коли треба висловити крайнє невдоволення тим, що робить їхній чілдрен саме зараз. Кажу як мать. Якщо вже остання нервова клітина звільнилась за власним бажанням і гучно стукнула дверима – тоді вже до повного імені додається по-батькові. І голос стає не в приклад гучніше, вище і ще додається у нього тиск. У звичному ж спілкуванні використовується скорочена або скорочено-пестлива форма. Так, весь час однакова повна версія імені дещо збивала під час читання. Цей момент у тексті також можна виправити поясненням, чому саме так відбувається? Але краще таки погратися з формами імені. Пестлива форма – одна з особливостей нашої мови. Ми навіть ворогів (окрім кацапів, бо язик не повертається) завжди звали вороженьками. 😉
Поміж собою діти також не називають одне одного на повну версію імені. Або скорочують, або вигадують влучні і короткі прізвиська. Наприклад Ярослав – Ярік. Просто бо весь час повне ім’я вимовляти не зручно, довго, ліньки. Також у розмові дітей/підлітків будуть модні й сленгові слова. У випадку України – переважно англіцизми. Наприклад зараз часто використовують слова типу нуб, крінж. Вигадують прізвиська вчителям. Я багато читала переписок в чатах і коментарів підлітків в ютубі аби зрозуміти, як вони зараз говорять, бо один з текстів, який зараз тимчасово заморозився через участь в конкурсі – про сучасних підлітків. І то попри всі мої дослідження відчуваю себе поряд з ними древньою бабкою і це мені ще сорока нема.)))
У вас умовно світ вигаданий, враховуючи деталі приблизно можна порівняти з Україною кінця вісімдесятих-початком дев’яностих, або на десять років раніше у всьому іншому світі поза совком (перший мобільний телефон з’явився в Японії наприкінці семидесятих, тобто в плані технічного розвитку ми відстали тоді років на 10, але на відміну від росії, Україна цю відстань стрімко скоротила, зокрема великий технічний прогрес стався в 2000-2020 роках, з вінцем у вигляді Дії, аналогів якої ні в кого в Європі та Америці нема). Чому я так вирішила. Тут кілька моментів. З моряками зв’язуються по радіо (зараз є також супутниковий зв’язок, бо радіо на великі відстані мало ефективне, і сильно залежить від погодних умов на воді, часто виходить з ладу); ні в кого нема мобільних і навіть пейджерів; хлопчик захоплюється радіоприймачами. Зараз це рідкість. Скоріше буде як екзотичне хоббі. Комп’ютер трапився, коли хлопчик виріс. (В тій же Японії комп’ютери, тоді ще з дисководами, вже були в кінці семидесятих добряче так поширені). А, і ще повісті по радіо. Я про таке явище лише від бабусі чула. Можливо пізніше теж читали, але сучасні радіоприймачі мають іншу частоту і не ловлять ті хвилі, які зазвичай звучали з тих приймачів, які висіли в кожній хаті на стіні. Коли я тільки починала свій шлях авторки, мої знайомі в Дніпрі на радіо записували деякі свої поетичні і прозові твори, малого обсягу. Тоді вже жоден телефон не міг знайти цю частоту, бо вона була, здається, 73 чи менше, тоді як межа телефонів завше була 80-110 (можу у більшій цифрі помилятись). Вже тоді, а це було років 15 тому, було доволі не просто знайти приймач з більшим діапазоном.Треба було знати місця.) Або позичити у діда, та він би, мабуть, і не дав забрати.)Тобто приблизно час, на який в нашому світі можна орієнтуватись таким чином можна визначити, а значить і дізнатись, які слова, звертання, жести використовували у мові тодішні підлітки. Чим вони захоплювались, яку музику слухали. Це дещо оживить їх, зробить ще цікавішими. У кожного з’явиться свій власний стиль мови. Люди ж не говорять всі однаково. У кожного є свої слова, сталі вирази, паразити, вумні слова, якщо глибоко пірнув в якесь дослідження.
Вибачте, що мало хвалила.
І, надіюсь, не образила. Трохи захопилась, тож коментар вдався великим і мабуть, дещо заплутаним.)
4. Цитата з книжки, яку читав хлопчик як на мене дещо зайва. Але це моя особиста думка.
У всьому іншому цілком згодна з попередніми коментаторами.)
Бажаю удачі на конкурсі! 😉
Дякую за розгорнутий коментар. Все коректно і без грубошів))
Усі поради беру “на олівець”, бо вони дійсно слушні)
Ви змалювали світ який може бути дуже цікавим, якщо в нього зануритись:)
Мабуть, для вас це важлива історія, якщо ви пішли у напрямку «Нескінченного Океану» і вирішили розповісти про це нам. Незвично, небанально.
Не акцентуючи на недоліках, загалом мені читалося. Бажаю успіху в конкурсі!
Дякую. Приємно)
Що дуже приваблює в цій повісті – в ній є цілий окремий світ, він нешаблонний і має власну географію, фізику, закони і правила. Це, як на мій смак, величезний плюс. І магія в ньому, як мені здається, виглядає цілком органічно. Є протистояння з небезпечним антагоністом і напружений розвиток подій. Написано гарно і легко. Щоправда, Радислав подеколи виглядає надто хрестоматійним “ботаном” (принаймні в ознайомчому уривку), але це доволі цікавий типаж, тому чом би й ні?
Успіху на конкурсі!
Дуже дякую)
Дуже слушний коментар. Давайте уявимо що там написано:
“В той самий вечір Єлизавета відправила Радислава провідати діда”
“Засмучений Радислав втікає з дому. “
》В той самий вечір Єлизавета провідати діла Радислава
》Засмучений Радислав убігає з дому.