Як Іван-дурак від Смерті тікав

     В недалекому царстві, в смердючому государстві жив собі Іван – дурень дурнем. Все, що він робити вмів, це горілку дудлити та свого срамного уда дівкам показувати.

     Якось грудневим ранком прийшла до нього дівка красна, що той мак, з косою до землі, поставила йому дві пляшки горілки і каже: «Одружися зі мною, міл чєлавєк». Іван ще тверезий був, тому й каже: «Здуріла ти, дівко, чи як? Не хочу я обузу на себе вішати!» А сам на горілку очицями зиркає. Дівка граньоного стакана до країв налила: «Пригощайся, мілок. Не спіши з відповіддю».

     Облизнув Іван пересохлі губи, махонув горілочку не глядячи, видихнув шумно і налив ще.

     А дівка сидить навпроти, кулачком щічку підперла – милується. Коса в підлогу впирається. Зрозумів Іван, що легко він її не здихається. Допив горілочку з першої пляшки і впав на стіл пикою в закусь – хай гостя думає, що він спить.

     «Слабак!» – мовила краса і вийшла, а коса за нею потяглася.

     Щойно кроки за дверима стихли, кинувся Іван драпати: вистрибнув на вулицю, а на зустріч йому воєнком з повісткою: «А кудить тебе несе, рядовий Іван? Чого досі не на спецоперації?»

     Розвернувся на швидкому ходу втікач – тільки й встиг воєнком руками в повітрі хлопнути. А Ваньок з переляку п’ятиметрового паркана перестрибнув – штани об колючий дріт порвав, ледь срамного уда не позбувся.

     Тут до нього біжить мужик з автоматом: «Новоприбулий ЗеКа, підписуй контракт і буде тобі щастя!» – і автоматним дулом просто в живіт цілиться. «Я не зек, я православний!» – заверещав не своїм голосом Ванятка, позадкував і вперся спиною в чийсь величезний живіт. «Отето й хорошо, шо православний, – густий бас пролунав над вухом. – Підеш проти нечистих воювати, які з нами в мірє жить нє хотять». І кадилом по голові – раз, другий! Іван підстрибнув до неба, вилетів за паркан просто таки на Красну площу. А там посеред площі знову дівка стоїть: «Не передумав?» – питає.

     «Нііііііііііііііііі!» – заволав нещасний. «Тоді начувайся!» – гримнула дівка. І раптом виросла вона головою до небес, волосся її запалало вогняною бавовною. Розмахнулася вона  косою своєю над усім смердючим государством – і розлетілася бавовна по всіх усюдах! Запалали будинки, заводи, аеродроми, склади. Вибухнув кремль і залишилася на його місці яма велика. Підлетів Іван до неба, перевернувся разів з двадцять і впав точнісінько в чорний мішок. Тут і життю його кінець.