І ластівка прилетить під Новий рік

Жила собі дівчинка Марічка. Звичайна дитина, не вирізнялася особливою старанністю чи здібностями. Батьки часто її лаяли:

— Марічко, чому ти така неохайна?

І бігла хутенько прати спідничку.

— Марічко, чому ти така незграбна?

Дівчинка тупила погляд і йшла лагодити чергову вазу. Але батьки врешті-решт викидали, бо не годилися такі речі, з тріщинами, некрасиві.

Марічка плакала тихенько, щоб ніхто не чув. Вона обіцяла собі кожну ніч стати кращою, але наступного дня їй це не вдавалося. З року в рік це тривало.

— Марічко, а ти була цього року слухняна? Як думаєш: Миколай нарешті принесе щось, окрім вугликів?

Дівчинка потупила погляд. Серце її защемило, а тоді вона втекла і плакала. Поки дорослі сміялися.

— Нічого, подорослішає, зрозуміє, що це на її благо.

Уранці Марічка знову знайшла вуглики. Вона намагалася не плакати.

Час минав, потрохи підкрадався і Новий рік. Дівчинка попри відчай намагалася всім допомогти.

Коли ніч зімкнула свої вії напередодні Нового року, а дітям усім наказали лягати спати, Марічка висковзнула через віконце назовні.

Там на неї вже чекав Дмитрик, розбишака рідкісний. І зараз він стояв без шапки.

— Я тебе вже зачекався, — він махнув рукою, показуючи, щоб вона поспішала. Дівчинка кинулася за ним.

— Вибач, батьки довго стояли слідкували.

— Тю, та мої теж. А я запхав м’яч під ковдру — і по всьому.

Вони пришвидшилися.

— До речі, Катруськи цього року не буде.

— А чому?

— Сказала, що вже не бачить у цьому сенсу.

Марічка потупила погляд.

— О, бачу тебе наступного року теж не буде.

— Ні, я люблю своїх батьків!

На віях дівчинки з’явилися сльози, вона потупила погляд.

— Просто… Я вже не бачу в цьому сенсу.

— Гм, вона так же казала.

Діти прийшли до високого дерева. Довго лізли сходами нагору в будиночок. Він стояв на самій верхівці, торкаючись потилицею зірок.

Усередині на них уже чекала Пані, яка роздавала пір’я. Марічка взяла жмуток і почала повільно їх сплітати. Виходила невеличка пташка, яка мала принести щастя і радість у їхній дім…

…Ластівка ввірвалася в вікно батьків. Вони просвітліли, почали вітати один одного з Новим роком. Марічка ж тихенько сиділа, все сподіваючись, що вони згадають.

І тоді раптом мати притулилася до неї та шепнула:

— Дякую.

Дівчинка слабко всміхнулася. Марічка знала, що це диво триватиме недовго. От би батьки завжди пам’ятали, що вона їх любить…