Грибочки

До сьогодні Леся не знала, що можна відчувати таку втіху і такий сум водночас. Хоч і довелось під обстрілами тікати з Маріуполя, залишивши там свіжовикопані могили батьків і все своє життя, але раніше емоції накочувались якось хвилями, одна за одною. А зараз було все одразу.

– Я ж просто купила ці кляті грибочки, – пробурмотіла дівчина сама до себе і роззирнулася, чи не чув ніхто.

Місто було вкрите ожеледицею і мало хто наважився вийти з дому. Незнамо-чого Лесю винесло в таку погоду на ринок, де ніколи не було нічого цікавого. До сьогодні. Сьогодні якась бабця на цераті продавала старі ялинкові прикраси і набір скляних грибів серед них. Леся купила. І зараз несла до свого тимчасового дому як найбільшу коштовність.

– Фух, ні душі, – з полегшенням констатувала дівчина, знову вголос.

– Ну, тут ти трохи не права, доню, – гигикнув огрядний пан на півкроку позаду неї. Його ніхто не почув, окрім низенької пані поряд. Привидів взагалі ніхто зі живих не бачить і не чує. – Ну чого тебе так розвезло з тих іграшок, га?

– Серденько, – відповіла пані-привид, – а ти придивись. У нас були такі ж. Ви з нею кожного року чіпляли їх на ялинку.

– Ну і?

– Не нукай! Вона втратила все, включно з нами і ними. Це ж як віднайдена частинка дому зараз.

– Аааа, – протягнув пан, але під суворим поглядом дружини зізнався: – Я все одно не зрозумів, чого ото так усміхатися і плакати посеред дороги. Ну, подума…

Раптом Леся послизнулася. Замахала руками, щоб втримати рівновагу, але не втримала. Описала сумкою в повітрі широчезне коло і смачно гепнула нею по тротуару. Батько замовк на півслові і кинувся до доньки. Але не її ловити – привиди не можуть торкатися живих. Він впав навколішки і підставив свої широкі долоні під сумочку. Тих кількох атомів, що займають привиди у матеріальному світі, вистачило, щоб пом’якшити удар.

– Ні… – прошепотіла Леся, не відчуваючи болю, і відкрила сумочку. Скляні прикраси були цілі. – Як?..

Невидимий батько усміхався. Невидима мати похитала головою, але в очах бриніли сльози. Леся сяк-так встала, притисла сумочку до грудей, роззирнулась, нікого не побачила, але прошепотіла:

– Дякую за різдвяне диво!