Ніжно блакитні стіни в кабінеті репродуктивної медицини геть не заспокоювали і без того знервоване подружжя. Це вже була їхня шоста спроба народити спільну дитину. Шоста і за законом остання. Адже якщо через шість спроб запліднення генетичні дані пари ніяк не могли поєднатися у бажаному результаті – пара автоматично починала вважатись неспроможною забезпечити ідеально рафіноване суспільство ще одним майбутнім здоровим громадянином. Далі – лише шлях до розлучення, бо всиновлення дітей більше не було актуально майже як тридцять років тому.
Всі попередні п’ять спроб штучного запліднення були невдалими. Ембріони чомусь вперто не хотіли приживатися у лоні майбутньої матері. Саме тому подружжя покладало величезні сподівання на допомогу саме цього висококваліфікованого лікаря. Мова про «легку руку» та уважність до деталей якого облетіла вже майже всю столицю.
Але лікар посміхався до них дуже приязно і швидко перевіряв якісь генетичні дані майбутньої дитини.
– Яка бажана стать?
– Хлопчик, – впевнено мовила жінка і з любов’ю поглянула на свого чоловіка, – Хочу, щоб він був схожим на батька.
На хвилину лікар спохмурнів і замовк.
– Мушу повідомити, що у четвертому поколінні по жіночій лінії присутні агресивні гени. Хтось із ваших родичів мав контакт із тією самою нацією, яка є носієм небезпечної агресії. Вам вже говорили про це?
Жінка подивовано здійняла очі до лікаря та похитала головою.
Генетик продовжив:
– Згідно світової конвенції прийнятої у 2028 р. чоловіча стать у ембріона не допустима із таким набором генів. Нажаль мушу вам відмовити. Можу запропонувати ембріон жіночої статі. Або замінити ваші гени на більш безпечний набір від донора.
Очі майбутньої матері наповнились слізьми.
– Ось чому всі попередні ембріони були дівчатками. Ніхто нічого не пояснював нам.
– Ти ж казала, що в тебе всі родичі українці! – роздратовано вигукнув чоловік.
– Так і є! Моя родина вже три покоління не змішується з тою…породою. Але прабабуся ще в дитинстві розповідала, що під час війни у 2022 році .. ну ти розумієш… Під час війни росіяни згвалтували її. Вона не винна в цьому. Але ж з тих пір ніхто з нашої родини не родичався з ними. Розумієш, вже ж минуло більше ста років. Я думала ті гени вже знищено нанівець!
– Лікарю, невже нема шансів народити хлопчика? – з благанням у голосі мовила дружина.
Лікар тяжко видихнув. Скільки разів він чув це питання від різних подружніх пар. Але нажаль – закон безжальний. Вже майже сто двадцять років як вся світова медицина відмовилась розповсюджувати цю генетичну аномалію, що провокувала у чоловіків в дорослому віці збільшений викид адреналіну в кров та зменшення когнітивної функції мозку, шо відповідала за критичне мислення. З таким набором генетики у дитини були б занадто великі шанси вирости з кримінальними нахилами. Навіть у дівчаток ризик виявлення відхилень був присутній, хоч і в межах допустимого.
– Шановні, ви ж знаєте, що з тих пір як після війни вся світова спільнота побудувала мур навколо держави-агресора у цивільному світі заборонено близько контактувати з ненадійною генетикою. Ми заплатили занадто дорогу ціну в минулому. Єдиний ваш шанс народити дитину – то дівчинка. І то, за нею бажаний посилений нагляд. Ви ж розумієте, ніхто не хоче повторення тих подій.
– Лікарю, – раптом запитав майбутній батько, – Але ж за муром залишилися ще “орки”. А як раптом вони колись потраплять у наше цивілізоване суспільство і змішаються з генетикою моєї майбутньої дочки? Як вберегтися?
– Не варто хвилюватися. Після війни їх залишилось так мало, що вони більше не становлять загрози. Та й стіна вже стоїть майже століття. По секрету скажу, що я й сам маю неблагонадійний хромосомний набір, тому приймаю пігулки раз на півроку вже майже 20 років підряд. Контролюю себе та й по всьому. Це ж не смертельна хвороба, це – лише особливості організму.
– Якщо вже навіть такі хвороби як діабет змогли повністю побороти – то скоро наука зможе вичленяти подібні гени на рівні зачаття. Генетика не стоїть на місці, – погодилася дружина.
– То що? Готові стати батьками чарівної доньки?
– Лікарю, це – наш останній шанс стати батьками. Ви гарантуєте, що цього разу все вийде? – знервовано запитав майбутній батько.
Медик ковтнув слину, але впевнено посміхнувся до чоловіка.
– Я гарантую. В моїй практиці невдалих запліднень ще не було.
Подружжя востаннє перед процедурою взялось за руки і з вірою у майбутнє дружина зробила крок за шторку у маніпуляційну.
Через декілька хвилин лікар радісно повідомив знервованому батьку.
– Що ж, вітаю з зачаттям майбутньої українки. Через дев’ять місяців чекаємо на появу ще однієї дівчинки у нашому вільному та прогресивному суспільстві. Сподіваюсь ви виховаєте її достойно.
І лише залишившись наодинці, лікар нарешті отримав змогу розслабитись. Він зняв медичні рукавички, простягнув затерплі за весь день від сидіння ноги та дістав з кишені баночку з пігулками, які не приймав більше ніж два роки поспіль.
– Хто я такий щоб гратись в Бога? – подумав вголос репродуктолог. Але на щастя його ніхто не почув.
Він загадково посміхнувся сам до себе та різко сховав пігулки назад до кишені.
– Гени – то велика зброя в умілих руках, – тихо пробубонів лікар.
Вже зараз практикують заміну “поганих генів” “хорошими”. Десь рік (а може й більше) назад читала про народження дитини “від трьох батьків”, в генах якої вперше провели таку маніпуляцію. Якщо вченим майбутнього вже вдалося виявити кацапській агресивний ген, то яка проблема його замінити в супер розвиненому суспільстві?
Та й не обов’язково цей ген буде в кожному ембріоні. Ми успадковуємо від батьків лише по половині генів від кожного.
Тому оповідання ніби й написано нормально, але через отакі дрібниці в той світ не віриться.
Гарно,але надто поверхнево,підозрюю що автор не довго думав над ідеєю
Це не генетика. Це чиста євгеніка ))) Вибачте, не стрималася.
Можливо. Але це скоріше про варіанти антиутопії та про те, що ненависть повинна мати межі.
О. То ви все ж таки вважаєте усю цю ситуацію ненормальною, просто трішечки не вдалося в тексті показати таке авторське ставлення?
Якщо так – дякую, моє світобачення дещо покращилося )))
Вітаю, авторе!
В історії є виразний конфлікт, несподіваний фінал, особиста драма. Це цінні риси!
З іншого боку, долучуся до попередніх коментаторів: наукова частина має серйозні недоліки, про них уже вам написали (і я трошки додала, тож не буду повторювати). Через це було би круто, якби ви попрацювали з консультантом і допиляли тутешню футуристичну репродуктологію і генетику – здається, ліміту для невеликих пояснень і правок у творі ще вистачає. Тоді все буде чудово!
Бажаю успіху на конкурсі!
Дякую. Допиляю.
У мене до законів того світу питань нема, бо тоді замість мініатюри мала б вийти як мінімум повість.
У мене питання до останньої сцени. Тобто чоловік, який має хибні гени, у такому законослухняному світі примудрився стати ЛІКАРЕМ і ПРАЦЮВАТИ З ГЕНАМИ??? Те, що він уже два роки не приймає пігулки, говорить мені, що його москальське єство прокинулося. І невідомо, чим це обернеться для його пацієнтів, бо вони українці. Одним словом, жахлива ситуація…
Так і є. Цим моментом напруження в кінці опповідання про пігулки я спеціально акцентувала для того, щоб читач міг подумати над продовженням розвитку ситуації самостійно. Яка доля майбутніх ембріонів, над якими працює лікар з небагодійною генетикою? Чи справді адекватно оцінювати кваліфікацію лікаря за його походженям? Чи має право людина гратися в Бога навіть якшо цього вимагає закон? Це натяк на купу морально-етичних питань. Дякую за коментарій.
Лікар може з таким самим успіхом запліднювати українських жінок своїм генетичним матеріалом. І виросте не одне покоління манкуртів просто в Україні.
Як варіант. Бачте, у вас уже фантазія домальовує сценарій.
Тому що розуму є за що зачепитися. 😉
Вітаю, авторе!
Ідея з генним відбором цікава, написано жваво. Проте, виникло два питання:
1. Це вже шоста спроба пари. При тотальному геному контролі це дивує, бо ж чоловік та дружина – ті самі, тож і генний набір не змінюється. Тож виглядає дуже і дуже безглуздо з їхнього боку. І чому тільки 6 спроб? Тут, звісно, можна якось обґрунтувати, на кшталт державного фінансування лише 6, а решта – власним коштом за захмарні гроші. Але, ніякого пояснення цьому немає. А цікаво ж 🙂
2. Лікар каже, що приймає 20 років пігулки і що він має ризикований набір. Тоді виходить, що людям – не можна, проте батьки лікаря примудрилися обійти обмеження. Так? Це жирний натяк на корупцію? Взагалі, як аргумент заспокоїти подружжя – ну дуже умовний. У фінальній сцені лікар хизується тим, що вже 2 роки пігулок не приймає. І пафосні питання “тварь лі я дражащая…” Цього моменту я не зрозумів.
Загалом, я б почитав ще історій з цього світу, але з більш пропрацьованими деталями.
Успіхів та наснаги!
Дякую за уточненя. Дйсно варто допрацювати ці моменти.
По п.1: дивує не це, а те, що пара говорить про предків так, ніби щойно дізналася про це. Ну або щоразу змінювала лікаря, і кожен такий: ооо, у вас кцп в родоводі!
Насправді спроб штучного запліднення може бути багато, бо тут описаний лише момент підсадки ембріона, але щоб зрозуміти, чи він приживеться і чи стане розвиватися, треба час, який нічим не прискорити (якщо тільки у майбутньому не придумали, як виношувати вагітність за пару місяців)). Таким чином, на це можуть піти тижні. Бо вагітність – спільна справа матері і плода, тож організм матері може “не схотіти” саме цей ембріон чи не мати змоги його утримати. Хоча я думаю, що із такою потужною медициною виправити ці проблеми було би можливо. Вирощувати плід у якійсь штучній матці-кувезі (здається, такі дослідження вже навіть є), ідеально налагодити гормональне тло матері тощо.
Дякую за зауваження. Можливо в моїй уяві це вже ціла повість чи роман. Тому такі деталі просковзнули повз увагу.
А Ви таки напишіть повість (або й роман) – цікаво було би прочитати, так би мовити, розгорнуту версію.
Оу… А хіба генетика не може вибрати яйцеклітини, де нема тих генів? Тим паче, що рецесивний ген за чоловічої статі не активується.
Але то так, біолог прокинувся)
Насправді – цікаво, незвично. Та є питання до самого сюжету. Що сталося з 5 попередніми у цієї пари? Чому за законом 6 спроб? І чому їм раніше ніхто не сказав про ті гени?