У вікні горіло тьмяне світло. На столі миготіла широка церковна свічка. Баба Текля схилилась над полотном і тоненькою голкою старанно виводила візерунок. Старечі очі майже не бачили, зате порепані пальці все прекрасно пам’ятали — кожен шов, кожен стібок.
Як тільки почався блекаут та почастішали виключення електрики, син Микола привіз невеличкий генератор. Усе під’єднав, показав як ним користуватися, та баба Текля лиш рукою махнула:
— Бійся Бога, воно ж, холєра, гуде, шо трахтор, всіх мишей мені переполохає. Федько не буде мав за ким гонитися.
Та й поклала непотрібний генератор в куточок, акуратно вкрила лляним обрусом, ще й зільник герані поставила, аби красиво було.
Кіт Федько обожнював такі вечори. Баба Текля наливала в мисочку свіженького молочка, Федько досхочу ним смакував, а згодом вмощувався на тепленькому припічку і спостерігав, як його хазяйка вправляється з вишивкою. І ні надокучливих мишей йому не треба було, ні навіть сусідської кицьки Мариськи, що безсовісно вертіла хвостом перед його носом.
А як старенька втомлювалась, то відкладала розпочату сорочку, хрестилась до вікна та починала співати:
— Котику сіренький, котику біленький,
Котку волохатий, не ходи по хаті,
Не ходи по хаті, не буди дитяті,
Дитя буде спати, котик воркотати.
Федько в ту ж мить опинявся в баби Теклі на колінах, скручувався клубочком та заходився підспівувати. Він не знав про що баба співає, але йому це так подобалось — просто не міг себе стримувати й так муркотів аж бабина рука, що лагідно гладила спинку, бриніла від його вібрацій.
Прокинувся Федько від лютого холоду, що дрібненькими голочками пронизував змарніле тіло. Морозяний вітер протягом залітав через вибиту шибу, облизував голі потріскані стіни та крізь почорнілий комин виривався назовні. З сірої стелі сипав лапатий сніг. Ось уже який тиждень і стелею, і дахом для Федька було саме небо. Він лежав на зруйнованому припічку, поклавши голову на лапи, та вдивлявся в порожнечу.
Як тільки баба Текля зникла, Федько кинувся її шукати. Кликав її в літній кухні, в стодолі, в погребі та у хліві. Кликав гучно, як тільки міг, та вона не озивалась. Де б не шукав — ніде не було. Нікого не було — ні рогатої Зірки, ні цибатих кокотух, ба навіть сварливого кудлатого Бровка слід простиг. Його будка стояла пусткою, а обірваний та заляпаний чимось червоним ланцюг, лежав на землі, мов змія без голови. Куди ж усі зникли, допоки Федько мишей в полі ловив?
Прибігала Мариська, казала, що треба йти, тому що усі йдуть. Та Федько не міг. А як же баба Текля? Вона завтра повернеться, а Федька нема. Вона ж сумувати буде. Тому він вирішив зачекати її тут.
Проте баба Текля не повернулась. Ні завтра, ні наступного дня, ні навіть через тиждень. Нахабні миші бігали поміж розколоті цеглини, залізали на піч, нишпорили по щербатих глеках і казанках. Та Федькові не було ніякого діла до них. Він дивився на похилені двері й намагався не заснути. Йому все дужче хотілось спати, зімкнути очі й поринути у світ примар.
На стінах затріпотіли химерні тіні. Мерехтливий відблиск церковної свічки блимнув у зимовому вікні. Невеличка постать виринула із напівтемряви та наблизилась до печі. Баба Текля стояла у вишиваній сорочці й лагідно посміхалась.
Повернулась, подумав Федько, ще й сорочку встигла закінчити. То от де вона пропадала. Федько хотів кинутись їй в обійми та задубілі лапи не слухались. Він лиш тихенько нявкнув і кволо махнув хвостом. Баба Текля взяла його на руки та пригорнула до себе.
— Ой, ну люлі, котку,
Не йди на колодку
Не йди на колодку,
Бо заб’єш головку.
Головка повільно схилилась на рідні руки, Федько замуркотів, підспівуючи. Нарешті він вдома, подумалось, та й заснув.
— Ой люлі-люлі
Люлі-люлі-люлі.
Про автора
Федько: 15 коментарів
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Дуже зворушливо. І шкода котика. Авторе, читається дуже легко. Дякую!
Щодо фантастичного припущення в мене теж виникли певні сумніви, але хай це вирішиться на користь автора )) А сам твір і справді чудовий. Бажаю успіху в фіналі!
Вітаю! Напрочуд чудово! Навіть перечитав із задоволенням! Там, щоправда, “…кудлатого Бровка слід простиг. Його будка стояла пусткою, а обірваний та заляпаний чимось червоним ланцюг…”. Я не кіт, але думаю, кіт Федько мав унюхати, що це кров. Але я з першого прочитання навіть це не замітив.
Успіхів!
Вітаю, Авторе! Щиро дякую вам за зворушливу історію про любов та відданість.
Успіхів на конкурсі!
Дуже щемливо!
Дякую!
Зворушлива історія. Не обов’язково має бути супер кіт а от елемент фентезі ,по умовам конкурсу, має бути. Все одно мені ваша історія дуже сподобалась . Гарний стиль написання. Дякую.
Дуже потужна робота, в мене навернулися сльози. Чудовий стиль написання у вас, самобутній
Дякую, приємно чути. Шкода, що змусив вас плакати
Теж не все зрозуміла, хоча сам стиль сподобався. Я так розумію, що в селі був обстріл чи приліт, в результаті чого баба померла, і кіт лишився її чекати, поки сам не помер і не зустрівся з її духом?
Дякую за відгук! Ви все правильно зрозуміли. Отже, не так все й незрозуміло))
Я трохи розгубилася… Історія написана круто – от чесно. Така мова в автора приємна. І котика шкода – скільки таких, як він зараз? Але де тут фантастичне припущення, де супер-котик? У чому його фантастична сила? Може я не зрозуміла чогось? Але, повторюся, сама історія (безвідносно конкурсу) чудова. Якось так.
Дякую за коментар, тішуся, що сподобалось. В умовах конкурсу нічого не було сказано про те, що потрібно писати тільки про суперкотів із суперсилами. Чи я також щось не так зрозумів? Щодо фантастичного припущення. Зустрічне запитання. Наявність душі померлої та свідомі коти, що ще й спілкуються між собою для вас не є фантастичними?
Всі тварини дійсно спілкуються між собою) прямої мови не було, тож я це зрозуміла по-своєму. Кіт може покликати кудись іншого кота, використовуючи свої методи спілкувань. Душа – так, тут згодна. Щодо суперкотиків – важко сказати. Впевнена, що багато хто конкурс зрозумів саме так, як і я. Але це таке, щось моє суб’єктивне. Тож уваги не звертайте. Але текст дуже файний.
Вирішив, спочатку прочитати кілька конкурсних творів, щоби сформувати більш загальну думку. Так от, сміливо можу сказати, що про суперкотиків писали далеко не всі, все ж таки, конкурс супергероїки зараз проходить на іншому порталі. Але я розумію про що ви. Тут і сам постер конкурсу навіває саме такі думки.
Ще раз дякую, що гідно оцінили мій твір – це тішить