Ділитися

Галка вмостилася на паркані й втупилася в мене блідо-сірими очицями.

— Дай.

Я подивилася на свій гарячий хот-дог, від якого на морозному повітрі ще йшов пар. Потім на галку.

— Ні.

Галка струснула головою.

— Дай.

Чому саме на Різдво — єдиного дня на рік, коли всі тварини отримують здатність говорити?

— Дай, — повторила галка.

До біса ці різдвяні дива, я заслужила на обід!

— Відвали.

— Якщо не даси, заберу.

Птаха для демонстрації своїх намірів гучно клацнула дзьобом. Вона ж не кинеться на мене, правда?

— Розумієш, — зітхнула я, — я не їла з шостої ранку. Ми розкладали волонтерку, щоб машина встигла виїхати до другої години, і я тільки зараз змогла вирватися. Пошукай собі їжі деінде.

Галка нахилила голову, неначе обмірковуючи мої слова.

— Заберу, — виснувала вона.

— Слухай, а ти не забагато собі дозволяєш? — розлютилася я.

— Їжею треба ділитися.

— Моя їжа: що хочу, то й буду робити.

— Ні, моя.

— Ти що, з галкою сперечаєшся? — почувся позаду смішок.

Я роззирнулася — то був Валентин з двома стаканчиками кави в руках. Він простягнув мені один, і я з вдячністю його прийняла. Як мило з його боку.

Він кивнув у бік галки з питанням в очах.

— Не буду я ділитися з нею хот-догом, — пробурмотіла я.

— Та віддай їй ти його вже. Ходімо, я пригощу тебе піцою.

Я почервоніла. 

— І все одно, це якось…

Галка не стала чекати на завершення і вихопила в мене хот-дог. Він був завеликий для неї, тож упав просто в сніг.

— Клята пташка!

Валентин взяв мене під лікоть й потягнув вулицею в бік найближчої піцерії, підсміюючись, коли я намагалася виборсатися, щоб наздогнати негідницю.

Так, побачення з хлопцем, який мені давно подобався, можливо, значно краще за хот-дог. Але в мене є певні принципи!

Чорт би побрав ту галку. Наступного разу буду обережнішою.

Розпашіла, я крадькома глянула на Валентина. Він досі не міг приховати усмішки, яка осявала все його обличчя. От з ним би я поділилася.