Дідухів подарунок

— Онде він стоїть! — Сашко визирнув з бліндажу, затягнувся цигаркою і викинув недопалок в багнюку, що оточувала їхні позиції.
— Застряг, — констатував Василь, і собі виглядаючи назовні.
— Не підійдеш і не підповзеш, — зітхнув Сашко. — Москалі одразу з усіх стволів гатять.
— Як Славко примудрився його туди загнати?
Обидва бійці тоскно подивилися на пікап, що, наче зламаний зуб, стирчав посеред «сірої зони».
— Каже, взяв трішки лівіше, бо там начебто дорога краща, та й блуканув, — Сашко сплюнув.
— Добре, що хоч сам встиг вшитися.
— Але ж там наші дрони! — зітхнув Василь. — В кузові тієї лялечки — три десятки гарнесеньких FPV! Дрони, дрончики, эфпівішечки! — бідкався він. — Подаруночки потворам на Різдво! Чим завтра їх вітатимемо?
— Не ятри душу, — буркнув Сашко, ховаючись в бліндаж. — Треба пильнувати, щоб кацапи вночі по них не прийшли.
— Хто прийде, той ляже! — Василь поплескав кольбу автомата.
В ніч перед Різдвом на південному напрямку несподівано випав сніг, і чорна багнюка вкрилася білою ковдрою. Підморозило. А з першими променями сонця Василь з Сашком почули, як завівся пікап.
— Дідько, проспали! — Василь вискочив з бліндажа, зриваючи з плеча зброю. — Сашко, мерщій тягни гранатомет! Це наше, не віддамо москалям!
— Та стривай ти, він їде до нас! — Сашко притис до очей бінокля.
— До нас?! Той Славко дійсно божевільний! Ні, я й раніше підозрював, але зараз…
— Це не Славко, там хтось інший за кермом. О! Здається, москалі очуняли. Ти ба, який концерт! — Сашко розсміявся.
Вороги дійсно отямилися, зрозуміли, що пікап, а разом з ним і надія на його вантаж, від’їжджає, і заходилися завзято гатити по машині з усього, що стріляє.
— Водій — вправний хлопець, — холоднокровно констатував Сашко. — Зараз я йому допоможу.
В бік москалів полетіли кілька пострілів з гранатомету, і ворожі солдати, що обстрілювали машину, сховалися в окопи.
А пікап, між тим, наближався. Вже можна було розгледіти водія.
— Курва, він здурів?! — обурився Василь. — Що це за ретро-прикид, часів «Бурі в пустелі»? Ще б білу сорочку вдягнув та коло на пузі намалював!
— Кольором схоже на літню форму, але занадто світла, — погодився Сашко. — Тридцять метрів. Гей! Зупини машину і поволі виходь!
Пікап слухняно зупинився, двигун замовк, але з машини ніхто не вийшов.
— Піду гляну, прикрий! — Сашко побіг до пікапу. Василь тримав машину на мушці. — Дідько! — почув він здивований зойк напарника.
З відкритої Сашком водійської двері вивалився солом’яний дідух.