Дід

Так виявилось, що людство – найстрашніший вірус за всю історію планети. Як би природа з ним не боролась, воно завжди знайде шлях. Людство є життя і воно є смерть

Дід з лісу

Розділ 1

Теплий літній вечір вкривав Землю. Небо було густо всипане зірками, а місяць світив так яскраво, що ліхтарі були не потрібні. В кострищі ліниво потріскували залишки багаття, воно чомусь завжди було більшим від того, що потрібно. Напевно, всім просто подобалось спостерігати за справжнім вогнем. Під куполом такого не зустрінеш. Вітер ліниво гойдав верхівки дерев та рештки різних рослин, що вкривали залишки колишніх давно зруйнованих будівель. У світі майже не було вуличного освітлення, то ж нічого не заважало насолоджуватись атмосферою.

Експедиція стояла тут доволі давно, то ж місцевість була добре відома. Можна було розслабитись, власне, всі так і зробили.  По всьому табору гомоніли тихенькі балачки. Хтось обговорював знахідки, десь планували маршрут та визначали подальшу долю експедиції. Більшість же просто сиділа й думала про те, як дивно, що трохи більш як чверть століття тому ще було життя, а зараз лиш руїна.

Коли в таборі з’явився цей чоловік, всі були нажахані, Жодних сумнівів, що того вечора в таборі з’явився не лише привид минулого в образі дивного діда, а й сивина у деяких членів експедиції.

Взагалі умови дослідження не забороняли спілкуватись з мешканцями зовнішнього світу, інакше б нам не видали перепустки, просто це було не бажаним.

Старий з’явився в таборі, у світло-сірому, майже білому одязі, що лиш робило його ще більше схожим на примару. Обличчя його ховалось в борознах зморшок та заростях бороди, руки тремтіли як у запійного алкоголіка, хоча жодних сумнівів, що алкоголь тут був ні до чого. Вік бере своє.

Всього за кілька слів, ми зрозуміли – те, що ми бачимо перед собою – це скарб. Справжній скарб для дослідників колишнього світу, як ми. Це унікальний досвід який просто не можна було проґавити. Треба було будь-що отримати від нього бодай якусь цікаву інформацію. Домовитись з нашим загадковим гостем виявилось значно простіше, ніж можна було очікувати.

Здалось, що дід знав чим нас зацікавити. Привітавшись, коротким та майже без емоційним «вітаю», він одразу перейшов до суті:

– Бачу я що ви не тутешні, як і я, власне, але звідки б я не був маю для вас дещо цікаве. Тільки сьогодні й тільки зараз пропоную обмін – ви мені вечерю, а я вам короткий переказ всього, що трапилось зі мною за все життя. Я ж знаю, що ви, інкубаторні, тільки цього й прагнете. Хочете навчитись на помилках людства, але я таке вже бачив. До сраки то все. Хай там як, не будемо гаяти часу. Несіть, щось попоїсти та випити й розійдемось.

Тон його був грубий та зверхній. Здавалось, що весь табір йому чимось завинив.

Розділ 2

Так, як ніхто з нас в таборі ще ніколи не зустрічав людей з зовнішнього світу, то протестувати проти угоди з худорлявим стариганем не став.

Швидко прикінчивши вечерю дід мовив:

– Нарешті, чорт забирай, нормальна їжа. Хоча по суті це все ще лише м’ясо з пробірки…таке ж як і ви. – Вочевидь гостю не подобались люди з під купола – Хай там як, але від «справжнього» майже не відрізниш. Якщо вже ви виконали свою частину угоди, то настав час й мені виконати свою.

Дід задер голову догори, намагаючись на небі знайти підказку стосовно того як і звідки йому почати. Трохи подумавши він посміхнувся й сказав:

– Хай йому грець, а почну я з самого початку. Тож народився я в ті часи коли людство було без сьомої клепки в голові й кожен робив те, що йому збреде в голову, про те, що всі в одному човні ніхто навіть не задумувався.

Коли моя рідна країна потерпала від війни, світ виражав стурбованість, але коли схожі проблеми торкнулись й інших куточків світу, люди лиш почали звинувачувати одне одного. Світ був не готовий визнати правду, ніхто не хотів брати відповідальність за те, на що перетворилась колиска людства – дід широко посміхнувся, гепнув по маленькому туристичному столику з такою силою, що той ледь не розлетівся на друзки й продовжив – планета все більше ставала схожою на величезне багаття, а міста на ній – пательня. Люди ж в цьому всьому це просто маленькі вужики, що метушаться туди-сюди, жаліються й навіть не думають рятуватись.

Там де одні люди плакали, страждали в пекельних муках, інші тішились. Подивіться – казали вони – нам випала унікальна можливість ознайомитись з тим, як будували давні цивілізації, бо річка, що тече через місто обміліла.

Хай там як, але мова зараз зовсім про інше. Мова про війну, що ніколи не несе нічого хорошого не стала виключенням. В ті часи була така собі організація як ООН – Організація Об’єднаних Націй. Вона займалась розв’язанням світових проблем. Війна в Україні не просто збільшила статтю витрат на боротьбу з голодом в кілька разів, вона перетворила її на прірву. Скільки грошей в неї не кидай, а дна не видно. Ситуація погіршувалась так стрімко, що інтервали між катаклізмами ставали все меншими, самі катаклізми все потужнішими. Людство відчувало скору загибель і потроху починало мучитись в агонії. Вже тоді боротьба з голодом стала більше схожою на інструмент маркетингу, ніж на спроби розв’язувати реальні проблеми. Поки одні саморекламувались в інших животи потроху почали присихати до спини. Глобально це нікого не турбувало.

Кажуть, саме країни Африки та такі густонаселені куточки світу як Індія першими почали говорити про відмову від народження дітей. Думаю, що вже тоді зародились якісь ідеї про створення інкубаторів для людства на випадок катастроф. Можливо, це все дійде до простого само-клонування якихось найрозумніших людей. Так чи інакше, ще в часи мого дитинства можна було почути наративи про те, що краще не мати дітей заради їхнього ж блага. Окрім того, до відомих проблем додались нові, тож окрім сильної спеки, підвищення цін на харчові продукти та посухи, майбутні батьки почали боятись втратити свою дитину в результаті зараженням новим, недослідженим вірусом, від якого ще не знайшли ліки.

Відверто кажучи я біс його знає з якими предками зв’язувались та на яких кістках гадали, але саме в Африці деякі країни першими вирішили звернутись до технік забутих предків, щоб хоч якось врятувати врожаї. Так, це не дуже допомогло в боротьбі з однією з проблем, що приносить з собою глобальне потепління – спустеленням, але це допомогло врятувати десятки життів від голодної смерті. Так, це крапля в морі, але це хоч щось.

Доки екологи оббивали пороги медіа, судів та інших установ, щоб хоч якось сповільнити деградацію земель, що відбувалась ледве не швидше за людську, більшості було досі байдуже. Колись родючі ґрунти вивітрювались й що хвилини перетворювались на пісок. Площа світових пустель все більшала. Вчені всіх мастей вигадували все більш прості й від того страшніші пояснення, але спробуй пояснити глухому щось, коли не знаєш мови жестів. Безперечно з часом щось вийде, але у людства часу не було. Воно не просто створило сніжну кулю, але й стояло на її шляху. Воно буквально стріляло собі в ногу й переконувало себе, що все гаразд, таке трапляється, якщо береш до рук зброю. Не варто хвилюватись.

За кілька років, до мого народження сталась одна з перших мегапосух. Це як звичайна посуха тільки мега. Тоді стало видно найглибші голодні камені. Певен, що жоден з вас, людей з інкубатора, навіть не знає, що воно таке. Якщо коротко, це камені, як не дивно, що лежать на дні річок на певній глибині. Якщо їх видно – врожай цього року буде слабким, а отже треба готуватись до голоду. Тому, власне, вони й голодні. Від самої своєї появи вони є передвісниками важких часів. Також це явище змусило фермерів відмовитись від значної частини врожаю, адже аби врятувати хоч щось доводилось йти на жертви. Нікого не хвилювали зміни в екосистемах. Людство нехтувало десятками відсотків втрат врожаю, доки бунти й повстання не торкнулися кожного. Голод в Африці? Кого це цікавить, в мене тут авокадо подорожчало! Мені гаряче, а електрику знову вимкнули через якісь проблеми з перегрівом. Це проблеми уряду, а не мої. Треба було голосувати за іншого кандидата – казали вони. Як я й казав, людство по троху варилось у власному соку, хоча скоріше тушкувалось, бо все більші й більші проблеми виникали з водою.

Все частіше й частіше дослідники кричали у все горло – в цей момент дід так-сяк впав на коліна, підняв руки до гори й наче молячи у неба хорошого дощу вигукнув – МЕГАПОСУХА! – обтрусившись старий сів на місце й наче нічого не трапилось продовжив:

– Збрешу, якщо не скажу, що уряди країн не намагались врятувати ситуацію, але політика, то завжди болото. Таке ж болото в яке перетворювалось все більше озер в світі, якщо їм вдавалось не зникнути взагалі. Хоча, що тут скажеш, яке йшло, таке й знайшло. Тож влада багатьох країн в паніці почала приймати різні рішення, в першу чергу вони були націлені на порятунок власної дупи й про світ ніхто не думав, іноді вони були кумедними, а подекуди просто ідіотськими – десь забороняли поливати газони, сади, обмежували використання палива, корисних копалин, але все було дарма, бо це як боротись з симптомами хвороби замість причини.

Думаю, що вже всі зрозуміли, що все нове – добре забуте старе. Тож людство пішло по добре ходженому шляху. Всі почали все забороняти. Коли країни ще існували, була така собі країна, що називалась Британія, так от вона перша почала вигадувати всілякі штуки. До прикладу – Вони перші здогадались заборонити своїм громадянам поливати свої сади й газони, а ще змінили раціон для худоби адже сезонного корму почало бракувати. Від посухи поля просто не встигали відновлюватись. Одна з ключових, а за разом найвпливовіших фігур тогочасної Європи також опинилась в незручному становищі. Німцям довелось з гіркою посмішкою на обличчі прийняти жорстоку реальність та усвідомити, що за даних умов подальший перехід на зелену енергетику просто не можливий.

До сьомих віників, ба довше, світові організації відмовлялись визнати, що їхні дії не приносять користі, то ж почався пошук. Потрібно було терміново шукати виправдання чому прийняті міри виявляються не ефективними. Одним з таких стало звинувачення багатіїв у всіх бідах. Як показало дослідження – тут дідуган так гучно й покатисто розсміявся, що здавалось, наче на дощ звіялось – тоді вченими активно пропагувалась думка про те, що саме багатії винні в занепаді планети, не просто через їхні підприємства, а тому що вони можуть дозволити собі викидати в атмосферу стільки ж шкідливих речовин, скільки зможе викинути в оточуючий світ людина з малим достатком за двадцять шість років. Але подібні тези швидко розчинялись в інфопросторі. Не важко здогадатись як так сталось, адже хай там як, а заможні люди все ж були при грошах й частенько проводили власні дослідження, що заперечували подібну думку.

Люди з мого світу були егоцентричні й вузьколобі, якщо події в світі не торкаються особисто них самих, то їх не існує. Здається, гаслом цих ідіотів було – «чого не видно, того й не існує» чи щось типу «ігноруй проблему доки вона не зникне». В той час далеко не всім було очевидно, що чоловіцтво поставили на таймер ще в дрімучі часи. Доки одні намагались врятувати планету, інші ж лиш прискорювали кінець всього живого. Еліта жила з думкою – після нас хоч потоп, але на справді всіх, і бідних, і багатих чекала лиш смерть від спеки й голоду.

Справжня паніка охопила людство коли посухи не просто перестали бути сезонними явищами, а й стали майже щорічними. Тоді почався новий етап в історії людства – чергове велике переселення. Ситуація з водою стала на стільки критична, що все більше й більше країн шукали способи використання стічних вод для виконання фермерських завдань. Створювали комп’ютерні технології, що дозволяють слідкувати за використанням кожної краплі води з максимальною ефективністю. Обмеження на використання води все росли й росли, спочатку був якийсь проєкт по заміні лійок для душу на економніші. В ті часи подібних проєктів було повно, все і всюди змінювалось на «економніші» варіанти. Можливо це й принесло користь, але про ресурси використані для створення й утилізації непотребу ніхто й не думав.

В той час люди технології були доступніші й кожен мав доступ до них. То ж не дивно, що в якийсь момент люди почали говорити про штучних. Вони зробили з них богів… Хоча радше це були не боги, а оракули. Ті шматки коду мали передбачати коли людство саме себе знищить, вказувати людям на те, що їм можна, а чого не варто робити. Людство добровільно здалось в рабство визнавши своє безсилля. А проте, влада нових богів була не безмежна, на відміну від всесвіту та людської тупості, тож навіть вони були не в змозі врятувати планету. З часом вони також загубились на сторінках історії. Подейкують, що вони досягли такої потужності, що знайшли собі нових друзів десь в глибині космосу, а люди для них стали просто не цікаві. В котре, Бог, хай навіть рукотворний – помер.

З рештою людям довелось повернутись до основ, що давно поросли мохом. Я вже згадував за країни Африки, вчені й аграрії невпинно шукали нові способи обробки землі, але цього виявилось не достатньо. Все частіше в новинах з’являлись новини про те, що черговий аграрій наклав на себе руки через неможливість розрахуватись з своїми працівниками. Та й не тільки аграрії закінчували життя самогубством. Спочатку у людей лізли очі на лоба від усвідомлення, що не буде більше їхнього тютюну, манго, бананів, кави, нуту та багато чого ще. Потім ті, хто не зміг це прийняти лізли до виходу. Чи радше входу. Входу в потойбіччя. – Дід єхидно посміхнувся і ця посмішка на його змученому, вкритому борознами зморшок обличчі викликала огиду й жах від якого холодок пробігав по спині. – Проходили різні акції, люди все частіше кричали якусь дурню про порятунок, але ніхто не прийшов, щоб їх врятувати. Було надто пізно.

Все це стало ідеальним підґрунтям для того, щоб різні виродки об’єднувались в групи й чинили теракти. Але найгучніше серед них заявляли саме екоактивісти. Мушу сказати, що ці відважні хлопці та дівчата відривались на повну влаштовуючи свої акції протестів. Не знаю чим вони там надихались, але не дивлячись на всі заяви ЗМІ від їхніх во істину страшних витівок ніхто не постраждав. Окрім сраних підприємств, особливо тих, хто розв’язувати всі проблеми за допомогою магії кольорових папірців. Їхня діяльність все більше була схожа на мистецтво, в першу чергу це було мистецтвом вибуху, бо ніхто не здогадувався, як їм вдавалось так ефектно перетворювати на пил цілі фабрики. Вони добряче підірвали, діяльність підприємств. Звісно були й інші, ті кому подобались людські страждання. Таким не потрібні були причини.

Але була сфера яка завдавала найбільше шкоди, адже ніхто не міг протистояти її впливу. Ім’я їй паливо. Паливо для людей – їжа. Саме на харчову промисловість припадало ледве не найбільша частка викидів. Єдине, що дозволяло хоч якось регулювати викиди – людська смертність. Хоч вона й збільшувалась, але вплив культури споживання був на стільки сильним, що то все було з горобину душу.

Придатних для проживання людей територій ставало все менше, ситуація на планеті все гірше. Тож все більше країн об’єднувались в коаліції, а потім в альянси. Так зникли країни. Цього також було замало. У всі часи та епохи людство ніколи не відмовляло собі в задоволенні – знищувати одне одного. До ще однієї великої війни можна було шапкою докинути.

За ту війну, що співпала з моїм народженням, в атмосферу викинули стільки вуглекислого газу, наче у світі з’явилось ще дві-три невеличкі країни, в той час, як велика війна з Китаєм, впритул наблизила кінець часів. Ще до того, як штучні захопили світ, Китайці вигадували різні чудернацькі штукенції. Наприклад, вони, як завжди, не стримували себе у рівні божевілля винаходів. Це дозволило їм створити величезну гармату для керування погодою за допомогою звуку, побудувавши велетенський динамік, що намагався викликати дощі. Не знаю що вони там кричали в небо, але у мене є підозра, що це було щось на кшталт «Іди іди дощику, зваримо тобі борщику…» тільки їхньою мовою. Важко сказати чи це їм дуже допомогло, особливо враховуючи, що через кілька десятиріч вони розв’язали третю світову війну. Всі ці маніпуляції відправили годинник судного дня на смітник, а отже людство було як ніколи близько до своєї загибелі. Що й не дивно.

Війна спричинила останнє, на моїй пам’яті велике переселення. Масштаби його були на стільки значні, що «переїжджали» навіть тварини. Зрештою мегапосухи викликані війною стали причиною надшвидких мутацій вірусів. Ні люди, ні тварини не могли адаптуватись до таких різких змін. То ж перш ніж вчені знаходили ефективне лікування від одного вірусу, з’являлось десять нових. Також з’ясувалось, що клімат має пряме відношення до поширення вірусів. То ж люди тримались близько один до одного, але не дуже.

Цікаво стало жити в світі як ніколи, коли молоде покоління стало бавитись з рослинками. Нові вчені швидко згадали за експерименти своїх попередників й вже не просто спілкувались з рослинками. Вони, бавлячись в науку, знайшли ліки від проблем з голодом і Відповідь на питання життя, Всесвіту і взагалі. Принаймні так здавалось на перший погляд. Якийсь час на Землі справді було знову приємно жити, але той час минув, як у пальці тріснув.

Раніше люди гадали що стане причиною їхнього кінця, але ніхто й ніколи не міг собі уявити, що людство прикінчить барвінок чи  якийсь сраний клематис – дід кашлянув собі в кулак, почухав потилицю й продовжив – Ну-у не те щоб саме ці квіти, в цілому будь-які подібні рослини. Ці тварюки могли б конкурувати з людьми за першість у жадності, бо саме вона їх з рештою погубила.

Людство було виснажене війною. Всі попередні знання не допомагали тож довелось звернутись до єдиної вірної людству на всі часи речі – науки. Вчені так намагались знайти рішення, що аж кипіло під руками. Важка праця принесла результат. Було винайдено хижу рослину, що швидко мутує й сама шукає для себе відповідні умови.

Доки одні ласим оком поглядали на нові відкриття, поверхня Землі, все густіше почала вкриватись зеленою ковдрою. Тоді ще й подумати ніхто не міг до чого все це призведе. Не знали тоді люди, що тиха вода людей топить, а швидка тільки лякає. Не минуло й два літа, з моменту виявлення рослин, як у людей почали з’являтись якісь підозрілі симптоми – втома та слабість, хоча інших скарг на здоров’я ніхто не мав. Окрім того, до пилових бурь додалось ще й нове природне явище сезонного характеру – пилкові бурі. Спочатку такі штуки лякали лише алергіків, але усвідомлення всього жаху ситуації вже гострило свої гострі кігті щоб проникнути в голову навіть найбільш твердолобим представникам людства.

Новий Морфей своїм фальшивим пилком вкладав людей спати. Обплітаючи будинки перетворював їх на могили. Враховуючи, що після воєнна архітектура була не надто надійною, то під вагою рослин складались вони як карткові, стаючи склепами для своїх мешканців. В усякому разі так було не одразу.

Перш ніж поласувати добривом з людей фотосинтезуючі хижаки перетворювали на нього інші рослини, птахів та дрібних тварин. Потім перетравлювали своїх жертв обвиваючи вусиками, що вкриті таким собі травним соком, як у павуків. Так хижаки ставали здобиччю. Люди ж намагались вирізати, випалити та вирвати всю зелень, що могла навіть теоретично являти собою небезпеку, але що б з живих організмів не траплялось рослинам на шляху, все так чи інакше перетворювалось на добрива, а отже лиш посилювало чергового ворога.

Хоча придатної для існування землі залишалось що й курці ніде лапкою ступити, та хіба ж ви знаєте що таке кури? Вам же без року тиждень. Самі ще як курчата – дід не міг дозволити собі ще раз не принизити тих, хто мешкав під куполом.

Хай там як, але люди все ж почали нове «велике переселення». Ніхто не хотів перетворюватись на добриво. Першими хто знайшов в цьому користь були, як не дивно, чиновники.

На певно, всіх нещасть, що випало на долю людства виявилось не достатньо й вони вирішили пошукати натхнення в минулих поколіннях. Так чоловіцтво  згадало давню розвагу, що називається – полювання на відьом. Залишки влади лиш самі стимулювали людей до цього. Бувши виснажена війною, голодом, мегапосухами, спустеленням придатних для життя територій та рослинами вбивцями світова влада почала заохочувати правосуддя до смертної кари. Це були темні й страшні часи, коли кожен міг опинитись в обіймах рослин вбивць. Зрештою то був цілком передбачуваний та навіть закономірний результат. Як-то кажуть – женився дурний та взяв біснувату, не мали що робити – підпалили хату.

У нових хижаків було з людьми дещо спільне – жадібність. Чим більше ці штуки пожирали людей своїми мацаками, тим сильнішими ставали. Утворення пилкових бурь потребувало все більше ресурсів, ресурси треба накопичувати, а людські тіла у всі часи були повні всякого непотребу, що в спадок передавався рослинам. Так харчуючись такими корисними в плані ресурсів людиськами, росли починали труїти себе, що з рештою й призвело до їх зникнення.

Науковці пояснюють це тим, що хоч рослини й вкривали значні площі, так чи інакше вони поєднувались між собою. Отже, коли одна рослина споживала «смачненьке» шкідливі речовини поширювались всією системою організмів. Шкоди ходяче добриво завдавало на перший погляд так мало, що рослинні рецептори навіть не помічали, що їх труять. Так виявилось, що людство – найстрашніший вірус за всю історію планети. Як би природа з ним не боролась, воно завжди знайде шлях. Людство є життя і воно є смерть

Та поки прийшло розуміння, як позбутись тієї напасті, треба було якось виживати, тож віднайшовши не лише веселі способи страчувати одне одного, а й методи порятунку. Беремо фортецю, технології для поливу, що раніше використовували люди в горах і от уже готовий прототип вашого інкубатора чи як там вони називаються ті ваші курники? Перш ніж залишки населення Землі, якась його частина перебралась туди й вкрила все металом, виглядало все це зовсім по іншому. Велетенські вологі кокони, що захищали від пилку та пилу.

Метр за метром, людство рухалось під землю, адже там, де не має сонця не зможуть рости і рослини. Так кількість людей, що поміщались під куполом росла і подейкують, що в останні роки може вмістити в собі близько мільйона людей та існувати майже автономно впродовж року. Також кажуть, що перші мешканці куполів, не дивлячись на весь раціон антидепресантів так і не змогло спокійно жити без сонця й активно вкорочувало собі віку.

У мене як і у більшості був вибір – мати майже гарантовані шанси перетворитися на добриво чи дати добровільно ув’язнити себе в тій консервній банці, яка для вас стала домом. Схоже, що вся ця машинерія з куполами, підземними містами й всім таким працює, якщо людство досі існує. Хоча ті, хто залишився на зовні також не дуже бідують. Ба більше – вони піклуються про землю так, як робили їхні предки до всіляких індустріальних революцій… Жертвоприношенням.

Розділ 3

Після останніх слів діда повисла тиша. Повітря стало таким густим, як кисіль. Здається, що старий не звернув на це уваги. Він мовчки встав, вклонився так низько, як дозволяло йому його старече тіло. Було в цьому щось незвичне, надприроднє. Не промовивши жодного слова, забрав запропоновану йому пляшку алкоголю, лиш кивнувши на знак подяки й вирушив геть.

Жодних сумнівів, що поки дід віддалявся від табору у всіх в голові кружляла одна думка – скільки ж йому років? Події про які він розказував не були новиною, адже будь-хто міг отримати доступ до історичної хроніки, що була навіть детальнішою, але він сказав, що народився в першій чверті позаминулого століття, а це означало б, що він – найстаріша людина на Землі. Так довго люди навіть під куполами не живуть, а подібні технології не доступні за їх межами. .

Лиш коли його постать майже розчинилась в руїнах оповитих світанковим промінням він вигукнув – пам’ятайте про ціну, що заплатили інші для того, щоб ви були там, де ви є.

Епілог

Служба захисту мешканців куполів повідомляє: через зникнення членів останньої експедиції програма повернення у відкритий світ призупинена. За результатами досліджень зовнішній світ є надто небезпечним місцем. Вченим потрібно більше часу та інформації аби підготувати запуск проєкту. Просимо всіх мешканців слідкувати за актуальними новинами