28 Липня, 2022 День Перемоги Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО Текст оповідання видалено на прохання Автора Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО Навігація записів Попередній записНазад Не видно в тепловізоріНаступний записНаступн. Черга просувається за графіком Навігація записів Попередній записНазад Не видно в тепловізоріНаступний записНаступн. Черга просувається за графіком
Вітаю, Авторе!
Дуже не хочеться, щоби Ваша історія збулася. Але мені дещо не дозволило в неї “повірити”. Ветеран, який втратив і віддав так багато, захищаючи власну землю, майже не крається тим, що фактично жертвує правнуком і онукою. “Пробач мене, Надіє”, – ця фраза мені прозвучала як те, що він все вирішив і змирився з “втратами” зе до того… Не знаю, може, недостатньо чітко формулюю, але мені от прямо дуже різанолу. Людина, яка йде на таку справу, має право розпоряджатися лише власним життям.
Дякую за відгук.
Ветеран жертвує лише правнуком, тому що той, фактично зрадив справжню перемогу і став тим, хто може почати нову війну. (Такий собі варіант Тараса Бульби) В онуки він саме за те і просить вибачення, бо вбиває її сина.
В реальності, людина, яка йде на таку справу мусить розпоряджається багатьма життями, в іншому випадку вона б не ішла на таку справу.
І я теж дуже не хочу, щоб ця історія збулася…
Надзвичайно сильно. І ідея “Можемо знову поЧорнорнобаїти” дуже перегукується. Я вже якось теж думала про те, що наші діти та внуки не зможуть оцінити ті жертви, які зараз платить народ за те, щоб тримати Україну вільною. Десь наші думки перегукуються.
Дякую.
Якщо вже бути чесними, то і ми не до кінця усвідомлювали, яку ціну заплатили наші прадіди у Другій світовій, поки не почалася війна нашого покоління…
Гарна історія,сподіваюсь що ми раніше здолаємо владу,після перемоги одразу
Дякую за відгук.
Нмсд, треба не перемагати владу, а вчитися вибирати таку владу, яку не прийдеться перемагати.
Сильно. Реалістично. Аж занадто… Моторошно, по-справжньому.
Дякую за відгук.
Вітаю, авторе!
Сподіваюся, _деяка привладна партія_ так довго не проживе 🙂 Звісно, як твір-попередження це має право на життя. Але ну геть не властива для нас ситуація, як на мене. Так, теракт від одинака, який певен, що терактами/патосом/наскоком можна щось суттєво змінити – у нас цілком можливий. Але от якраз таку рису нашого народу я вважаю вкрай токсичною (і травматичною). Найкраще: робота на десятки, а то й сотні років, а не вибух в юрбі чи стінка на стінку. Нашим людям ще належить навчитися такої стратегії – і закарбувати, що у окремий відрізок часу вигідний для країни план може здаватися неприємним.
Але саме через те, що _деяка привладна партія_ практикує не продуману стратегію, а наскоки і дешевий піар, я й не вірю у змальовану вами картину, якщо чесно. За кілька років історія таких змиває. Часто з країнами. Сподіваюся, що ми встоїмо.
Успіху на конкурсі!
Вітаю.
Повністю згодна що нашому народу треба вчитися планувати розвиток на роки: не бути лохами і не вірити популістам, що обіцяють миттєві зміни…
А щодо “наскоків і дешевого піару” як метод провладної партії – по-моєму це вже було… І не раз… І народ постійно ведеться(( Сподіваюся, що таки навчимося і встоїмо…
Успіху навзаєм!
Вітаю, авторе!
Сумно. Роздуми на тему – а що потім, звісно, потрібні вже зараз. Змальоване вами “потім” надто песимістичне. Та й не надто віриться у імперські амбіції українців, навіть у соцмережах не надто видно такого. Звісно, страшно, якщо Перемогу перетворити на культ. Але тим ментально і відрізняємося від мокшан, що наш лозунг “ніколи знову”, а не” можемпавтаріть”. Не думаю, що у майбутньому наш світогляд зміниться настільки радикально. Так, буде якась частина суспільства, що жадатиме територій московії, але, гадаю, їх буде не настільки багато, щоб сформувати нову ідеологію політеліт і достатню електоральну підтримку, аби ті еліти привести до влади.
Успіхів та наснаги!
Вітаю.
Власне це і є фантприпущення, що за 70 років світогляд українців зміниться настільки, що дозволить сформувати високу підтримку нової ідеології. Та й не така це вже малоімовірність. Не пам’ятаю точно назву терміну, (буду називати це відсотком незворотності), якщо кількість людей, які щось підтримують досягає певного відсотку – їхній вплив на суспільство стає незворотнім і відчутним. І ця цифра складає 6-10% – далеко не половину населення.
Та й територію московії вони там не бажають. Мова йде про Білорусію))
Сумно… Лідери не просто так просторікують на сцені, вони повторюють думки своїх виборців. Описане в оповіданні – не перемога, а її протилежність.
Перемога над руснею була за 70 років до подій в оповіданні. А це оповідання буде відповіддю на питання “Що буде потім? Яким буде майбутнє нового світу?”, якщо з Перемоги люди зроблять культ…
Гарно написано. Але зовсім не віриться, що таке можливо, що українці захочуть напасти на когось просто так “заради захисту державних інтересів”, перебуваючи під облудою тиранії.
Україна багато століть знаходилася під окупацією, але до того, була Русь і вона територіально зростала. І наші предки нові території приєднували аж ніяк не переконаннями чи референдумами, а жорстокими загарбницькими війнами. Так, тоді були такі часи, але і зараз часи такі самі, якщо поглянути на карту бойових дій… Та й не варто забувати про чарівну силу пропаганди. Знаю приклади з життя, коли наші українці переїжджали в росію і за рік-два реально починали вірити в “ущємльоних рускіх”. Тому не варто недооцінювати народну тупість і генетичне прагнення до війни…
Я вибираю в це не вірити.
Але це нітрохи не стосується вашого оповідання)