День, який змінив усе…

Я пам’ятаю 24 серпня 2021. День незалежності України. Тоді все змінилося.

Пройшло уже 50 років, а здається, немов це було вчора.

Стільки подій відбулося одночасно: новий майдан, перетин військами Росії українсько-білоруського кордону і їхній подальший наступ на столицю і…

Направду в той момент усі думали, що нам уже нічого не допоможе. Україна втрачена.

Політичні сили воюють між собою. Українці повстали проти діючої влади (вкотре). Гібридна війна на сході. І тепер ще й регулярні російські війська відкрито йдуть на Київ.

Але в той самий момент сталося те, чого ніхто не очікував. 24 серпня 2021 року о 10 ранку (якраз в момент перетину українського кордону російськими військами) в селі Попівка, Чернігівської області відбулася перша зустріч між землянами і інопланетянами. Гурками. Як вони самі себе називають.

Це була доленосна зустріч для українців. І я попав в саму гущавину тих подій.

Той день був сонячним, як і все літо. Уже в 9 ранку піднялася страшна жара.

Я з сім’єю приїхали в гості до батьків дружини. Маленьке, майже покинуте жителями, село Чернігівщини.

Я сам з міста. Тому село не дуже люблю. У тещі та тестя протягом року навіть вихідного дня немає. Три корови, свині, кури, безліч городів – це все змушує їх лише працювати і працювати.

Але так, як я приїхав сюди, то допомагав усім, чим міг. Возив сіно, носив зерно, колов кабана і так далі.

24 серпня по всій країні було свято, а в такому маленькому селі (де залишилися лише старші люди) цей день майже нічим не відрізнявся від попередніх.

На мене чомусь напала хандра. Я знав, що у моєму рідному Кременці (попри карантинні обмеження) зараз відбуваються цікаві дійства.

Тому я зібрався і пішов прогулятися до закинутої школи. Протягом свого перебування тут я неодноразово туди навідувався. Там залишилися сякі-такі турніки. Інколи займався спортом на них.

Цього разу я просто сів на лавочку і задумався про життя. Що далі? Своєї квартири немає. Заробити її з українськими зарплатами не так і просто. Хоч я і старався: відкладав, не пив взагалі спиртного, не курив. (Це добре, що я тоді не дізнався про наступ російських військ, а то б взагалі злякався. Адже тоді все чоловіче населення України пішло б на війну. І ніякого майбутнього у мене, в принципі, не було б).

Але доля часто буває з викрутасами. І саме в цей момент вона зробила щось взагалі неймовірне.

«Привіт, землянине. Дозволь з тобою поспілкуватися?», – появилася думка у моїй голові.

–         Що? Хто тут? – з несподіванки я підстрибнув і почав оглядатися по сторонах.

«Не хвилюйся. Ми не мислимо нічого злого. Якщо ти не хочеш вести бесіду, то ми просто підемо і знайдемо когось іншого» – була відповідь.

–         Та ні. Я готовий спілкуватися. Просто це, м’яко кажучи, незвично. Коли хтось інший говорить у твоїй голові. Сподіваюся, я не збожеволів?

«Ми так і знали, що ти не будеш проти встановити зв’язок. Ми довго слідкували за землянами. Вивчили ваші мови, але багато чого нам незрозумілим є. Тому вирішили поспілкуватися. І твоя кандидатура була одною з перших, так як тут неподалік знаходиться наша база. Ти багато читаєш і відкритий до чогось нового. Ти, нам так здається, міг би повірити в чудо».

–         То ви чарівники? – усміхнувся я.

«Ні. Ми прилетіли з далекої галактики. І хочемо дружити. Але дещо нам незрозуміло. Чому люди воюють?».

–         Це складне питання. І дивно, що відповідь ви шукаєте у простої людини, а не в очільників держав.

«Ми стежили за більшістю президентів. Вони усі, як один, брешуть».

–         Так. Згоден. Що ж – чому люди воюють? Через ресурси, через сфери впливу, а інколи просто, щоб показати, що одна сторона сильніша за іншу.

«Чому сусідня країна напала на вашу?».

–         Ой, це дуже довго пояснювати. Росіяни протягом століть грабували мій народ, убивали, знущалися. Таке враження, що їм щось муляє на душі, коли Україна є незалежною. Коли ми просто мирно собі живемо. Ми хочемо жити спокійно і тихо. Ні на кого не нападати, нікого не боятися. Навіть у нашому гімні є слова «запануємо і ми, браття, у своїй сторонці».

«Десять хвилин тому російські війська перетнули кордон вашої держави через КПП Нові Яриловичі. Їм залишилося 200 кілометрів до Києва».

–         Це ви так пожартували, я сподіваюся? – у мене всередині все захололо.

«Ні, у нас є дрони, які спостерігають за ними в режимі реального часу. Тому ми і вийшли на зв’язок з тобою швидше, ніж планувалося».

–         Це ж повномасштабна війна тепер відбудеться. І мене заберуть теж. Протягом доби я маю з’явитися до військового комісаріату. Але у мене маленький син, якому немає і року. Що з ним буде? Українці вже все знають?

«Не спіши панікувати. Вище керівництво країни вже знає. Прості люди – ні. але скоро дізнаються. Адже російські війська перетнуть населені пункти і хтось точно зніме відео і викладе в соціальні мережі. Але забудь про це. Ми пропонуємо тобі і твоїй країні допомогу».

–         Допомогу?

«Так. Ми можемо знищити ці та інші, за потреби, війська держави-агресора».

–         А що ви хочете взамін? – стало мені страшно.

«Трішки вашої території».

–         Але якщо ви настільки могутні, що можете знищити легко війська однієї з найсильніших держав на нашій планеті, то хіба ви не можете просто завоювати те, що вам потрібно?

«У нас трішки інша філософія. Ми не воюємо. Майже ніколи. Тільки коли потрібно захищатися. Якщо дозволиш порівняти, то ми, гурки, схожі на вас, українців. Нам лише треба куточок свого. Наша планета вмирає і ми на світових кораблях розлетілися в різні куточки космосу в пошуках нових домів. Ми надіялися або на незаселені світи, придатні для життя, або на те, що нам попадуться добрі сусіди, які з доброї волі дозволять жити поруч. Так, ми розуміємо, що це може бути програшна стратегія. Але на вбивствах рай не побудуєш. А захист слабшого – це правильна справа».

–         І скільки території вам потрібно? Блін, стоп. Я ж не можу говорити за усю країну.

«Та ні. Можеш. Для нас не є авторитетами ваші брехливі політики. Одна проста особистість з народу має більше ваги. Ми вибрали тебе і вирішувати тобі».

–         І якщо я погоджуся, то що станеться?

«Війська Росії, які перетнули ваш кордон, будуть знищені. Також будуть знищені усі, хто чинив незаконні дії на території ваших двох східних областей. Ми розповімо усьому світу про себе та свою силу. Про свого союзника – Україну. Про домовленість з тобою та, що ми для цього зробили. І оселимося на території двох областей, які звільнимо. Люди можуть жити поруч, якщо захочуть. Тим більше ми зазвичай живемо під землею. Але можу наперед зазначити, що наш вигляд може вас трішки шокувати».

–         Ти можеш вийти до мене?

Я почув, як позаду мене щось велике почало рухатися. Я обернувся і завмер. Переді мною був 3 метровий дощовий черв’як. Величезні сегменти були по кількадесят сантиметрів завширшки. Очей немає. Як вони бачать цей світ?

«Так, у нас немає органів зору, як у вас. Проте у нас неймовірно сильно розвинений мозок, тому ми можемо спілкуватися за допомогою телепатії. І так, ми схожі генетично з вашими, як ти подумав «дощовими черв’яками». Так само, як ви дещо схожі до мавп. Більше інформації буде потім, а зараз головне, що ти маєш знати – це те, що ми пацифісти. Які ні на кого не нападають, але захищають своє. Якщо дозволиш, щоб частина території твоєї країни була нашою, тоді ми захистимо своє. Тим більше, ми на наземні території не дуже претендуємо, а під землею усім вистачить місця».

–         А як ви розмножуєтеся? – мені здавалося, що я сплю. Невже це могло бути в реальності…

«Діленням, але у нас є чітке обмеження по кількості особин. Тому я і сказав, що двох областей більш, чим доволі. Протягом довгого часу, що ми мандрували космосом, ми навчилися жити серед невеликої кількості собі подібних».

–         Зачекай. Якщо Росія дійсно напала на Україну всією своєю армією, то виходу у мене і так немає. Однозначно, нехай загинуть агресори. А моя країна нехай живе. І якщо те все, що ти кажеш правда (а сенс тобі брехати, ти б міг мене просто знищити), тоді ви дійсно будете непоганими сусідами.

«Ну якщо не віриш, то полетіли зі мною». За гурком матеріалізувався величезний корабель. Здавалося, що він завжди був там, але я просто його не бачив.

Ось таким я пам’ятаю 24 серпня 2021 року. Я лечу на інопланетному кораблі, який методично знищує танки, артилерію, повітряні сили Росії. Вони пробують відстрілюватися, але для захисного екрану корабля гурків це менше, ніж укуси комара для людини.

Потім ми приземлилися у Києві, на майдані Незалежності. Я стою поруч з гурком і розповідаю про все, що відбулося. Про вибір, який був переді мною. І про той шлях, який я обрав для всієї країни. По всьому світу транслюється ця історія. Люди переглядають фото та відео, як дрони гурків звільняють від сепаратистів Донбас та Луганщину.

Вже пройшло 50 років, а я досі пам’ятаю, як люди на майдані плакали, коли дізналися, що і Крим тепер теж наш. Що Росія отримала останнє попередження від гурків: перетин території України карається смертю. Ошалілий Путін пустив ядерну ракету на Київ. Але і тут гурки допомогли. За допомогою дронів відправили її в космос, а потім знищили і самого диктатора. Задля впевненості дрони виявили і знищили усю ядерну зброю Росії.

Один з найбільших сучасних агресорів постав практично голим перед іншими сильними державами і не витримав. Розвалився.

Сьогодні 80 річниця від дня Незалежності України. Я перебуваю в Донецьку, в науковому дослідницькому центрі і транслюю цю історію на весь світ. Українці і гурки досі співіснують поруч.

Сьогодні об’єднаний україно-гуркський космічний корабель відправляється звідси у далеку подорож. Задля дослідження нових світів.

Що чекає мого внука там? Я не знаю. Але сподіваюся, це буде щось неймовірне. Я йому сказав наостанок, що ніколи не знав, яку відіграю роль у житті кожного українця, але завжди вірив у краще і старався чинити по справедливості.

Гурки спочатку принесли мир на Україну, а потім і на усю Землю. Сподіваюся, що і ти, онуче, зробиш щось схоже на іншому краї галактити. Я у тебе вірю.