– Ось, привіз! – Дарина нарешті відчула під ногами землю.
– Але ж ти мав згодити вчену діву, а не викрасти її! – судячи з голосу, співрозмовник був просто велетнем, і чи то засмученим, чи то сердитим.
– Можна подумати, вона би погодилася!
І справді, її згоди ніхто й не думав питати. Оце сходила до бібліотеки перед канікулами… Стріти на території університету лицаря в латах і на коні було навіть цікаво. Але коли той накинув їй на голову мішок, а потім ривком забрав на коня, Дарина заціпеніла. Серед усіх можливих варіантів дій обрала найбожевільніший — не опиратися.
– Та зніми того мішка, довбню! – а співрозмовник таки більше засмучений.
Смикнули так, що дівчина ледве спіймала свої окуляри. А повернувши на місце, позадкувала, впершись у лати лицаря. Поклавши на землю велику голову, на неї примруженим оком дивився дракон. Але коли Дарина тихо зойкнула, плавно звів її.
– Не бійтеся мене, юна панно. І вибачте моєму другові непоштивість. Він помилився, і зараз із належною пошаною поверне вас назад.
– Оце вже ні! – стрепенувся лицар. – Вона вчена! Несла цілу торбу книжок і ще стос на оберемку!
– А окулярів ти не побачив… – дракон зітхнув так, що Дарині завіяло гривку. – Мені шкода дитини. Це точно не для неї.
– Що не для мене? – запитала дівчина, хоча ще мить тому на язик просилися геть інші слова.
– Він хотів зробити мені приємність на новоліття, – знічено почав дракон. – Я попросив згодити вчену діву мені в компаньйони. Розумієте, панно, я все життя любив читати. Але останні півстоліття дуже слабую на очі. А книжки збираю. У мене вже дві шафи нечитані.
– Тобто ви хочете, щоби я вам читала?
– Було б чудово, – замріяно мовив лускатий велет. – Удень читати тут на сонечку, вечорами розмовляти біля каміна, часом літати, якби панні захотілося скласти мені компанію в небі.
– Це… назавжди? – Дарина боялася почути ствердну відповідь.
– О ні! Кілька днів… ну тижнів. У вас же своє життя!
– А якими мовами у вас є книги? – зацікавилася майбутня перекладачка.
– Та майже всіма! Що припаде до душі, подарую.
Дівчина усміхнулася і підійшла.
– Із чого почнемо? До кінця зимових канікул я у вас!
Про автора
Дарунок: 14 коментарів
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Аааа, як я це пропустила? @_@
Кожній книголюбці по такому дракону )))
А от не знаю 🙂
Був час, я взагалі думала, що народу не зайшло 🙂
От вірите, сама не проти, щоби мене такому подарували 🙂
З Новоріччям!
У кожної дівчини має бути свій друже Дракон. А то й Дракотик!
Дракотики схвалюють!
Нехай і в Драконів, і в Дракотиків, і в дівчат у Новоріччя буде більше омріяних дарунків та див!
От сподобалося!
Тішуся і дякую за відгук! 🙂
Відмінна ідея! Али птання – а чому саме діва? Чи планує дракон її, бува, з’їсти? Потім?
Ну чому? Ну чому відразу з’їсти?! Чому ви вірите цим стереотипам про драконів?
Дівчину, яка не заміжня, не заручена, не зустрічається, можна без шкоди для її майбутнього (і без зайвого клопоту для себе) запросити на гостину розділити спільне хобі.
Не факт, що кавалер приїхав би її рятувати, зате ж потім розпитував би, де пропадала. І жодної гарантії, що повірив би.
Крім того, дракон же відразу мав намір її відпустити. Кілька книжок послухає – і канікули скінчаться. Ось і все. 🙂
Файно і мило)
Дякую! 🙂 Втішно)
Мила казка. І добре, що всі, окрім лицаря, ввічливі, а лицар був неправий, на що йому і вказали )) Дякую та удачі на конкурсі!
Розумієте, лицар теж добрий… Он, хотів порадувати друга… Але вийшло це в нього не дуже. Ну, бракує людині виховання, схоже, що й освіти теж. Бо якби він був письменний, то вчена діва б не знадобилася 🙂 Але, мені здається, друг лицаря обтеше, але потрошку, лагідно 🙂
Дякую Вам за відгук! І Вам успіхів на конкурсі!
Дарину в дарунок дракону, ще й даром? Оце так 🙂
Добре, що дракон домовився, а дарунок-Дарина дала добро. 😉
Дякую! 🙂