Бажання Аліси

–         З днем на-ро-дже-ння! – сказали всі хором.
Маленька дівчинка Аліса, сиділа за столом, біля великого кремового торту і світила всім своєю блискучою усмішкою, в якій не вистачало одного зуба, який був благополучно вибитий біля річки.
–         А тепер, задуй свічки і загадай бажання, – сказала мама.
–         Хм, – задумано скрививши личко, видала Аліса, – а я знаю, знаю, що я хочу.
Закривши міцно очі, вона напружилась, щоб загадати бажання, після чого відкривши їх, вона вдихнула на повні легені та з усією силою дмухнула на свічки. Ті в свою чергу затухли в один момент.
–         Що загадала? – запитала допитливо бабуся.
–         Не скажу, – сказавши, зімкнула губи Аліса. – А то не здійсниться.
–         Якщо так хочеш, то обов’язково здійсниться, – сказав усміхнено дідусь.
Очі дівчинки а ж заіскрились від цього.
–         А тепер подарунки, – сказав батько, дістаючи величеньку коробку з дірками. –        Не знали, що тобі подарувати, проте цей подарунок вирішив за нас.
–         А що там? – захопливо сказала дівчинка.
–         А ти поглянь, – сказала мама.
Дівчинка кинулась до подарунка, та обережно відкрила кришку.
–         Мяу.
В коробці сидів маленький котик з бантиком. Його великі очі з великим здивуванням дивились на дівчинку.
–         Котик… – сказала сумним голосом Аліса.
–         Так, поглянь, який він біленький, – сказав батько. – Схожий прямо на… Сніговика…
Аліса сумно опустила очі.
–         Ага.
Потім вона встала з за столу та пішла.
Мати ляснула батька по спині.
–         За що?  Я ж хотів…
–         Андрій, – сказав дід, – ну хто тебе тягнув за язика.
–         Та я ж як краще хотів.

Сонце вже заходило за горизонт.
Аліса сиділа сумна на лавочці та дивилася на дорогу.
Нове кошеня спало в коробці.
–         Алісо, все добре?
Дівчинка здихнула:
–         Ні. Я загадала бажання, щоб Сніговик прийшов до мене на день народження, проте його нема.
–         Алісо, – мати сіла поруч та обійняла її. – Сніговик вже на небі, він не зможе прийти сюди.
–         Знаю, проте я подумала, що бажання на день народження допоможе хоча б побачити його сьогодні.
–         Мені шкода маленька, проте бажання не таке сильне, щоб його відпустили сюди.
–         Він турбувався про мене.
–         Я знаю, він був розумний котик. А тепер у тебе є той, про кого ти будеш турбуватись, – сказала мама, підсунувши коробку з кошенням. – Він потребує тебе.
Дівчинка заглянула в коробку.
–         Так, він ще маленький.
–         Саме так. Ну все, ходімо, а то вже пізно. Дідусь з бабусею ще мають вручити тобі подарунок.
–         Добре.

На вулиці була ніч. Аліса спала в себе в кімнаті, а біля її ліжка в хатинці спало кошення.
Подув вітерець і вікно прочинилося, впустивши в кімнату свіже повітря.
На склі почали створюватись морозні візерунки, різними чудернацькими формами.
На підвіконня стрибнув кіт. Він був огрядний, з товстими щоками і весь білий як сніг, а на шиї в нього висів дзвоник.
Оглянувши навколо, кіт стрибнув і легенько перелетів усю кімнату, приземлившись прямо на ліжко Аліси. Здавалося, що він не мав ваги.
Сівши біля дівчинки, кіт дивився у її спляче личко та потім притулившись, ліг біля неї.
–         Мммм, Сніговик, ти хочеш зі мною поспати? – сказала крізь сон Аліса. – Добреее…
–         Мрррр, – замуркотів кіт.
Полежавши якийсь час з нею, кіт встав та лизнув її щічку, після чого натягнув лапою на неї ковдру, розрізняв її та застрибнув на полицю, що висіла над ліжком.
–         З днем народженням моя люба, – сказав кіт, дивлячись до низу на неї.
–         Хто тут?
Кошеня вистрибнуло з будиночку та по смішному набуньдючившись почало стрибати навколо.
–         Покажись! Я не боюсь.
–         Я тут.
Кошеня впало від голосу та знову піднявшись, глянуло вгору.
Сніговика це звеселило.
–         Як звуть тебе малий?
–         Мене назвали Сніжок. А ви хто дядьку? Ви такий великий і товстий.
–         Хех, так, того й Сніговиком назвали. Колись це був мій дім. Слухай, як тобі Аліса?
–         Вона хороша, – сказало кошення. – Вона дала мені поїсти і гарний будиночок. Мені тут подобається.
Сніговик зістрибнув з полиці до кошеняти.
–         Тоді я тебе дещо попрошу. Тепер ти тут будеш за старшого, тому потурбуйся про Алісу.
–         Добре дядьку, вона в надійних лапках, – сказало кошеня усміхнувшись.
–         Молодець. І ще дещо, – З його шиї впав дзвіночок і він підштовхнув його до Сніжка. – Передаси його Алісі, він важливий для неї.
–         Добре, передам.
–         Розумник. Будь гарним господарем в цьому домі.
–         Гаразд, – усміхнулося кошеня.
Сніговик погладив лапкою його по голові, потім вилетів на ліжко до Аліси.
Потершись о б її голову він ще раз уважно поглянув на неї та нагнувся до її вушка.
–         Солодких снів. Рости великою, моя мила дівчинка, я наглядатиму за тобою завжди …
–         Га?
Аліса відкрила очі. На вулиці до піру почало виглядати сонце.
–         Здається… я когось чула.
“Дзілінь- дзілінь- дзень”
Кошеня на піддлозі чимось гралося. Побачивши Алісу, кошеня взяло його в зуби і видряпавшись по ковдрі на диван, піднесло це до Аліси.
–         Снігов…Сніжку, що це в тебе?
Вона побачила знайому річ.
–         Це ж… дзвоник Сніговика, де ти…його взяв?
–         Мяу, – радісно відповіло кошеня.
–         Він був тут, – в дівчинки пішли сльози, це були сльози радості. – Ми ж… ми ж поховали його з ним.
Вона обійняла кошеня.
–         Дякую тобі Сніжку, дякую. І тобі дякую, що зайшов до мене з неба, Сніговику.