Баблкет

— Чуєш, в мене свербить ліва долоня! — кричить, звертаючись до чоловіка у самій дальній кімнаті Оранджела, моя подруга ще з часів навчання, — Де мій кіт?!  

Вона стоїть на малесенькій кухні біля плити, смажить яєчню з сосисками на шістьох, кришить салат, варить каву та шкребе долонею стіл. Лівою. При цьому вона безупинно розмовляє. Жаліється на здоров’я та сусідів. Розповідає про татову деменцію та безпорадність соціальних служб. Хвалиться справами чоловіка у бізнесі та успіхами своїх дівчат погодок, яких зарахували в Магістратуру. Одна буде спеціалізуватися на чарзіллях.

— А Мармизка, уявляєш, пішла до цієї мимри, — Оранджела чухає своє руде кудлате волосся лопаткою, якою щойно перегортала яйця, — на трансфантасмагорію. Я взагалі вважаю цей предмет ніяким. Там одна теорія, ніякого вихлопу.

Я старанно намащую бутерброди вершковим маслом.

— Мам! — на кухню заходить та сама Мармизка, досягнення якої так знецінює власна мама. Вона має таке саме руде кудлате волосся, великі зелені очі та гарну посмішку.  — Мені потрібно поповнити рахунок. Моя чарівна паличка зі вчора не працює.

— Навіщо тобі її поповняти? — питає Оранджела та щурить на доньку одне око. – Чому б не використати свій провідний предмет для отримання…  чого ти там хочеш отримати?

— По-перше, — по дорослому пояснює Мармизка, — трансфантасмагорію для обміну інформацією один з одним можуть використовувати тільки ті, хто вивчає трансфантасмагорію. По-друге, ми створили з дівчатами чат та хочемо провести Відьмине коло не виходячи з дому. Сьогодні всього плюс вісім вночі. Не бажаю натягати пуховик та летіти на Лису гору. Уявляєш які під Києвом короки? До того ж у Нарвалії цистит.

Мармизка отримує тарілку зі смаженим яйцем, сосискою, двома бутербродами та салатом і йде їсти у свою кімнату. Кухня настільки мала, що нам і втрьох тіснувато.

— Знайди Річі! — кричить донці у спину Оранджела. Я продовжую мастити маслом хліб.

— Що, маленька, — посміхається до моєї чарівної палички Оранджела, а та втягує голову в плечі, — як в тебе справи? 

— Ми вирішили взяти додому кота, — тихесенько відповідає чарівна, а я переводжу тему.

— Вони не хочуть летіти на Лису гору? Як можна провести Відьмине коло без зустрічі? — я потискаю плечима. — А танок?

— Не питай мене, — махає рукою Оранджела, — нове покоління, нові технології. У свій час ми не могли уявити, що будемо замість матеріалізації пересилати до співрозмовника голограму.

— Мам! — на кухню заходить друга дочка Оранджели кирпата Мірта. Вона вдалась у батька. Русяве волосся до пояса, блакитні очі і постійно зарозумілий вираз обличчя. — Моя вчителька пропонує мені купити три базових рецепти з коноплі…

— Які саме? — моя подруга пильно дивиться на доньку .

— Жива вода, мертва вода і…, — вона не встигає закінчити.

— І нейтральна вода! — пирхає Оранджела та накладає їй їсти, — Ці рецепти я сама тебе навчу готувати.

— А ще в крамничці у Зозі треба купити плащ для анігіляції, — Мірта бере ще два бутерброди та кладе поверх іншої їжі. Отримавши свій сніданок вона йде з кухні.

— Ти не бачила Річі? — кричить їй Оранджела, коли та вже зачинила за собою двері.

— Він, напевно, спить із татком. У мене в кімнаті його немає, — чуємо притишену відповідь.

— Ось кому більше за усіх потрібно буде, — бурчить моя подруга та виходить з кухні на пошуки свого баблкета.

— Коли ми вже отримаємо те, за чим прийшли, — питає мене чарівна паличка.

— Трішки терпіння, — відповідаю я їй. – Оранджела за свої послуги не грошима бере. А увагою та допомогою. Але вона не скупа. Незчуєшся, як ми звідси вшиємося.

— Ти пам’ятаєш, що я не люблю яєчню? — питає чарівна паличка та совається на стільці.

У кухню заходить Оранджела. Під пахвою в неї величезний рудий кіт. Він байдуже висить на руках господарки, ледь відкривши одне око на вгодованій морді.

— Так, дівчат ти вислухав, — звертається до нього Оранджела, — тепер слухай уважно сюди. Мені необхідно заплатити комунальні. Ще забрати відправлення на пошті. Злітати на остаточну примірку вишиванки до Зозі, а в неї саме здирництво, хоч вона і пречудово знається на своїй справі.

Моя подруга сідає на стільчик, вмощує кота собі на коліна, чухає, гладить та пестить його. Спочатку я чую як баблкет мурчить а згодом і шелест гривневих банкнот, які починають сипатися з нього у широку спідницю моєї подруги та на підлогу.

— Три дужче, — каже чоловік Оранджели, який заходить на кухню за своїм сніданком, — мені треба фільтр в кареті замінити.

— Що привело тебе до мене, Моргулья? — нарешті питає мене Оранджела.

— Хочу щоб ти запарила мені Трав’яний зір, — кажу. Ми дивимося одна на одну та посміхаємось.