Аромат сезону

— То як це працює? — запитала Дебора Джоунз, власниця велетенської мережі торговельних центрів.

— Дуже просто, — усміхнувся доктор Рід.

— Хотілось би побачити, за що ви вимагаєте такі гроші, — пробурмотів Кайл Коннорз, виробник товарів щоденного вжитку, якими були забиті магазини на трьох континентах.

— Звісно, — злегка вклонився йому доктор. — Демонстрація буде за кілька хвилин.

Доктор Рід подивився на довгий блискучий стіл, виготовлений з ебенового дерева, за яким сиділи власники найбільших у світі магазинів, заводів та фабрик. Сонце малювало тонкі вертикальні лінії на стіні, заледве проникаючи крізь щільні тканинні жалюзі. У кімнаті для конференцій було напівтемно й тихо, телефони вимкнено, жодна людина не могла підгледіти крізь вікно.

Очі чоловіків та жінок у костюмах за десятки тисяч доларів були звернуті до доктора, і той відчув, як під пахвами змокріло. Він відкашлявся і сперся кінчиками пальців об гладенький край столу, наче перехоплюючи його міцність та впевненість.

— В мене немає презентації, — почав доктор Рід. — По-перше, так ніхто зайвий не дізнається про тему нашого обговорення, а вона, повірте, найреволюційніша річ у світі. По-друге, я твердо впевнений у силі експерименту замість купи гарних картинок.

Кілька багатіїв схвально кивнули.

— Отже, світ у якому ми живемо. Він незрозумілий, він непередбачуваний, він неконтрольований, чи не так? Діловим людям, як ви, нелегко боротися з сучасними викликами й триматися на плаву. Адже що лежить в основі вашого добробуту?

Ніхто не відповів, одна людина тихенько кашлянула.

— Безперервність і ріст. Щоб росли прибутки, має рости споживання, через це своєю чергою ростиме виробництво й так по колу. Якщо ви не будуєте нові фабрики, не випускаєте новий вид шампуню чи модель смартфона, ви не втримаєте свою частку ринку. Нові конкуренти відриватимуть її по шматочку, разом із покупцями, яких ви обробляли роками. Бізнес помре. Але створити нове, випускати більше не так уже й важко, чи не так? Для цього ви будуєте нові заводи та освоюєте нові країни. Проблема в іншому. Як змусити людей купувати більше?

Бізнесмени уважно слухали доповідача. Джоунз налила з пляшки пів склянки води, поволі випила й поставила її біля непрозорого пластикового пакетика, який лежав біля кожного учасника презентації. Тихо гули кондиціонери, відганяючи липневу спеку.

— Маркетологи ламають мозок, як розпродати більше товару. Для кожного сезону потрібно придумати рекламну кампанію, яка має виділятися серед тисяч інших. Це все час, гроші та безплідна конкуренція між собою. Ви лише витрачаєте, у марній надії заробити.

Джеф Морган, власник автомобільного концерну, скептично хмикнув і хотів щось сказати, коли доктор Рід зупинив його порухом руки.

— Будь ласка, ще хвилина вашого часу і всі питання знімуться самі собою, я вам обіцяю. Вплинути на людей важко. Ви розміщуєте рекламу на вулиці, у соцмережах, цілодобово крутите ролики на телебаченні, шукаєте інфлюенсерів, які допоможуть просунути товар, і це все, щоб відвоювати дещицю ринку. З кожним роком робити це все важче, бо люди звикають до бігбордів, безбожно ріжуть рекламу блокувальниками та з легкістю переходять до нових блогерів. Вони стають соціально відповідальними, купують менше товарів й обмінюються одягом, замість того, щоби піти в магазин місис Джоунз та придбати собі новий.

Джоунз стримано усміхнулася.

— Вони навіть додумалися шукати їжу в баках для сміття, уявіть собі це? Активісти так захопилися екологією та рятуванням планети, що шкодять економіці. Шкодять особисто вам.

Доктор Рід серйозно подивився на присутніх. Люб’язність зникла з його м’якого голосу, він дзвенів, наче говорив промову на політичному мітингу. Обличчя загострилося, міцна щелепа випнулася вперед.

— Якщо так піде й далі, ви втратите більшу частину магазинів, фабрик та складів, звільните половину працівників і отримуватимете менше, менше й менше. Не надто радісне життя, чи не так? Чи мотивує воно ризикувати, інвестувати в нові продукти, вигадувати інновації, які рухатимуть загальний добробут?

— Дідько йому, ні! — вигукнув опасистий, розчервонілий власник мережі салонів із продажу електронної техніки.

— Але я вас попросив сьогодні зібратися не для того, щоб розповідати жахастики. Я хочу запропонувати розв’язання цих проблем.

Бізнесмени загули, випростовуючись у зручних шкіряних кріслах.

— Як можливо дехто з вас у курсі, я вже тривалий час займаюся ботанікою та генетикою. Останні відкриття дозволили прищепити фіалкам особливий штучний ген. Результати вражають — запах фіалки почав впливати на поведінку людини, яка його вдихнула. Цей ген можна запрограмувати на будь-яку потрібну дію і людина виконає її, просто побувши поряд із рослиною. У тому числі — можна змусити людей споживати більше.

— Брехня!

— Повірте, містере Морган, це щира правда. Хоча, нащо вірити, коли це можна побачити на ділі. Чи є серед вас добровольці?

Присутні затихли, невпевнено поглядаючи один на одного.

— Ну ж бо, це абсолютно безпечно, бо інакше я не вийду звідси живим, — засміявся доктор Рід. — Я б запропонував мого асистента або навіть себе, але це буде необ’єктивно і ви можете вирішити, що все підлаштовано.

Після хвилинної мовчанки руку підняла Дебора Джоунз.

— Чудово, місис Джоунз! — зрадів доктор Рід. — Всі інші, будь ласка, запхайте в носа спеціальні затички, які лежать перед вами.

Багатії зашаруділи пластиковим упаковуванням, дістаючи невеликі білі затички, виготовлені із чогось м’якого.

— Вставте їх у носа, не бійтеся, усі гігієнічно. Ви чудово зможете дихати, але на вас не вплине наша квітка. До того ж їх зовсім не видно. Місис Джоунз, вам цього робити не треба.

У кімнату зайшов асистент у білому халаті, який ніс на металевій таці горщик із невеликою квіткою яскраво-бузкового кольору, накриту скляним ковпаком. Доктор Рід вказав, куди її поставити на стіл. Асистент підняв кришку і відійшов на кілька кроків назад. Джоунз із тривожною усмішкою дивилася на тонкі пагони рослини, які ледь хиталися від руху повітря з кондиціонера. Усі інші завмерли й нахилилися вперед.

— Я не розумію, що має… — почала казати власниця мережі магазинів, коли замовкла на півслові, схопила смартфон, увімкнула й заходилася там щось гарячково клацати.

— Місис Джоунз, будьте так люб’язні, що ви зараз робите? — голосно запитав доктор Рід. Він виструнчився, розправив вузькі плечі й чіпко, наче допитливий птах, дивився на жінку.

— Я… — забурмотіла Джоунз, не відриваючись від телефона, — Я згадала, що сьогодні день народження тітки Еніс, треба купити їй подарунок.

Присутні схвильовано загули.

— Дідько… — пробурмотів Морган, втираючи мокрого лоба.

— А що ще?

— В мене закінчився крем для обличчя. Цьому смартфону вже пів року, треба купити новий. Ще маю купити сукню за завтрашній гала вечір… — стукотіла пальцями по екрану телефона розпашіла Джоунз.

— Гадаю, цього досить, — сказав доктор Рід.

Асистент накрив рослину скляним куполом. Загуділа вентиляція, виганяючи з кімнати повітря та заміняючи його свіжим.

— За п’ять хвилин дія квітки припиниться, і місис Джоунз повернеться до звичайної поведінки. Але ви бачили все на власні очі. Розсадіть цю квітку повсюди, безплатно роздавайте покупцям у торгових центрах, і за короткий час усі купуватимуть. Сподіваюсь, у вас досить виробничих можливостей, щоб витримати шалений попит і ви маєте ідеї, куди витратити зароблені мільярди. Гадаю, цього буде варто, щоби підтримати проєкт і вивести його на світовий рівень. Ви буквально можете керувати ринками по всій планеті, варто лишень висадити цю непримхливу рослину. На жаль, її не можна запрограмувати на купівлю товарів певного бренду, але, думаю, це не буде проблемою.

Бізнесмени заплескали в долоні, із захопленням дивлячись на доктора Ріда, який скромно посміхався та кланявся.

***

— Нова квітка? — запитав Джим, розглядаючи тоненький пагін із яскраво-бузковою квіткою, який стояв у горщику на кухонному столі.

— Ага, — відповіла мати, не відриваючись від телефону. — В торговельному центрі роздавали. Безплатно. О, мої улюблені парфуми зі знижкою, у кошик.

Дванадцятирічний хлопець нахилився до квітки й із розчаруванням відсунувся. Велику простору кухню заливало тепле сонце, кидаючи яскраві бліки на скляній поверхні духовки та мікрохвильовки.

— Досі нічого не відчуваю, — зітхнув він, обережно мацаючи розпухлого носа. — Щоб я ще раз запускав феєрверк із Майклом.

Джим дав носу спокій і взявся за яєшню.

— Тату, відвезеш мене на тренування?

Батько кивнув, гарячково стукаючи пальцями по екрану телефона.

— Так. Можливо. Треба поїхати в торговельний центр, потім заїхати в супермаркет.

— Так, так! — відгукнулася мати. — Треба поїхати.

— Сьогодні важлива гра, — нагадав Джим, зачудовано розглядаючи батьків. Куди ділося залізне правило — жодних смартфонів, планшетів та ноутбуків за обіднім столом?

— Дуже важлива, — пробурмотів батько. Його розпашіле обличчя блищало від поту. — О, новий г’юмідор, давно такий хотів. І до нього ці сигари. Так. Добре.

— Дуже добре, — вторила мати. — Ці книжки. Новий мольберт. Фарби за пів ціни! Дуже добре.

— Ви сьогодні якісь дивні, — засміявся Джим, відчуваючи, як тривожно тьохнуло серце.

***

— Все спрацювало, чи не так? — запитав незворушний асистент, шанобливо зупинившись біля дверей.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки добре, — відповів доктор Рід, поправляючи комір сорочки, пошитої на військовий лад.

— Гроші все прибувають. На вашому рахунку пів мільярда доларів і сума щохвилини росте.

— Чудово. Ці бевзі зрозуміли, наскільки корисний наш винахід. Ці квіти так добре приживаються. Їх висадили в парках, на газонах, виставили в кав’ярнях та ресторанах. Народ постійно купує, вигрібаючи полиці магазинів.

— Сер, якщо дозволите, — відкашлявся асистент. — Навіщо вам це? Лише через гроші?

Доктор Рід повернувся до нього. Окуляри блиснули проти сонця, ховаючи сірі очі. Він розтягнув в посмішці тонкі губи.

— Я їм збрехав двічі. По-перше, затички працюють лише добу, потім їх можна викинути. Справжній захист дасть тільки укол спеціального розчину, склад якого знаю лише я. По-друге, можна запрограмувати рослини виділити запах, який створюватиме образ в нейронній системі, щоб люди обирали певний конкретний товар чи бренд. Або певного кандидата на виборах.

Доктор Рід на мить замовк.

— Мені довелося багато гарувати, щоб заробити грошей на освіту, тоді як ці неуки купалися в них. Ця система, цей вільний, — доктор показав руками невидимі лапки в повітрі, — ринок, це все одна велика брехня. Купка багатіїв експлуатує інших і жиріє, жиріє, а держава, закони, поліція їм у цьому допомагають. Чимало хто з бідних намагається розбагатіти, щоб стати одним із них. Я ж хочу зламати цю кляту систему.

Він любовно подивився на барвистий передвиборчий плакат зі своїм зображенням. Його мужнє, наче вирізьблене з граніту, обличчя впевнено дивилося в майбутнє.

«Сила. Порядок. Рівність» — пломеніли великі червоні літери за його спиною.