Сім років тому, 14 березня 2014 року, перші 500 чоловік з Самооборони Майдану зрозуміли, що боронити потрібно вже не тільки Майдан, а й усю країну і відправилися туди, де займалася пожежа – на Схід.
За ними рушили сотні і тисячі інших – воювати, лікувати, готувати, благословляти, забезпечувати. Люди, які на свої плечі звалили небо країни, що ладне було от-от розколотися. І тримали його, аж допоки держава не стала поруч. І тримають його донині.
Шануємо звитягу тих, хто добровільно несе цей хрест та бережемо в серцях тих, хто пожертвував собою заради вільної, сильної і соборної України і зараз пильнує за нами з неба.
Зі святом вас, добровольці! Низький вам уклін! Слава Україні!
На превеликий жаль, держава, що восьмий рік веде Визвольну війну, дуже мало пише і видає творів про героїв цієї боротьби. Адже вони, як ніхто, заслуговують бути оспіваними. Адже вони, як і всі люди, кохали, прагнули, мріяли – але не змогли лишитися осторонь.
Відтак і ми мусимо не забувати їхніх подвигів і якнайширше висвітлювати нашу спільну боротьбу. Адже війна точиться не лише там, де свистять кулі і снаряди.
Слово – то теж зброя!