Цок…цок…цок…цок… Мурко лежав на дивані, сонливо, одним оком, дивлячись на годинник, який рівномірно відраховував хвилину за хвилиною. Кіт чекав свого господаря. Він завжди приходив додому о сьомій годині вечора, тому спати ніяк не можна було. Мурко почесав себе за вухом. Що ж йому таке зробити, щоб не заснути. Він вже й на голубів подивився, і декілька разів квартиру обійшов, і встиг наробити різноманітних капостей, але до сьомої ще далеко, тому він просто лежав і вслуховувався в тишу. Сон починав брати своє: його дихання стало тихим, він почав тихенько пофиркувати, вуха вже не ловили кожен шелест в порожній квартирі, і опустились трохи вниз.
Годинник процокотів 20 раз, і Мурко вже повністю занурився у свої мрії та фантазій. В безмежному просторі своєї котячої уяви він бачив, як у квартиру заходить його господар, сідає біля нього на їх старенький диван і обережно гладить його за вушком, розповідаючи про те, як пройшов його день. З задоволеним муркотом Мурко посміхнувся: «Ех, я вже й забув, який він в мене балакучий. Зараз він розповість про все і піде на кухню готувати нам вечерю». У вікно хтось постукав, але Мурко не обернувся, продовжуючи отримувати задоволення від того, що господар гладив його по спинці. Гість постукав ще раз. «Хто ж там такий тугодум! Якщо ж ніхто не відповідає, значить нікого не має» – Мурко обернувся і побачив лапу сусідського кота Марва, яка дала йому такого ляпаса від якого той прокинувся.
Марв був пухкеньким котом з короткою рудою шерстю. Його господарем була самотня жіночка психолог, яка дуже любила свого домашнього улюбленця, від чого той став схожий на альтернативну версію Кота в чоботях.
– Мурко, прокинься! – рудошерстий продовжував бити лапою свого сусіда. – Ти потрібен нам. Вставай же!
Мурко нарешті повернувся з країни снів і вже починав сердитись на рудого, від чого скочив на чотири лапи і його шерсть стала дибки.
– Що ти б’єш мене оце? Що тобі потрібно?
– Пробач мені, друже, але нашим оперативникам дуже потрібен кіт з твоїми вміннями безшумного вторгнення і диверсій.
– Що ти оце верзеш? Валер’янки знову нализався, чи що? Яким оперативникам? Які вміння диверсії? Я тільки своєму господарю тільки й можу, що кабелі гризти, де ж такий скіл знадобляться?
– От ти зараз смієшся з мене, а я серйозно. – з образою в голосі промовив Марв. – В нашому районі вже давно діє таємне угрупування котів. Наші штаби розташовані по всьому світу і в них ми плануємо таємні операції. Ми знешкоджуємо терористів, допомагаємо військам, запобігаємо терактам.
– Знешкоджуєте терористів? Щось ви погано працюєте панове. Он, один і досі на свободі бігає.
– Гей, ми ж все-таки коти, а не агенти Кінгсмен. Ми робимо все можливе, адже кожен повинен робити посильний внесок в перемогу, навіть якщо для цього потрібно перегризти провід.
– Добре-добре. Що ж мені потрібно робити? – Мурко подивився на годинник. До сьомої години залишалось ще сім годин, а це дуже багато часу, до того ж щоб ці коти собі не вигадали, йому було цікаво на це подивитись. В котів-оперативників і таємні операції кіт не дуже вірив, але альтернативою було сидіти в чотирьох стінах.
– Я такий радий, що ти погодився! – від радості Марв аж почав стрибати. – Пішли до нашого штабу. Наші командири тобі розкажуть, що і до чого і десь за годину ви вирушите на завдання.
– На планування місій ви витрачаєте лише годину?
– Так. Всі деталі ми обговорюємо вже в повітрі, щоб не втрачати час. Та й взагалі, якщо чесно, інформація про місцеперебування нашої цілі з’явилась нещодавно.
– Марве, це ж секретна інформація, а ти розбовтуєш її сторонньому коту! Як тебе взяли в шпигуни?
– Мурко, ми ж коти, а наші вороги погані люди. Вони не розуміють нашої мови. От ти ж кумедний! До речі, ми прийшли.
Коти зупинились біля старої будівлі з побитими шибками. Таких в районі останнім часом стало багатенько, а через те, що тут ніхто не жив, то й ремонтувати було нікому. Пухнастики увійшли всередину. Як тільки вулиця залишилась позаду, інтер’єр з покинутої будівлі перетворився на науковий центр з американських фільмів. Тут було все: з правого боку штаб-лабораторія, коти снували туди-сюди в білих халатах і проводили експерименти, зліва штаб-розвідки, там проводилось планування операцій, а прямо перед ними…
– Марве, це мені так бракований котячий корм на рогівку давить чи там дійсно штаб міжпланетної дипломатії?
– Ні, це дійсно міжпланетний штаб. Ми вже давно налагодили зв’язок з нашими марсіанськими колегами. До речі, гей, Марсе, познайомся з Мурком він буде брати участь нашій з вами операції.
До котів підійшов великий чорний кіт з білою груддю. Його погляд і манера розмови були надзвичайно діловиті, від чого Муркові стало трохи ніяково за свого друга, якого виховував міський двір.
– Вітаю, пане Мурко, я командир Першого Міжпланетного Розвідувального Котячого Об’єднання Марс. Щоб не втрачати час, я розповім вам про операцію, а все інше ви почуєте під час польоту. Нашою ціллю є проведення диверсій в штабі супротивника, поки людські війська дружньої сторони, проводять наступи на всіх фронтах.
– Але ж, я просто домашній кіт, я нічого такого не вмію. – виказав сумнів Мурко.
– Хлопче, зараз потрібен кожний. Хтось з нас, підіймає бійцям настрій після тяжкого дня, хтось знімається в веселих роликах, які потім зберуть гроші на щось потрібне, а ми з вами, наробимо капостей в штабі ворога, бо ми це добре вміємо. Кожен повинен робити все, що може. А тепер пішли до літака.
Мурко трохи заспокоївся і пішов за командиром відчуваючи рішучість. Після слів Марса кіт зрозумів, що повинен чимось допомогти, і він це зробить. Вони підійшли до велетенської космічної тарілки, яка і виявилась їх літаком. Наш кіт не міг стримати захвату, коли побачив цей апарат. Сріблястий метал блищав під світлом прожекторів, контури мали елегантну, плавну форму. Корабель був такий величезний, що в нього могли з легкістю кілька боїнгів.
– Вона навіть краща ніж у фантастичних фільмах. – пропищав Мурко, як маленьке кошеня.
Котяча команда оперативників зайшла на борт. Марс почав розповідати деталі їх операції: розгорнули плани будівлі, кожному описали його зону для диверсій. Виявилось, що в декількох наближених до ворожого президента осіб, алергія на котів, тому в команди з’явились нові можливості. Мурка, в якого були найгостріші зуби, була місія з виведення з ладу пульта від ядерної зброї. І ось після того, як всі декілька разів повторили план дій, пілот повідомив, що вони підлітають то точки висадки.
Коти висадились в західній частині, комплексу. Мурко і Марв пішли до центру будівлі, залишивши позаду цегляну стіну і пілота космічної тарілки. В будівлі було тихо. «Поховались як криси у свій бункер, не треба було на нас нападати» – подумав Мурко. Коти тихенько прокрадались до центральної частини будівлі, в якій хтось вже був. Кімната, в якій стояв пульт, охоронялась двома солдатами. Няв.
– Иван, смотри кто к нам пришел. – один з них взяв Марва на руки.
– Ух ты, какие они упитанные. Держи их, а я принесу клетку из подсобки, посадим их туда, а вечером Зойке отнесем, пусть жаркого из них наделает. – другий підібрав Мурка і віддав першому.
Як тільки перший солдат, гигочучи, зайшов за двері Марв і Мурко почали діяти. Солдат тримав котів однією рукою, наливаючи другою щось з пляшки в стакан. Коти вирішили скористуватися цим і в обох вчепились зубами йому в руку. Солдат закричав, при цьому викрикуючи лайливі слова.
– Я не гладкий, бовдуре, а пухнастий. – прокричав йому Марв, випльовуючи частину з його руки, яку він відкусив. – Фу, чоловіче, вам треба менше пити, а то вже все тіло проспиртувалось.
– Марве, годі балакати з тим живодером, в нас є місія. – сказав йому Мурко, лізучи на пульт керування.
– Так. Я трохи захопився. Нам же треба просто перегризти всі проводи, і бігти назад, тому колупатись в їх інтерфейсі не має сенсу.
– Жди. Це не просто пульт керування ядеркою. Це пульт керування всією їх військовою технікою, звідси вони надають накази.
– Мурко, такого не буває. Ніхто не буде давати охороняти пульт від армії двом не зовсім тверезим йолопам. – висловив сумнів Марв, але все ж таки заліз до Мурка.
Програма, яку вони назвали «пультом від армії» була схожа на месенджер, в якому були чати з усіма військовими підрозділами.
– Тобто ми, що можемо написати прибрати війська з нашої території, і напасти на їх союзників?
– Я теж про це подумав, Марве. Але треба буде, не забути перегризти проводи, щоб вони не передумали.
… Мурко прокинувся. Він лежав на дивані в своїй квартирі. Який же чудовий сон йому снився. Дійсно чудовий сон. Шкода, що це було не наяву. На сходах чулись чиїсь кроки. Біля дверей квартири вони затихли, а у дверному отворі повернули ключ. Мурко, одразу ж злетів з дивану і кинувся до дверей. У квартиру увійшла вже не молода жінка.
– Як пройшов день, Мурко?
Вона завжди так казала, коли заходила у квартиру. Мурко підійшов до неї й потерся головою по її нозі, даючи зрозуміти, що все добре, і що він поряд.
– Уявляєш, мій котику, росіяни відступили з нашої території та напали на білорусів. Так. Звідти на білорусь точно не очікували нападу. Я говорила сьогодні з Михайликом, може скоро він до нас приїде. І все в нас буде добре.
«Все-таки не сон» – посміхаючись подумав Мурко, вмощуючись на колінах у матері свого господаря і ніжно муркочучи, чим давав знати, що він також радий.
Ідея сподобалась. Над втіленням, на мою думку, треба ще працювати 😉
А коти-диверсанти не віддавали наказ через ворожий пульт керування нещодавно одній приватній армії захопити москву, тільки дроти забули перегризти, тож тій приватній армії встигли передати відміну?
Ох вже ці котячі сни))
Цікаве оповідання.
Цікаво, чи збуваються котячі сни. Гарне оповідання. Успіху на конкурсі!