Котячий сон?

Цок…цок…цок…цок… Мурко лежав на дивані, сонливо, одним оком, дивлячись на годинник, який рівномірно відраховував хвилину за хвилиною. Кіт чекав свого господаря. Він завжди приходив додому о сьомій годині вечора, тому спати ніяк не можна було. Мурко почесав себе за вухом. Що ж йому таке зробити, щоб не заснути. Він вже й на голубів подивився, і декілька разів квартиру обійшов, і встиг наробити різноманітних капостей, але до сьомої ще далеко, тому він просто лежав і вслуховувався в тишу. Сон починав брати своє: його дихання стало тихим, він почав тихенько пофиркувати, вуха вже не ловили кожен шелест в порожній квартирі, і опустились трохи вниз.

Годинник процокотів 20 раз, і Мурко вже повністю занурився у свої мрії та фантазій. В безмежному просторі своєї котячої уяви він бачив, як у квартиру заходить його господар, сідає біля нього на їх старенький диван і обережно гладить його за вушком, розповідаючи про те, як пройшов його день. З задоволеним муркотом Мурко посміхнувся: «Ех, я вже й забув, який він в мене балакучий. Зараз він розповість про все і піде на кухню готувати нам вечерю». У вікно хтось постукав, але Мурко не обернувся, продовжуючи отримувати задоволення від того, що господар гладив його по спинці. Гість постукав ще раз. «Хто ж там такий тугодум! Якщо ж ніхто не відповідає, значить нікого не має» – Мурко обернувся і побачив лапу сусідського кота Марва, яка дала йому такого ляпаса від якого той прокинувся.

Марв був пухкеньким котом з короткою рудою шерстю. Його господарем була самотня жіночка психолог, яка дуже любила свого домашнього улюбленця, від чого той став схожий на альтернативну версію Кота в чоботях.

–          Мурко, прокинься!  – рудошерстий продовжував бити лапою свого сусіда. – Ти потрібен нам. Вставай же!

Мурко нарешті повернувся з країни снів і вже починав сердитись на рудого, від чого скочив на чотири лапи і його шерсть стала дибки.

–          Що ти б’єш мене оце? Що тобі потрібно?

–          Пробач мені, друже, але нашим оперативникам дуже потрібен кіт з твоїми вміннями безшумного вторгнення і диверсій.

–          Що ти оце верзеш? Валер’янки знову нализався, чи що? Яким оперативникам? Які вміння диверсії? Я тільки своєму господарю тільки й можу, що кабелі гризти, де ж такий скіл знадобляться?

–          От ти зараз смієшся з мене, а я серйозно. – з образою в голосі промовив Марв. – В нашому районі вже давно діє таємне угрупування котів. Наші штаби розташовані по всьому світу і в них ми плануємо таємні операції. Ми знешкоджуємо терористів, допомагаємо військам, запобігаємо терактам.

–          Знешкоджуєте терористів? Щось ви погано працюєте панове. Он, один і досі на свободі бігає.

–          Гей, ми ж все-таки коти, а не агенти Кінгсмен. Ми робимо все можливе, адже кожен повинен робити посильний внесок в перемогу, навіть  якщо для цього потрібно перегризти провід.

–          Добре-добре. Що ж мені потрібно робити? – Мурко подивився на годинник. До сьомої години залишалось ще сім годин, а це дуже багато часу, до того ж щоб ці коти собі не вигадали, йому було цікаво на це подивитись. В котів-оперативників і таємні операції кіт не дуже вірив, але альтернативою було сидіти в чотирьох стінах.

–          Я такий радий, що ти погодився! – від радості Марв аж почав стрибати. – Пішли до нашого штабу. Наші командири тобі розкажуть, що і до чого і десь за годину ви вирушите на завдання.

–          На планування місій ви витрачаєте лише годину?

–          Так. Всі деталі ми обговорюємо вже в повітрі, щоб не втрачати час. Та й взагалі, якщо чесно, інформація про місцеперебування нашої  цілі з’явилась нещодавно.

–          Марве, це ж секретна інформація, а ти розбовтуєш її сторонньому коту! Як тебе взяли в шпигуни?

–          Мурко, ми ж коти, а наші вороги погані люди. Вони не розуміють нашої мови. От ти ж кумедний! До речі, ми прийшли.

Коти зупинились біля старої будівлі з побитими шибками. Таких в районі останнім часом стало багатенько, а через те, що тут ніхто не жив, то й ремонтувати було нікому. Пухнастики увійшли всередину. Як тільки вулиця залишилась позаду, інтер’єр з покинутої будівлі перетворився на науковий центр з американських фільмів. Тут було все: з правого боку штаб-лабораторія, коти снували туди-сюди в білих халатах і проводили експерименти, зліва штаб-розвідки, там проводилось планування операцій, а прямо перед ними…

–          Марве, це мені так бракований котячий корм на рогівку давить чи там дійсно штаб міжпланетної  дипломатії?

–          Ні, це дійсно міжпланетний штаб. Ми вже давно налагодили зв’язок з нашими марсіанськими колегами. До речі, гей, Марсе, познайомся з Мурком він буде брати участь  нашій з вами операції.

До котів підійшов  великий чорний кіт з білою груддю. Його погляд і манера розмови були надзвичайно діловиті, від чого Муркові стало трохи ніяково за свого друга, якого виховував міський двір.

–          Вітаю, пане Мурко, я командир Першого Міжпланетного Розвідувального Котячого Об’єднання Марс. Щоб не втрачати час, я розповім вам про операцію, а все інше ви почуєте під час польоту. Нашою ціллю є проведення диверсій в штабі супротивника, поки людські війська дружньої сторони, проводять наступи на всіх фронтах.

–          Але ж, я просто домашній кіт, я нічого такого не вмію. – виказав сумнів Мурко.

–          Хлопче, зараз потрібен кожний. Хтось з нас, підіймає бійцям настрій після тяжкого дня, хтось знімається в веселих роликах, які потім зберуть гроші на щось потрібне, а ми з вами, наробимо капостей в штабі ворога, бо ми це добре вміємо. Кожен повинен робити все, що може. А тепер пішли до літака.

Мурко трохи заспокоївся і пішов за командиром відчуваючи рішучість. Після слів Марса кіт зрозумів, що повинен чимось допомогти, і він це зробить. Вони підійшли до велетенської космічної тарілки, яка і виявилась їх літаком. Наш кіт не міг стримати захвату, коли побачив цей апарат. Сріблястий метал блищав під світлом прожекторів, контури мали елегантну, плавну  форму. Корабель був такий величезний, що в нього могли з легкістю кілька боїнгів.

–          Вона навіть краща ніж у фантастичних фільмах. – пропищав Мурко, як маленьке кошеня.

Котяча команда оперативників зайшла на борт. Марс почав розповідати деталі їх операції: розгорнули плани будівлі, кожному описали його зону для диверсій. Виявилось, що в декількох наближених до ворожого президента осіб, алергія на котів, тому в команди з’явились нові можливості. Мурка, в якого були найгостріші зуби, була місія з виведення з ладу пульта від ядерної зброї. І ось після того, як всі декілька разів повторили план дій, пілот повідомив, що вони підлітають то точки висадки.

Коти висадились в західній частині, комплексу. Мурко і Марв пішли до центру будівлі, залишивши позаду цегляну стіну і пілота космічної тарілки. В будівлі було тихо. «Поховались як криси у свій бункер, не треба було на нас нападати» – подумав Мурко. Коти тихенько прокрадались до центральної частини будівлі, в якій хтось вже був. Кімната, в якій стояв пульт, охоронялась двома солдатами. Няв.

–          Иван, смотри кто к нам пришел.  – один з них взяв Марва на руки.

–          Ух ты, какие они упитанные. Держи их, а я принесу клетку из подсобки, посадим их туда, а вечером Зойке отнесем,  пусть жаркого из них наделает.  – другий підібрав Мурка і віддав першому.

Як тільки перший солдат, гигочучи, зайшов за двері Марв і Мурко почали діяти. Солдат тримав котів однією рукою, наливаючи другою щось з пляшки в стакан. Коти вирішили скористуватися цим і в обох вчепились зубами йому в руку. Солдат закричав, при цьому викрикуючи лайливі слова.

–          Я не гладкий, бовдуре, а пухнастий.  – прокричав йому Марв, випльовуючи частину з його руки, яку він відкусив. – Фу, чоловіче, вам треба менше пити, а то вже все тіло проспиртувалось.

–          Марве, годі балакати з тим живодером, в нас є місія. – сказав йому Мурко, лізучи на пульт керування.

–          Так. Я трохи захопився. Нам же треба просто перегризти всі проводи, і бігти назад, тому колупатись в їх інтерфейсі не має сенсу.

–          Жди. Це не просто пульт керування ядеркою. Це пульт керування всією їх військовою технікою, звідси вони надають накази.

–          Мурко, такого не буває. Ніхто не буде давати охороняти пульт від армії двом не зовсім тверезим йолопам. – висловив сумнів Марв, але все ж таки заліз до Мурка.

Програма, яку вони назвали «пультом від армії» була схожа на месенджер, в якому були чати з усіма військовими підрозділами.

–          Тобто ми, що можемо написати прибрати війська з нашої території, і напасти на їх союзників?

–          Я теж про це подумав, Марве.  Але треба буде, не забути перегризти проводи, щоб вони не передумали.

… Мурко прокинувся. Він лежав на дивані в своїй квартирі. Який же чудовий сон йому снився. Дійсно чудовий сон. Шкода, що це було не наяву. На сходах чулись чиїсь кроки. Біля дверей квартири вони затихли, а у дверному отворі повернули ключ. Мурко, одразу ж злетів з дивану і кинувся до дверей. У квартиру увійшла вже не молода жінка.

–          Як пройшов день, Мурко?

Вона завжди так казала, коли заходила у квартиру. Мурко підійшов до неї й потерся головою по її нозі, даючи зрозуміти, що все добре, і що він поряд.

–          Уявляєш, мій котику, росіяни відступили з нашої території та напали на білорусів. Так. Звідти на білорусь точно не очікували нападу. Я говорила сьогодні з Михайликом, може скоро він до нас приїде. І все в нас буде добре.

«Все-таки не сон» – посміхаючись подумав Мурко, вмощуючись на колінах у матері свого господаря і ніжно муркочучи, чим давав знати, що він також радий.