Ви не любите Ґаґг? Ви просто не вмієте його готувати

Сьогодні у нас з вами буде коротенька, але дуже важлива і смачна розмова.

Здавалося би: що може бути банальнішим за їжу? Навіщо взагалі про неї згадувати в літературних творах, чи не будує автор черговий “будиночок Прішвіна”, заглиблюючись в описи страв та застіль? Чи не марнування це літер?

І так, на перший погляд, у тому ж фантастичному бойовику чи трилері перерва на обід лише гальмуватиме темп та збиватиме напругу… Але на другий, третій і подальші погляди ідея вставити в оповідь щось смачненьке (або не дуже) вже не здається такою невдалою.

Я зараз у відпустці, і мені скоро на сніданок, тому не марнуватиму час довгими ліричними вступами та відступами і перейду одразу до суті. А суть така: твору йде на користь усе, що рухає сюжет уперед та розкриває героїв. 

Отже, по пунктах, які приклади таких застосувань:

1. Застільна бесіда або “Скуштуйте ґаг”

В художньому творі, як і в реальному житті, цей сетінг є класичним для знайомства з великою кількістю нових облич та розкриття нюансів взаємовідносин між ними. Трохи клішовано звучить, але цей прийом ніколи не зраджував. Моя думка така: якщо кліше виконує свою функцію, то це хороше кліше. Відмовлятися від його використання лише задля якоїсь там штучної оригінальності не варто. 

До того ж, застілля з іншопланетянами, наприклад, може бути неабияким випробуванням для вашого героя. 

2. Виживання або картопля на Марсі

Герой або герої долають надскладний шлях джунглями/горами/пустелею/Марсом. Йти важко, на кожному кроці небезпека, вони знесилені… але читач знизує плечима і каже “не вірю”. Чому б це? Ви ж щойно описали атаку ягуара в найдрібніших подробицях, ваш поранений та виснажений герой з останніх сил повзе до порятунку. Ну… так, то автор каже, що з останніх, проте читач знає, що він не за героєм спостерігає, а за супергероєм, тож хвилюватися за нього немає сенсу. Доповзе. Адже читач пам’ятає, що коли весь день туристом по парку гуляєш, то ввечері падаєш без сил, якщо на твоєму шляху не трапиться бодай якась шаурмячна чи бабуся з пиріжками. А в автора герой по незнайомих джунглях вже третій день викроковує, живлячись сонячним світлом і краєвидами. Викапаний супермен.

Лише через ставлення героя до їжі можна показати, наскільки все погано в нього з виживанням. Часті та нав’язливі думки про те, як здобути щось їстівне – один з найкращих способів переконливо довести читачеві, що ваш герой впадає у відчай. 

У “Марсіанині” взагалі левова доля сюжету побудована на тому, що герою треба щось жертоньки, поки за ним прилетять. І це близьке і зрозуміле спонукає до співчуття ледь не переконливіше, ніж мільйон пилових бурь та атак іншопланетних жуків.

3. Етична дилема або яйця епіорніса

Їсти чи не їсти? Їсти чи не їсти те, що викликає огиду, якщо це допоможе встановити дипломатичні стосунки з чужацькою расою. Їсти чи не їсти заради виживання (не обов’язково вдаватися у крайнощі на кшталт людожерства, спробуйте змусити свого героя з’їсти якусь симпатичну чи рідкісну істоту – це теж чималий стрес). Як тут не згадати Уеллсівський “Острів епіорніса”?

4. Достовірність фантастичного світу або кавоварка в космосі

Ми вже давно знаємо, що читацьке “вірю” тримається на дрібничках. Будь-який, навіть найукуреніший, політ фантазії сприймається цілісно, якщо під нього підвести тверду матеріальну базу. Світ, у якому немає глобальних видимих відмінностей, але є особливості на близькому читачеві побутовому рівні, сприймається більш фантастично, ніж сповнений магічними декораціями світ, у якому картоплю доводиться смажити старим перевіреним способом. Опишіть процес смаження картоплі з використанням магії, і читач повірить. Опишіть літаючих китів у жовтому небі, і читач сприйме їх як декорацію.

5. Тригер для початку пригод або “з’їж мене”

Аліса з’їла пиріжок і потрапила до Країни чудес. Приводом вскочити у халепу може стати будь-що, від галюциногенного гриба до цукерки з коробки, яку батьки приятеля вашого героя берегли “на новий рік”. А можна вийти з дому за чебуреком і потрапити в паралельний всесвіт.

6. Доекспериментувалися або “Їжа богів”.

В Уеллса експерименти з їжею призвели до утворення нової раси велетенських людей. Але експерименти можуть бути необов’язково свідомими. Що трапиться, якщо внаслідок глобального забруднення уся їжа стане отруйною? Пам’ятаєте гру “А що як”? А що як в базовій потребі людини – харчуванні – зміниться одна, незначна на перший погляд, але дуже важлива дрібничка?

Так, усе. Час снідати. Тому залишаю привілей продовжити список корисного використання їжі в літературі вам. Пишіть у коментах, для чого ще, на вашу думку, приданті літературні страви 😉