11 Березня, 2023
Запах стиглих квітів
Повернутися до конкурсу: ХАЩІ ЧУМАЦЬКОГО ШЛЯХУ – Фантастичні рослини і як з ними жити
Текст оповідання видалено на прохання Автора
Повернутися до конкурсу: ХАЩІ ЧУМАЦЬКОГО ШЛЯХУ – Фантастичні рослини і як з ними жити
Вітаю у фіналі)
Оповідання мені сподобалось, цікаве і читається легко. Суб’єктивно мені подобається коли трішки менше діалогів в тексті, проте тут вони не викликають бажання їх “скіпнути”.)
Але мені видається, що весь сюжет крутиться навколо ШЕІ, а не рослин. На тему олюднення ШІ цей твір чудово б підійшов)
Успіхів у творчості)
Дякую за відгук.
За умовами конкурсу рослини мають бути важливим елементом сюжету, але не сказано, що все має крутитися навколо них))
І вам успіху!
Вітаю, авторе!
Пером ви володієте вправно, із матчастиною працюєте докладно, увагу тримати вмієте, вашій історії віриться…
А далі починаються мої особисті величезні “однак”. Зрозуміло, що на початку освоєння планети кожен має внести свою лепту в загальне виживання. Десь навіть можна погодитися, що професійної культури і кіно поселенцям не бачити іще років двісті-триста (за умови, що потім у чомусь такому взагалі виникне потреба, адже вони забудуть, що це взагалі таке), але цинічно позбуватися старих і хворих… У цивілізаційному плані це глибокий регрес, що зводить людину лише до користі, яку вона здатна принести. А перестала приносити – ласкаво просимо на добрива.
Чи варто виду виживати, якщо сапієнс перестає бути гомо?
Натхнення та успіхів!
Дякую за відгук.
Ви зробили правильні висновки. Я, як автор, повністю з вами згоден. На жаль, в межах оповідання цю проблематику було важко висвітлити так, як мені хотілося б. Підозрюю, що розширю.
Світ, який тут описується, лише на перший погляд виглядає утопічним, а насправді є дуже небезпечним і з дуже обмеженими ресурсами. І люди в умовах цих обмежених ресурсів мусять виживати. Тому там дуже жорстко контролюється народжуваність і смертність.
і коли Віктор казав, що багато не доживають до пенсії, то він був правий, що саме не доживають, через хвороби і нещасні випадки, а не те, що їх знищують. В цьому світі тяжкохворих (не старих) просто немає можливості і ресурсів лікувати і тому, замість того, щоб давати повільно вмирати, їм пропонували евтаназію.
А Євген розказав просто свій погляд на ситуацію, оскільки втратив так через хворобу близьку людину (чого теж немає в оповіданні). А молодь взагалі про це не знала, бо ресурсів поступово ставало більше, як і вибору, куди їх розподіляти. В оповідання також не вліз, наприклад, опис їдалень, і як вони годують 10 тис. осіб і звідки беруть білки (ні, людей не їдять).
Зараз, навіть у стані війни ми особливо не відчуваємо недостачу ресурсів. Проблема лише з розподілом. А згадайте періоди голодоморів, коли люди вдавалися до канібалізму, щоб вижити… Людське бажання вижити у всі часи перемагало “гомо”. Така сумна реальність.
і от саме події в оповіданні, покликані наблизити той час (в цьому світі), коли ресурсів стане достатньо, щоб людям не прийшлося ділити одне яблучко на чотирьох.
Власне, розповідь Євгена викликає найбільше довіри, бо:
1) він один із найстарших людей у цій спільноті:
2) його заслуги перед поселенням є незмірними і він би міг спочивати на лаврах (або принаймні з огляду на поважний вік працювати менше), але він гарує. І, якщо брати до уваги лише те, що подано в оповіданні, мотивує його не лише добробут майбутніх поколінь, але й тривалість власного життя.
3) факти, подані Віктором, лягають саме в канву розповіді Євгена (принаймні у моєму сприйнятті), не навпаки.
Гадаю, розширена версія оповідання багато чого пояснила б, але в тому вигляді, в якому воно змагається на конкурсі, твір викликає багато питань, і пояснення в коментарях – плюс до розуміння, однак не найкращий вихід.
Щодо голодоморів, то страшна система, яка призводила до голоду, все ж не позбавляла людей морального вибору до кінця. Бо серед українців були ті, хто відбирав хліб; ті, хто у відчаї намагалися прорватися до складів і гинули під кулями, пробуючи повернути собі своє; ті, хто доїдав усе приховане і в муках помирав, але не завдавав нікому шкоди; і ті, хто заради виживання опускалися до канібалізму. Усе залежало від того, на що була здатна і готова саме ця конкретна людина.
Моральні дилеми – це практично завжди задачі без єдиної вірної відповіді.
Власне, навіть якщо забрати мої пояснення і орієнтуватися лише на оповідання, то це нічого не міняє. Вам може не подобатися світ, в якому влада вирішила жорстко обмежити права людини, але це не означає, що такий світ не може утворитися. А реальна історія показує, що таке відбувається частіше, ніж нам би хотілося… А герої в цьому світі запросто можуть захотіти якось щось змінити через крадіжки і злам баз даних)))
Удачі на конкурсі!
І ще раз дякую за відгук! Такі коментарі як ваші, дозволяють автору, тобто мені, подивитися на історію під іншим кутом, щоб в перспективі її покращити.
Тут радше йдеться про випадок, коли світ повністю уявлюваний, але цілком чужий конкретному читачеві. Коли читач саме з тих людей, які в такому світі не прижилися б (або не вижили, це як подивитися). Гадаю, якщо такий читач миролюбно і ненав’язливо поділиться враженнями, це може бути місцями навіть цікаво :)))
А щодо моральних дилем, то так, єдиного правильного рішення немає. Кожен обирає те, яке ближче йому. Залежно від того, як мислить, що почуває, у що вірить, кого любить і до чого у цій конкретній ситуації причетний або тяжіє.
Натхнення та успіхів!
Який цікавий і неоднозначний персонаж Дана. За все оповідання, якщо не вважати вкрадене яблуко в дитинстві, вона робить практично нічого, лише дивується і вражається, а всі її вчинки були в “минулому”. Тим не менше її особу розкрито, нмсд, краще, ніж особу її брата, від імені якого ведеться оповідь. А Дана вся така загадкова: і код дверей зламала, і базу даних, і ШЕІ на основі справжньої людини створила.
Заінтригували)))
Дуже схоже на те, що це початок більшого твору. При чому цей його кусок розповідає про становлення антагоніста Дани, яка під приводом благородних поривів скоїть якусь велику фігню і стане злою Даною)) А оці дрібні крадіжки – лише початок. Принаймні мені так бачиться))
Нмсд, використовувати алюзії на біблійні сюжети, як оте надкушене Даною яблуко, було зайвим. Заганяє трохи пафосом. Тим більше, зважаючи на те, що Віктор її брат. І тому контекст такого використання не зрозумілий.
В оповіданні ніби є і зав’язка і розв’язка, але якось малувато дій. Тим більше, що автор зачепив такі серйозні теми як “списання” непрацездатних і неможливість займатися тим, чим хочеться через “непрактичність” деяких професій. Але ніяким чином не показав навіть наближення до вирішення цих питань. Хоча, мабуть, в межах оповідання це зробити важко.
Тому продовження я б прочитала.
Дякую за відгук!
Ого, які версії)
Ні. Дана не буде антагоністом. Максимум антигероєм зі своїми тараканами. Я взагалі прихильник створювати героїв, які не є ні дуже добрими, ні дуже злими, як у житті. Крім того, Дана підліток. Їй 15 років. А хто у підлітковому віці і в дитинстві не робив дурниць? А якщо цей підліток ще й хакер…
Інколи надкушене яблуко – лише надкушене яблуко. Ніяких алюзій не планувалося)) Треба буде перечитати, бо, мене здивувала така інтерпретація. Яблуко від Едуарда, то скоріше нагадування про ту підлість, як вони зробили в дитинстві. Але Віктор шкодує про той вчинок, а Дана вже не дуже.
Продовження планую.
Ще раз дякую. Завдяки таким розгорнутим відгукам від читачів тепер маю над чим подумати…
Вітаю, авторе! Дуже сподобалася історія!
Гарна матчастина (так, вище писали при різний час цвітіння на Землі, але це штучні сади, тож, на мій смак, все ок), дуже суголосна мені соціальна складова (про депресію у людей, які прагнуть бути корисними, щоб вижити), цікава, але не перевантажена передісторія, динамічний сюжет. Коротше, от прямо гуд.
З негативного: трошки альтернативна пунктуація 😉 Я традиційно кажу, що це не страшно, і все виправить редактура, але з комами і оформленням реплік не ок.
Проте сюжет все компенсує!
Щиро бажаю успіху на конкурсі!
Щиро дякую за фідбек! Приємно, що оповідання сподобалося.
Орфографія – не моя сильна сторона, але ж не так, щоб аж сформувалася альтернативна пунктуація))… Може є якісь регулярні помилки, які я використовую, але думаю, що вони правильні? Репліки оформлюю за таким принципом:
– (довге тире) репліка, – слова автора, – репліка.
Буду вдячний, якщо детальніше вкажете, що тут не так.
Хоча, каюсь, редагуюючи текст дуже мало уваги приділяю саме орфографії. Прогорнувши останні абзаци вже знайшов кілька помилок)) Постараюся наступного разу вичитувати їх краще 😉
– (довге тире) репліка, – слова автора, – репліка: це правильно, якщо репліка продовжується. Наприклад:
– Я хочу сказати вам, – зронив професор, – що ви неправі.
Але якщо фраза складається з двох речень, то має бути таке:
– Я хочу сказати вам, що ви неправі, – зронив професор. – Ваші дії ведуть до катастрофи!
Ну тобто після ремарки у такому випадку має стояти крапка.
Також пробігали (без виділення) всякі звороти, складосурядні та складнопідрядні речення і таке інше.
Загалом, як я вже казала, для мене то не смертельна вада (особливо, якщо присутній нормальний сюжет), але раз вже пишемо зауваження, то от))
Дякую)
Тверда наукова фантастика. І до теми конкурсу. Чудово.
От тільки абрикоси квітнуть раніше за яблуні. Принаймні тут на Землі. 🙂
Щиро бажаю успіху на конкурсі і натхнення для подальшої творчості!
Дякую за відгук.
Так то ж на Землі:) А на іншій планеті, та ще й в “тепличних” умовах дерева будуть розвиватися по-іншому і, скоріше за все, навіть не будуть синхронізованими з сезонами планети, якщо вони на ній є.
Згадалася стара фантастика, та, де квітучі на Марсі яблуні, досягнення народного господарства та провідна роль столиці )) Дякую за цей заряд віри в людство!
А ще мені дуже сподобалося, що навіть у тунелях люди вирощують не поживні гриби чи гідропонні водорості, а витрачають купу зусиль саме на плодові дерева! Так, вони корисні, але ж ще це красиво та символічно!
От цікаво, ШЕІ здобув здатність виявляти стиглі квіти через розрахунки, чи це був якийсь фамільний патерн нейронних звʼязків?
Щиро бажаю вам успіху в конкурсі та розширення цього світу!
Дякую за відгук.
Безумовно це були певні розрахунки в нейронних зв’язках на підсвідомому рівні) Десь такі ж, як в людини, адже його модель нейронних зв’язків скопійована з людської. Принаймні базова структура.
Щось я пропустив фантастику з квітучими садами на Марсі( Пам’ятаю нф, де люди прилетіли на Марс і його загадили (Марсіанські хроніки) і ще купа, де злі марсіани нападають на людство. А от квітучих садів на Марсі не читав… Тож вирішив про них написати)) Правда не на Марсі)
Світ, персонажі, ідея – усе цікаве.
Хочеться продовження. Власне, надто сильно хочеться як для оповідання)) Це наче перший розділ повноцінної книжки.
Єдине – я не зрозуміла, як може відкриватися купол над садами, якщо на поверхні радіація.
Щиро дякую за зворотній зв’язок.
Поки писав, сам зрозумів, що занадто багато всього, щоб вмістити в оповідання. По-доброму, заздрю тим, хто вміє писати так, щоб і світ розкрити і обсяг короткої форми не переборщити. Може й розширю до якогось повноформатного твору (повісті, або й роману), бо ідей і сюжетних ліній ще багато вигаданих саме під цей світ.
Щодо куполу – мається на увазі, що над прозорим є ще не прозорий щит, який при потребі закривається. Адже там не тільки радіація, а ще й надлишок ультрафіолету в “час пік”. Тож купол відкривається тільки в ті години, коли він в межах норми. Але, бачу, написано не зрозуміло. Поправлю після конкурсу. Дякую за зауваження.