Ще ніколи Смерті не доводилося відвідувати країну мертвих. Похмурий сірий пейзаж чимось нагадував місячний. Лише половинку Землі ніде не було видно вгорі. А маленьке й тьмяне сонце швидше нагадувало незгасиме світло в кінці тунелю, аніж небесне світило. Навколишня порожнеча й безвихідь навіть Смерть пробрала до кісток.
– Далеченько занесло втікача, – пробурмотіла Смерть, якій було призначено припиняти життя представникам людського роду.
В цьому була їх смерть та її безсмертя.
До людей Смерть косила їх предків напівмавп, а ще раніше перших ссавців і динозаврів, від котрих виникли ті перші ссавці. Але це було так давно, що самій Смерті це здавалося давно померлим. Проте їй довелося пригадати ці древності. Адже вся сіра рівнина була всіяна кістками цих предків людей. Ось тільки втікача досі не спостерігалося, хоча Смерть і відчувала, що той вже десь близько…
Коли Смерть дійшла до решток перших істот, то вперше за всі часи зойкнула.
– Що?!! – здивуванню Смерті не було меж.
Невже, це була вона сама? Невже, цього разу вона прийшла за самою собою? Тобто, цей раз – останній?
Смерть присіла на камінь. Вона ніколи не задумувалася про сенс свого існування. А тепер… Смерті більше не буде. Страждань і горя теж. Але життя не буде також. Смерть не може відмінити природний хід подій. Якщо всі мають померти, і вона також припинить за всіма іншими своє існування, то так тому й бути. Але якщо померти судилося всім, то Смерть може обрати власний порядок до кого прийти першою. А якщо через це зміниться майбутнє, то так тому також бути.
…
– Ха-ха-ха, я всєх унічтожу, я останусь толька адин ва всьом мірє!
– Де ти також потім помер, – Смерть змахнула косою й бездиханне тіло гепнулося на бункерну підлогу, так і не встигнувши натиснути на червону кнопку свого «новорічного привітання».
Адже той, хто обирає смерть для всіх, заслуговує на неї найпершим.
– Гм, – Смерть прислухалася до нових часових ліній і доль, – здається, апокаліпсис сьогодні відміняється. Що ж, – Смерть перехопила міцніше косу, – піду займатись улюбленою справою без перевтоми.
Останні два слова Смерть промовила з особливим задоволенням.
