Ціна нормальності

Мрячив осінній дощик. Ден ішов освітленою ліхтарями тихою вуличкою містечка і дивувався, що нічого не змінилося, відколи був тут востаннє. Чоловіку було дивно ось так вільно іти освітленими вулицями через три роки перебування на Місяці. Там робітники жили в інших умовах.

Ден зупинився біля входу в бар і поглянув всередину через шибу дверей. Саме так він тут стояв і зазирав досередини чотири з половиною років тому, коли його друг, Френк, покликав, як завжди випити ввечері п’ятниці пива. В барі теж майже нічого не змінилося. Та ж барна стійка, високі столи з стільцями навпроти неї, тільки автомати вкінці зали, можливо, новіших моделей.

У той гарний весняний вечір на їх п’ятничну зустріч Френк прийшов зі зграбною дівчиною тонкої статури, і Ден якийсь час розглядав її крізь шибу дверей, ще не зайшовши.  Коли дівчина засміялася з якогось жарту Френка, змахнувши своїм пишним каштановим волоссям, що м’яко опустилося їй на плечі, Ден різко штовхнув двері і ввалився в бар ніби з розгону.

Мел виявилася давньої приятелькою Френка ще зі школи. Ден пам’ятав темно-коричневе плаття з широким подолом по коліна. Губи дівчина підкреслила помадою гранатового кольору. Найбільше тоді вразили парубка її великі карі очі з розумним проникливим поглядом.

Спочатку Ден тихо цмулив своє пиво, спостерігаючи за розмовою Френка і Мел. Він і не думав залицятися до дівчини, яку запросив друг. Але Френку швидко набридло розважати їх невелику компанію і він, як завжди, відлучився на гральні автомати. Був чоловіком азартним, і Ден підозрював, що більшу частину своєї зарплатні керівника відділу космічних перевезень витрачає на такі розваги. Саме Френк запропонував Дену полетіти на Місяць. Гроші за роботу, навіть, як обіцяли, за фахом, там платили непогані. Якби парубок тоді знав, що застрягне в тому пеклі на три роки, ніколи б не погодився.

Ден із Френком запізналися в цьому барі. Поступово стали приятелями. Високий світловолосий широкоплечий Френк, вічно в хорошому гуморі, з купою жартів і впевненістю самця, був майже протилежністю вічно замисленого, самозаглибленого темноволосого трішки вайлуватого Дена. Якби Ден не був досить високим, тільки на півголови нижчим від Френка, їх пару можна було б сприймати комедійною.

Коли Френк покинув Дена з Мел, за столиком спочатку запанувала тиша, але ініціативу розмови взяла на себе дівчина. Вона мала легкий характер, стрімкі рухи і була дотепною. Виявилася вчителькою молодших класів. Від коли закінчили школу, Френк іноді нагадував про себе, намагався здобути її прихильність. А вона ігнорувала ці спроби, переводила все в жарт. Погодилася піти з ним у бар в той вечір тільки тому, що той обіцяв познайомити з своїм приятелем, інженером конструкторського бюро. Дена трішки знітила зацікавленість дівчини його особистістю. Думав, якби Френк попередив, то хоча б переодягся після роботи. А так був, як завжди, в чорних джинсах і світлій класичній сорочці. Добре, хоч піджак залишив у бюро й прийшов у чорній шкірянці.

Тепер Ден зазирав у бар крізь двері з надією побачити Мел, свою дружину, поруч з Френком. Але друг сидів за столиком сам.

Ден без поспіху відчинив двері і зайшов досередини. Наблизившись до столика Френка, кивнув барменові принести йому пива і всівся. Друг розглядав його зі здивуванням.

— Ого, — промовив, коли пиво вже стояло на столі, — а я й не впізнав тебе! Таким велетнем став.

За ці три роки Ден дійсно змінився. Від колишньої вайлуватості не залишилося й сліду. Тепер був кремезним підтягнутим чоловіком. Акуратно підстрижений з дуже короткою щетиною, що окреслювала колишню бороду. Вбраний був у легкий облягаючий светр, джинси, черевики, коротку замшеву куртку, все брендове, дороге. Навіть погляд зараз був іншим. Суворим і проникливим, ніяк не замріяним, як раніше.

— Ти писав, у неї хтось є? — потягнувся до пива Ден.

Зробив ковток і причмокнув так, ніби й забув, як воно смакує.

— Тут таке діло, — протяг Френк. — Цей хтось – це я. Не хотів тобі писати, думав скажу особисто, коли побачимося.

Ден сидів, насолоджуючись пивом, і обмірковував інформацію.

— Це навіть краще, — подивився нарешті на Френка. — Влаштуєш нам зустріч. Скажеш, що запросив друга на вечерю і прийдеш зі мною.

— Слухай, я не впевнений, що захоче тебе бачити, — зайорзав Френк. — А як почнеш розповідати, що ти весь цей час…

— Не хвилюйся, — перебив Ден. — Хай би що на мене не намовляла, не відкрию нашої з тобою таємниці. Я приїхав ненадовго, на два тижні. Хочу їх провести, спілкуючись з сином. Не збираюся руйнувати нашої налагодженої схеми.

— Ти ж знаєш, писав тобі, він глухий, — розвів руками Френк. — Як з ним говорити?

— Все, що ти писав, пам’ятаю, — стис губи Ден. — Яким чином буду спілкуватися — не твоя проблема. Приведи мене до них на вечерю, — затнувся. — Чи до вас? Живете разом?

— Ні, — скривився Френк, — навідую їх, іноді, ввечері.

— Завтра, — Ден допив пиво. — Зустрінемося тут і підемо разом до них, — розплатився і вийшов.

Френк ще сидів і обмірковував, як приїзд цього нового Дена може вплинути на його життя.

***

Наступного вечора обоє стовбичили біля будинку Мел. Ден зауважив, що квітник запущений. Коли він тут жив з дружиною і її батьками, подвір’я було доглянутим. З листів Френка чоловік знав, що батько Мел помер від серцевого нападу майже два роки тому, а зараз і мати хвора, майже не виходить з кімнати. Мел доводиться доглядати і її, і дитину. Схоже, на квітник рук у неї не вистачає.

— Ви все ще не найняли сиділку для матері? — запитав у Френка.

— Я писав тобі, не все так просто. Мел вперта, — замнувся той. — Готовий?

Ден кивнув. Френк натиснув кнопку дзвінка.

— Поглянь, Мел, кого я привів! — радісно прокричав він, коли двері відчинилися.

Мел хвилину дивилася на гостя, а тоді, впізнавши, мало не зачинила двері. Але Френк затримав.

— Чого ти? — сказав ніби здивовано. — Ви давні друзі, ба, навіть сім’я, треба б і поспілкуватися, давно ж не бачилися.

Мел неохоче відступила, пропускаючи їх всередину.

— Ти ще гарніша, ніж пам’ятаю, — сказав Ден.

Вручив їй пляшку вина до вечері й витяг м’яку пухнасту іграшку ведмедика.

— Це для Келвіна, — промовив. — Можна йому подарувати?

— Через два з половиною роки після народження сина з’являєшся з дешевою іграшкою і думаєш, все залагодиться? — презирливо скривилася Мел.

Ден опустив погляд. Коли гості скинули верхній одяг, зайшли у вітальню. Старі меблі зі знайомими покривалами викликали щемкі спогади в чоловіка.

З вітальні всі перейшли в кухню-їдальню. Стіл вже був накритим. Мел привела хлопчика. Той капризував і видавав нерозбірливі звуки. Ден присів перед ним на одне коліно. Тоді жестовою мовою сказав «Привіт».

Келвін відволікся на незнайомця і затих. Ден простягнув ведмедика і так само показав: «це тобі». Хлопчик схопив іграшку з задоволенням і став розглядати.

— Знаєш мову жестів? — здивувався Френк. — Від коли?

— Почав вивчати рік тому, коли ти написав, що Келвін це робить, — підвівся Ден.

В погляді Мел було надто багато питань, тож вона не задала жодного. Посадила малого в його кріселко і запросила гостей до вечері. За столом Ден сів ближче до хлопця, придивлявся до сина, його міміки, жестів, поведінки… Хлопчик вередував, як буває з дітьми, що ще не можуть чітко пояснити, чого хочуть, хоча вже усвідомлюють це. Коли Келвін хотів перекинути тарілку зі спаржею, Ден  притримав його. І запитав жестами, чи йому ця страва не подобається. Хлопчик підтвердив. Тоді Ден запропонував годувати ведмедика, хто скоріше поїсть. За ведмедика їв Ден. Було весело і в результаті хлопчик з’їв свою спаржу.

Мел слідкувала за цим і таки задала питання:

— Що ти тут робиш, Дене?

— Нарешті отримав двотижневу відпустку і змогу вас побачити, — відказав, не відволікаючись від гри.

— Говориш так, ніби був ув’язненим, — сказала Мел.

— Якось так, — підтвердив. — За єдиною різницею, що сам підписався. Правда, думав на шість місяців. Мав повернутися до того, як народиться дитина. А, виявилося, на три роки. Я б тобі це якось пояснив, якби читала мої листи, а не повертала їх назад.

— А от з Френком переписувався, так? — допитувалася.

— Мені ж треба було знати, що з вами відбувається, — стенув плечима Ден і вони з Келвіном взялися за поїдання інших овочів.

— То ти знаєш про операцію? — підтиснула губи.

— Пройшла успішно і вчасно, — кивнув Ден.

— Потрібна ще одна, — сказала Мел. — Через три місяці. Дуже складна і новітня. Це дорого. Не кожна дитині навіть дається такий шанс.

Хлопчик дожував все з тарілки і заплескав. Він переміг.

— Необхідно починати заняття з Келвіном вже зараз, — сказав серйозно. — Закріпити результат і підготуватися до нового етапу.

— Яке ти маєш право вказувати мені, що я маю робити? — підвищила голос Мел. — Ти знаєш, як мені було важко переконати систему дати сину шанс? Скільки мені треба було грошей? Якби не Френк…

— Так, знаю, він писав мені, — перебив Ден. — Якщо бажає, може і далі підтримувати вас, але, якщо дозволиш, візьму й на себе частину витрат, або й всі.

— Так хочеш загладити свою провину? — вже кричала Мел. — Те, що втік, злякавшись, що дитина буде інвалідом, я маю забути?

Келвін закрив вуха руками і залементував. Ден підхопив хлопчика на руки і почав щось тихо наспівувати, просто йому на вухо. Мел теж схопилася з місця, зблідла. Ще не звикла, що після операції малюк став чутливим до голосних звуків. Келвін заспокоївся. Ден посадив його собі на коліно і показав жестами, що все гаразд, вже ніхто не злиться.

— Заберу його в кімнату, — сказала Мел. — Вечеря, мабуть, закінчилася, вам пора іти.

— Почекай, — попросив Ден. — Ми ще не все обговорили. Я не втік. І ніколи не буду, Мел. Хочу зробити все можливе для сина, для вас. Дозволь, прийду завтра?

Не чекаючи відповіді, запитав у сина те саме. «Побавимося?» — показав Ден і Келвін усміхнувся, закивав завзято.

— Ідіть, — попросила Мел.

— Я залишусь допомогти тобі? — запитав Френк.

— Ні, ідіть обидва, — наполягла.

***

Коли вийшли, Френк спитав:

— В бар?

Ден повагався хвилину і кивнув.

— Розкажи, як вивчив мову жестів? — запитав Френк, коли розмістилися в барі за звичним столиком. — Мел навіть тут було важко знайти якусь інформацію, матеріали. Довелося навіть до взяток вдаватися в будинку для ненормальних.

— Як ти думаєш, де працюють люди з вадами? — надпив пиво Ден. — Так от вони виконують найважчі роботи. На Місяці, зокрема. У них і вчився. Був там один чоловік, Клаус, достобіса розумний.

Френк потягнувся по крильця. Ден знав, що друг досить активно підтримував ставлення системи до «ненормальних». Правда, після народження Келвіна жодного разу не назвав хлопчика таким.

— То ти будеш тут лише два тижні? — змінив Френк тему. — Може, не треба каламутити воду? Хай все залишається, як було. Передаватиму твої гроші, звітуватиму, як у них справи…

— Чому б мені не робити це самому? — не зрозумів Ден. — Ах, так, ще спиш з нею.

— Якщо тобі це неприємно, можу і без цього обійтися, — знову зіграв у мачо Френк. — Але так простіше дізнатися більше подробиць.

Ден хмикнув. Ага, Френк приносить себе в жертву заради отримання інформації для друга.

— Ти давно її хотів, — нагадав Ден.

— Давно, — погодився Френк. — Але ж роззирнись, довкола є молодші й менш проблемні жінки.

Ден поглянув на Френка. Не такий вже він і привабливий, як здавався йому раніше. Підтоптаний, з’явилися зморшки на блідому обличчі, худоба не личила віку, тим більше, що животик став трішки випирати.

— Чому ж так наполягаєш, щоб нічого не змінилося? — сьорбнув пива Ден.

— Боюся, не пробачить тобі все одно, навіть коли розкриєш всі карти, — почав пояснювати Френк. — А тоді ще й я впаду в немилість. Хто ж буде передавати гроші від тебе? Як зможеш їм допомагати? А самі пропадуть. Операція потрібна вже.

Звучало резонно. Ден хлептав пиво і поїдав курячі крильця. Не надто наситився за вечерею. Френк залишив його думати і почапав до автоматів. Коли повернувся, Ден попивав вже друге пиво.

— Треба збільшити виплати, щоб могла взяти додаткові уроки для Келвіна після операції. Придумаєш, чому в тебе грошей побільшало, — сказав Ден. — Я підшукаю няньку для її мами, але тобі потім доведеться оплачувати і її послуги.

— Все зроблю, бос, — посміхнувся Френк, сідаючи. — Знаєш, переконати її буде легше, якщо все-таки спатиму з нею. Тобто, міг би тобі й не казати про це, але не хочу дурити.

Ден згадав, як сьогодні, коли побачив Мел, спогади разом з бажанням накрили його в одну мить.

— Головне, щоб все було гаразд у малого, — зітхнув Ден. — Якщо їй добре з тобою, то що ж…

— Зі мною не буває погано в ліжку, — реготнув Френк.

Ден доїв останнє з крилець і мав намір збиратися.

— Зачекай, — зупинив Френк. — Ті двійко дівчат біля стійки давно нас поглядами пасуть. Зіграємо. Я — другий пілот. Яку вибираєш?

Ден здивувався. Це він завжди був другим пілотом і не вибирав. Глянув на стійку і дівчата дійсно посміхнулись йому. Злегка кивнув їм. Вони захихотіли і щось шепнули одна одній.

— Не знаю, — розвернувся Ден до Френка. — Я втомлений.

— То у вас там дівок було так багато, що в тебе вже сил не залишилося?

— Була одна, років п’ятдесяти, така мегера, — зізнався Ден.

— То коли ти востаннє в ліжечку кувиркався? Поглянь, вони так і хочуть сьогодні незабутнього сексу, аж пищать.

Ден ще раз глянув на дівчат.

— Брюнетка, — вирішив.

— То в атаку? — запалився Френк.

Хотів підвестися, але Ден посміхнувся широко дівчатам і мотнув головою, запрошуючи приєднатися. Ті шушукнулись між собою, взяли свої напої і пішли до них.

— Ого! Вищий пілотаж! — захопився Френк.

Дівчата сіли по два боки столу і почали засипати Дена запитаннями, чи він полярник, мандрівник-дослідник, веде репортажі… Швидко зорієнтувався в їх очікуваннях, склав у думках собі легенду і все пішло, як по маслу.

Прокинувся Ден у своєму готельному номері в ліжку з обома дівчатами. Спогади сцен кохання минулої ночі прорізали мозок викидом адреналіну. Він обережно скинув з себе руку одної й ногу другої з жінок, позбирав використані презервативи довкола ліжка. Хоча кожна незаміжня жінка, що досягла зрілості змушена була щомісяця з’являтися в медичний центр для отримання протизаплідної ін’єкції, це не забезпечувало від хвороб, що передавалися статевим шляхом.

Цей запобіжний захід не давав стовідсоткової гарантії. Мел все ж завагітніла. Через ці ін’єкції був ризик народження ненормальної, як називали відхилення в здоров’ї, дитини. Якби про її стан стало відомо службі охорони здоров’я, вагітність перервали б примусово. Але Мел не хотіла цього, і вони з Деном швидко одружилися. Це дало їм відстрочку. Коли ж системі стало відомо про ризиковану вагітність, майбутнім батькам довелося підписати купу документів, що регулювали можливі ризики. Ден розумів ситуацію, тому й вирішив підзаробити грошей до народження дитини. Але повернувся значно пізніше, ніж розраховував.

Чоловік роззирнувся по готельному номеру, позбирав одяг і з ним поплентався у ванну. Приймаючи душ, Ден згадав, як він з дівчатами покидали бар, залишивши Френка там, біля автоматів. Так цьому дон Жуану і треба. Але він спить з Мел. Ця думка принесла гіркоту й потьмарила відчуття сатисфакції.

Коли дівчата вже збиралися йти, попросили гроші «на морозиво».

— Ви повії? — блиснув здогад у Дена.

— Ми студентки, але не проти підробітку, — заговорила білявка. — Твій друг хотів тебе розважити. Просив нас зробити вигляд, що ти зацікавив нас. Він сказав, що у тебе багато грошей, можемо поцупити з гаманця. Обіцяв не видавати нас, якщо і йому щось підкинемо.

На Дена мов відро холодної води вилили. Френк все підстроїв, ще й пограбувати хотів? Добре, що Ден взяв одяг у ванну з собою. Гаманець був у кишені штанів.

Зрештою, Ден справді добре відпочив з тими дівчатками. Дав їм гроші, ще й для Френка пару купюр додав, щоб вони сказали йому, що все пройшло, як було задумано. Але неприємний осад все ж залишився. Не такий вже він привабливий чоловік, як собі подумав. Та й друг його не такий вже й безкорисливий.

— Дякую, дівчата, — сказав на прощання. — Ви були дуже милі.

— Це ти — супер, — сказала брюнетка. — Знаєш, зв’яжись з нами, як тобі буде самотньо. — вручила йому картки з їх контактами.

Ден посміхнувся. Не так все й погано. Він — супер.

***

Через годину Ден натиснув кнопку дзвінка будинку Мел. Довго чекав відповіді. Збирався знову задзвонити, але двері різко відчинились.

— Заходь, — сказала дружина без привітань. — Мама погано почувається. Келвін там, — вказала на прочинені двері одної з кімнат.

Ден пішов туди, а вона схопила миску з водою і побігла далі по коридору. Коли батько зайшов до кімнати, хлопчик сидів на підлозі і складав кубики. Це колись був кабінет батька Мел. Тепер тут було ліжечко, невеликий стіл, шафа, тумба для іграшок, декілька крісел. Вікно виходило у внутрішній двір, зарослий високим бадиллям.

Ден хвилину спостерігав за сином, тоді дуже повільно, щоб не злякати малого своєю з’явою, попростував до нього. Келвін підняв голову і усміхнувся. Схопив ведмедика що лежав поруч і помахав ним. Ден усміхнувся у відповідь і жестом привітався. Тоді витягнув з сумки наступний подарунок, розвиваючу гру.

Чергуючи спокійні ігри з рухливими, батько з сином провели декілька годин. Ден дивувався, як швидко Келвін справляється з досить складними завданнями. Декілька разів коридором пробігала Мел, пригальмовуючи біля дверей, щоб подивитися, як вони, і бігла далі, поки не покликала їх обох на обід. Поїли, «Годуючи ведмедика».

Тоді Мел вклала малого в ліжечко і включила відео-блосер з різними роликами і зникла за дверима маминої кімнати. Часом на екрані з’являвся напис і схема позначення цього слова мовою жестів. Ден помітив, що Келвін вже звично складає пальчики. Навчався, навіть засинаючи.

Ден вийшов з кімнати і прибрав на кухні.

— Я б тебе не пустила надовго, якби мамі не було так погано, — почув голос Мел ззаду, — Сьогодні не зможемо поговорити. Прийдеш завтра?

— Обов’язково, — пообіцяв, обертаючись. — Мел, поки я тут, тих декілька днів, міг би прибрати заднє подвір’я, зробити майданчик для Келвіна. Щоб він міг там бігати і бавитись. Якщо дозволиш, можу взятися вже.

Мел завагалась, тоді стенула плечима:

— А вмієш працювати з інструментами?

Дена щиро здивувався такому питанню, а тоді розплився в усмішці.

— Мел, я вже зовсім не той інженер-теоретик, якого ти знала. Не уявляєш, з якими інструментами мені доводилося працювати. Дам собі раду.

— В повітці бардак, але поглянь, може щось корисне знайдеш.

Вона дала ключі. Ден зробив ревізію серед інструментів, все посортував. Заодно склав список необхідного, що ще треба докупити, продумав план робіт мінімум на тиждень. Коли зайшов до хати, щоб взяти ганчірки і швабру, Келвін вже не спав і крутився в заклопотаної Мел під руками. Ден забрав його до себе в повітку. Там залучив сина «допомагати» все складати на місця, і той пишався, що має справжню роботу. Коли Мел покликала їх до вечері, була шокована наведеним ладом.

— Знайти когось, хто б доглянув маму? — запитав Ден за столом.

— Френк обіцяв знайти сиділку на завтра. Зв’язувалася з ним зранку, — кинула Мел. — Зараз вколю мамі ліки на ніч, має спати.

Ден з Келвіном прибрали на кухні, тоді розглядали книгу і батько показував сину нові жести, а головне, просив його висловлюватися. Помітив, що малий вже має достатній багаж пасивних знань, але у нього бар’єр самому почати спілкуватися. Потім батько підготував хлопчика до сну і вклав, вже знав як. Коли вийшов, наткнувся на Мел.

— Дякую за допомогу сьогодні, — сказала. — Вибач, що не було можливості поговорити.

— Крім того, що я ніколи не тікав, хотів бути з вами, але застряг на три роки, бо планував допомогти фінансово, мені нічого додати.

— Але фінансово допомагав нам Френк, а не ти, — скривилася.

Очі Дена на хвилину звузились, але він продовжив:

— Ти відмовилася приймати гроші в мене, — нагадав. —Я люблю нашого сина і не вважаю його інвалідом чи не нормальним. Хочу дбати про нього, про тебе. Я все ще кохаю тебе, Мел.

— Тому провів ніч аж з двома жінками одразу? — взялася в боки Мел.

Френк, зараза. Він говорив зранку з нею. Підставив. Такий був задум? Тепер Ден відчував гостру конкуренцію з другом за Мел. Але боявся відкрити їй всю правду, особливо, зараз, коли сердиться на нього ще й за цей проступок. А раптом дійсно порве стосунки з ними обома? Ще не час. Треба заслужити її прощення іншим чином.

З дальньої кімнати почувся крик старої жінки.

— Іди, — попросила Мел. — Дякую тобі, до завтра.

Ден побрів у бар, але Френка там не було.

***

Наступного ранку, замовивши все необхідне і докупивши інструментів, Ден знову вирушив до Мел. Вона й надалі майже повністю була поглинута турботою про маму. Френк не знайшов доглядальниці, і взагалі Мел не могла з ним зв’язатися. Вона сконтактувалася з його конторою, але там повідомили, що він взяв тижневу відпустку.

Ден був зайнятий прибиранням заднього двору від мотлоху. Викорчовував старі кущі, забирав залишки старої огорожі й інший непотріб. Келвін йому асистував. Ден зрозумів, як швидко привертати увагу сина навіть на відстані. Вчив хлопчика уважно слідкувати за тим, що йому повідомляють. Невдовзі малий сам намагався щось відповісти.

Коли Келвін пішов спати, Ден повністю викосив задній двір моторною косою, і той став на диво просторим і порожнім. Пізніше вони з сином позбирали бадилля і спалили разом з непотребом. Келвін був в захопленні від багаття.

Ввечері всі троє були втомлені й за їжею мало розмовляли. Келвін з апетитом поїв все, що дала мама навіть без ведмедика. Ден знову вклав сина спати

— Ось схема того, що планую зробити на задньому дворі, — показав Ден Мел свої плани, коли перетнулися на кухні.

— Ого, — поглянула Мел. — Це так дорого! Та й не встигнеш.

— Не переживай ні про одне, ні про друге, — усміхнувся чоловік. — Це ж для Келвіна.

— Все так зміниш, — завагалась Мел.

— Нашому сину сподобається, — пообіцяв Ден.

Мел подивилась хвилину йому в очі й погодилася. Після того, як попрощались, Ден знову пішов у бар, де так і не застав Френка. Випив самотньо пива і побрів додому.

З самого ранку наступного дня після години з лишком пошуків, отримав нарешті  контакти кандидатури на доглядальницю. Жінка мала диплом медсестри і досвід догляду за людьми похилого віку. Вона готова була працювати щодня, крім вихідних з десятої ранку по шосту вечора, і погодилася вийти на роботу вже сьогодні. Тож Ден зустрівся з нею і вони прийшли до Мел вже вдвох.

Коли привезли замовлені гірку, будиночок, гойдалку та інші речі, Келвін аж пищав від захоплення. Це все ще треба було зібрати і встановити, тож роботи вистачало. Оскільки Мел була вже менше зайнята, часто приєднувалася до них, і Ден за декілька днів переконав її спробувати почати вчити розмовляти сина.

Коли вона погодилася, чоловік знайшов молоду спеціалістку, що погодилася приїжджати до них додому на годинку заняття. Спочатку хлопчик боявся деяких інструментів для розпрацювання язика, що були в дівчини, та за підтримки Дена виявив, що все зовсім не боляче і не страшно. Мел уважно занотовувала домашні вправи, які мав виконувати хлопчик і слідкувала, щоб проробляв їх ретельно.

Спільна робота і спілкування при ній зблизило всіх трьох. Ден детальніше розказав, у яку пастку потрапив. Підписав документ про роботу на Місяці, не глянувши на дрібний шрифт. Як він намагався вирватись звідти, чи хоча б щось виправити в їх стосунках, але прямого зв’язку не було, пошти теж. Листи можна було відсилати тільки з космо-човником, що курсував на Землю. Робота була не зовсім його фаху, як його запевняли спочатку, фізична, важка і різноманітна. Вони облаштовували куполи. От і навчився всякого. Мав би вже повернутися назовсім, але через певні обставини змушений був підписати договір ще на півтора року, як мінімум, з правом щопіврічної двотижневої відпустки, оплачуючи вартість дороги  у два боки. Але він радий, що побачив їх обох і хоч трохи часу може присвятити їм.

Мел розповідала про те, яким був Келвін з народження, як виявили ваду слуху за допомогою повного обстеження, гроші на яке дав Френк. Якби не це, хлопчика могли забрати у будинок системи для помилкових дітей. Якщо не провести операцію вчасно, його ще можуть визначити ненормальним, таким, що не вписується в суспільство. Тоді ним знову-таки займеться система.

Розповідала  про свій побут, що тепер підкорявся тільки домашнім турботам. У неї залишились подруги, але останнім часом спілкувалася з ними більше за контактами, ніж особисто і відчувала, що вони стали віддалятися. Їх життя, наповнене соціальними подіями, а вона вже й не пам’ятає, коли востаннє виходила з дому без Келвіна.

Згадала і про підтримку Френка. Так, Ден теж пропонував гроші, але вважала їх відкупними, їй більше була потрібна його присутність. Коли відмовилася від його підтримки, думала, приїде сам. Потім шкодувала про те, що зробила, але гордість не дозволяла попросити грошей. А тут став приходити Френк. Підтримав, допоміг фінансово. Так вони зблизилися.

Якогось дня дощило і Дену довелося відкласти роботу в дворі. Тоді весь день провели вдома. Бавились у ігри, їли попкорн і дивилися кумедні рухоблоси… Ввечері зробили намет з ковдр і заночували там всі втрьох. Келвін обіймав ведмедика, з яким не розлучався, і притулявся до тата, з іншого боку його обіймала мама. І хоча між ними був син Ден трішки обійняв Мел і та не заперечила. Так і спали всі в обіймах. Зранку Дену було дуже приємно снідати з ними.

***

Ще за декілька днів Ден запросив Мел сходити ввечері з ним літеровізію. Та тільки відмахнулася.

— Я все вже організував, — взяв її за руку Ден. — Знайшов медсестру для мами, що побуде з нею й прослідкує за станом здоров’я. З Келвіном побуде його вчителька з мовлення, Іві. Вона не працює нянькою, але їй сподобалась наша сім’я. Келвін її знає, приймає

— Може, їй більше подобаєшся ти? — хмикнула дружина. — Бачила, як та Іві з тобою говорить, хихотить.

— Припини, Мел, — відмахнувся Ден. — Їй подобається Келвін. Він дуже розумний. Я кохаю тільки тебе. Ти сама скаржилася, що давно нікуди не виходила, — нагадав.

— Гаразд, — посміхнулась. — Дай час зібратися.

Після обіду Ден поїхав до себе в готель. Ввечері з’явився з квітами, в гарній сорочці, з підрівняною щетиною, весь аж блистів. Вона теж вибралася. Востаннє ходила на побачення ще з ним, коли й Келвіна не було.

Вечір у них вдався. Коли повернулися до будинку, хотів зайти, зупинила.

— Вже пізно, Дене, — поклала долоню йому на груди. — Тобі пора додому.

— У нас було побачення, — ступив крок до неї.

— Це був чудовий вечір, дякую.

Нахилився й поцілував. Ніжно, легко, вона не відштовхнула. Пригорнув до себе, обвила його шию руками. Коли посунув її до дверей, відірвалась від нього.

— Не так все одразу, Дене, — знову поклала руку йому на груди, стримуючи.

— Все одно мушу зайти, — відступив на крок. — Треба розрахуватися з дівчатами і розвезти їх по домівках. Пізно.

Вони зайшли. Коли відвозив Іві, вчительку Келвіна, помітив, що дівчина дійсно проявляє до нього симпатію. Йому було приємно, що така молода особа зацікавилася ним, не більше. Провівши її до дому, повернувся до себе в готель.

***

Від того вечора Ден став залишатися в Мел все довше, вони постійно цілувалися на прощання кожного разу пристрасніше, і Ден натякав, що не проти залишитися на ніч. Але Мел завжди просила його піти. Чоловік знав, що вона все ще намагається зв’язатися з Френком, але той не відповідав на жодні контакти.

Коли за півтора тижні від початку реорганізації задній двір був повністю облаштований, вирішили влаштувати там святковий обід, на який запросили друзів Мел. Келвін з мамою прикрасили двір, а Ден все приготував для пікніка.

Оскільки подруг запросили з родинами, Ден запропонував покликати Іві, щоб наглянула за Келвіном. Спочатку Мел ідея не сподобалася, але Ден переконав, що їм обом буде спокійніше займатися гостями, знаючи, що хлопчиком опікуються.

На вечірці Ден поглядав за Келвіном. Іві не відходила від нього ні на крок і допомагала контактувати з іншими дітьми. Спочатку діти недовірливо витріщалися на дитину, що не чує. Ніхто з них і не знав, що таке може бути. Система дуже уважно пильнувала за тим, щоб люди з «відхиленнями» були ізольованими від решти суспільства. Вони мали певні роботи, десь подалі від «нормальних». Згодом, з допомогою Іві, Келвін став непогано ладнати з дітьми.

Ден уважно слідкував за ними, готовий кинутися до них, якби виникли проблеми.

— Ще недовго, — почув чоловік голос Мел поруч.

— Ти про що? — розвернувся він до неї.

— Вже за три місяці йому зроблять другу операцію, — сказала Мел. — І після відновлення він буде нормальним.

— Він і так нормальний, — буркнув Ден.

Мел сумно усміхнулася, глянула у бік сина і сказала:

— Він найкращий.

Ввечері після відходу гостей відпустили доглядальницю мами Мел й Іві. Тоді втрьох все прибрали і, ще подивилися трохи блосерів. Батьки разом вклали Келвіна в ліжко.

— Можна мені залишитися? — запитав Ден.

— Так, — відповіла Мел впевнено й повела його в свою спальню.

— Мені треба в дечому зізнатися, — сказав Ден після сніданку наступного дня. — Ті гроші, що давав тобі Френк, переказував йому я.

— На операцію теж? — запитала Мел, не надто здивувавшись.

— Так, — кивнув Ден. — Всі тридцять тисяч. Це велика сума навіть для мене, хоча й платять добре. Але ти не переймайся, зможу забезпечити Келвіну і другу операцію.

І тоді жінка дійсно здивувалась.

— Скільки? Ти впевнений? — перепитала. — Операція коштувала удвічі менше, А Френк дав мені десять тисяч. Ще п’ять я позичала і досі віддаю борги.

— Скільки Френк давав тобі щомісяця? — запитав хрипко Ден.

— Не те, щоб щомісяця, — прошепотіла Мел.

Вони вже обоє здогадались, як дурив їх Френк. Цього можна було очікувати. Як Ден міг повірити цьому азартному гравцю? Все ж вважав його своїм другом. Навіть після того, як дізнався, що той спав з його дружиною.

— Мел, ти ж надалі будеш брати гроші в мене напряму? — запитав Ден. — Тоді я зможу повернутися навіть скоріше, не за два роки, як рахував.

Жінка притулилась до нього.

— Пробач, — прошепотіла. — Пробач мені мою дурість і впертість.

Ден обійняв і поцілував її. Так, якби не була такої гордовитою, він вже б не мусив підписувати наступного контракту й повертатися на Місяць.

— Я кохаю тебе, Мел, — сказав чоловік натомість.

Того ж дня Ден переселився з готелю до своєї сім’ї. Це були чотири найщасливіших дні в його житті. А тоді йому довелося їхати. Френк так і не з’явився до цього часу. Мабуть зрозумів, що рано чи пізно Ден дізнається про його махінації від Мел.

Найважче Дену було прощатися з Келвіном. Та й Мел покидати зовсім не хотілось.

Через місяць Мел повідомила Дена, що її мама померла. А ще через два місяці вона написала, що операція вже запланована назавтра. Ден як і обіцяв, все оплачував, уроки Келвіна теж. Френк так і не з’являвся в них, та й жінка вже не намагалася з ним зв’язатися.

Ден з нетерпінням чекав новини про те, як пройшла операція, як адаптується до нового стану Келвін. Але Мел не писала. Через місяць очікувань, Ден наважився написати Френку. Але й від нього відповіді не дочекався. Він взагалі перестав отримувати будь-які послання. Звертався з цією проблемою до начальника, але той тільки знизував плечима. Мовляв, у нас зі зв’язком все добре.

Коли нарешті настав час його відпустки, чоловіка викликав до себе начальник.

— Тебе відпускають на два тижні, згідно договору, — почав він. — Пам’ятай, що якщо не прибудеш на місце повернення вчасно, тебе знайдуть і запроторять сюди ще на декілька років.

— Так, я знаю, — Ден дивувався, що йому це нагадують, тим більше начальник.

— За наступний рік ти відпрацюєш те,  що винен і зможеш не продовжувати контракту, — продовжив посадовець. — Але ти мусиш повернутися сюди ще мінімум на цей термін.

Ден кивнув, все ще не розуміючи мети цієї розмови.

— Тепер дещо важливе, — начальник відвернувся до круглого віконця, в якому виднілись зорі. — Тобі не повідомляли цього раніше, щоб ти не наробив дурниць. Тому до тебе й не приходили повідомлення, — він зробив паузу і набрав у груди повітря. — Твоя дружина померла. Три місяці тому.

Дена, мов мішком по голові вдарили.

— Цього не може бути, — чомусь не міг відірвати плечей від спинки крісла. — Вона молода і здорова. Це помилка…

— Ні, — обірвав його посадовець. — Все перевірили. Її вбили. Френк, як його? Зараз, — начальник почав шукати в блоці інформацію. Нарешті знайшов і назвав прізвище, але Ден і так вже здогадався, про кого мова. — Його засудили й заслали на темну сторону Місяця. Він стверджував, що твоя дружина винна йому гроші. П’ятнадцять тисяч. Ти щось чув про це?

— Ні, це неправда, — зрозумів Ден. — Це гроші, які я переказав їй на операцію нашого сина, — раптом Ден ніби прокинувся. — Келвін, що з ним?

Начальник знову зазирнув у блок.

— Так, — знайшов нарешті. — Хлопчику встигли провести операцію. Тож він буде вважатися нормальним, якщо через рік, після цього пройде всі необхідні тести.

Начальник відірвався від блоку і подивився на Дена урочисто так, ніби той зараз мав скакати від радості.

— Де він? — запитав стиха чоловік. — В системі?

Розчарований такою реакцією начальник відновив пошуки в блоку. Нарешті назвав ім’я і прізвище тимчасової опікунки Келвіна. Ден не одразу зрозумів, що мова йде про Іві, вчительку, що займалася з  хлопчиком мовою.

— Вона молода і бездітна, поки що, але, враховуючи її фах і хороший послужний список, а ще те, що дитину забезпечуєш ти… — начальник відволікся від блоку. — Так, їй дали можливість користуватися тими грішми, що ти надсилав на ваш сімейний рахунок. Звісно, маєш право вимагати всі звіти про витрати. Так от, у неї дозвіл на тимчасову опіку, поки ти не повернешся. Ну, там зі всіма нюансами вже на місці розберешся. Тобі вже час на шатл. Ось її адреса.

Ден підійшов до невеликого будинку в передмісті й натиснув на кнопку дзвоника. Йому відчинила старша жінка. Ден привітався і пояснив хто він і кого шукає.

Його впустили. Невдовзі до вітальні зайшла Іві з Келвіном.

— Рада вас бачити, — усміхнулася і опустила очі.

— Тату, — виразно промовив і кинувся на шию Дену син.