Спільна мова

Поворот праворуч, потім – ліворуч, далі стрибок через голову… Максим багато разів спостерігав за танцем чеберяйчиків і знав його напам’ять. Він кинув тваринкам кілька зібраних зарані плодів, і чеберяйчики зловили їх у повітрі. Поївши, вони зобразили щось схоже на уклін і знову розпочали звичні рухи. Ці чотири тваринки почали приходити до їхньої пошуково-дослідницької бази, щойно її розгорнули. Кілька разів танцювали, отримували в нагороду плоди і йшли до своїх родичів. Дослідники з бази вважали, що це діти привчили чеберяйчиків сюди навідуватися. Тваринки були симпатичні, з блискучою біло-бузковою шерстю, великими очима, ще й рухалися кумедно. Тож для малих стали свого часу хоч якоюсь розрадою.

Спостерігаючи за черговим повторенням танцю, Максим не одразу помітив, що до нього підійшов Руфус і теж дивиться на чеберяйчиків. Він склав руки в замок, вітаючись, спідлоба глянув на тваринок та хотів уже пройти повз, але Максим його зупинив:

– Тобі, мабуть, здається, що я марную час? Що треба шукати сліди перебування на планеті дітей?

Руфус підступив на крок і стенув плечима:

– Я розумію, це твоя робота, мабуть важлива. Просто не можу уявити, що робитиму, якщо ми нічого так і не знайдемо. Не пробачу собі…

– Не картай себе. Ти все правильно зробив, коли відправив дітей в евакуацію – на Елпіс було небезпечно. З ними ж і твоя дочка летіла. Хто ж знав, що Господарники перехоплять корабель… – Максим поглянув на Руфуса та різко обірвав себе, а трохи згодом заговорив про інше: –  Я хочу провести дослідження, раз з’явилася така можливість. Зараз, коли Господарники залишили планету. А ще думаю, що ці тваринки приходили сюди і раніше, коли тут жили діти. Приходили, танцювали для них. Це ж, певно, малеча і підгодовувала тут чеберяйчиків. Приручила трохи.

Руфус присів поряд з Максимом і кілька хвилин дивився на танець. Потім узяв кілька плодів і кинув тваринкам. Чеберяйчики знову повторили танець і завмерли, очікуючи вдячності. Руфус, кинувши ще кілька плодів, запитав:

– Вони завжди повторюють ті самі рухи?

– Загалом на планеті чеберяйчики танцюють по-різному. У них є безліч комбінацій. Але тут, біля бази, вони завжди повторюють ті самі рухи. Мені вже здається, що їхній танець щось означає, що вони хочуть нам дещо повідомити. А ще придивися: у них шість кінцівок, а користуються вони у танці лише чотирма…

***

Тоні вказав на найбільшого чеберяйчика:

– Оцей нехай буде Котигорошко, бачите, які в нього лапи міцні. А ще він у них, мабуть, головний. А решта…

– Он у того наче вуса довші – буде Крутивус, – додала Мелінда.

– Ну тоді ці двоє хай будуть Вернигора та Вернидуб, вони ніби схожі, – гмикнув Олесь.

– А ви яку останню серію про них дивилися? Я – ту, де Котигорошко вже вивів на орбіту систему «Булава» й увімкнув захист Галатеї від метеоритів. А мала ще вийти про те, як супергерої вже почали тераформування. Там якраз Вернигора мав зайнятися поверхнею планети, а Крутивус  – прокласти річища. Меліндо, ти бачила? – запитав Тоні.

– Я, здається… – почала дівчина, та її перервала поява охоронця.

– Олексій хто? – кинув він, не дивлячись на дітей. Олесь зробив крок уперед. – Іди за мною.

Мелінда швидко заговорила, звертаючись до Тоні:

– Так-так, я дивилася ту серію. Збери молодших, я вам зараз розповім.

Але хлопчик махнув рукою та похнюпившись побрів геть.

***

 

Руфус уважніше придився до чеберяйчиків:

– Тобто ти думаєш, вони повторюють рухи, які їм показали люди? І це могли бути наші діти? Табір, де їх утримували, був тут поруч. Сліди на це вказують, хоч майже нічого й не лишилося: перед відльотом ці паскуди майже все знищили.

– Я бачив, – кивнув Максим. – Там  тільки випалена земля. Ці покидьки нікого і нічого не жаліють. Але от цим малим удалося врятуватися. І вони можуть стати для нас зачіпкою… Ти не знаєш, хтось із дітей займався танцями?

– Мелінда любила танцювати, ходила у хореографічну студію. Вона розповідала мені, що там вивчають історію танцю.

***

Комендант табору чекав на Олеся у дворі за накритим столом.

– Сідай, не соромся, хлопче, – сказав він, витираючи масні руки серветкою. – Пригощайся чим хочеш.

– Дякую, пане комендант, – кинув Олесь, сідаючи. Він поклав собі на тарілку трохи салату з овочів і колупнув у ньому виделкою.

– Називай мене Красом, – заявив комендант. – Давай по-простому, без формальностей. І чого ти розмазуєш той салат? Візьми от печеню, ще гаряченька.

Крас підсунув до хлопця таріль із м’ясом, на яке Олесь намагався навіть не дивитися, відтоді як прийшов.

– Із чого вона приготована? – спитав Олесь бліднучи.

– З якихось місцевих тваринок, мої хлопці вполювали. Є тут такі вухасті, із шістьма лапами, тож мають аж чотири стегна – дуже смачні.

Олесь зблід сильніше, губи в нього  затремтіли. Крас кілька хвилин помовчав і зайшовся реготом:

– Ти б себе бачив! Кумедія – перейматися через якихось зайців недороблених. Та жартую я! Це з наших запасів – звичайна курятина. Пригощайся!

Олесь повільно зітхнув, але не посміхнувся:

– Дякую, ні. Ми не їмо м’яса живих тварин. Тільки вирощене у спеціальних автоклавах.

– Точно, а я й забув. Що, тваринок шкода? Так вони ж для того і виведені, аби їх їсти. Хіба ні? – примружився Крас.

– Колись це було необхідно, я розумію. Але ж зараз можна без цього обійтися. І непотрібно вбивати…

– Так от що я тобі скажу… – комендант узяв руками з тарілки шматок м’яса і почав його їсти, чавкаючи і розливаючи підливу. Потім обгриз кістки і кинув їх під стіл. – Доведеться вам відмовитися від своїх принципів. Там, куди ми вас доправимо, буде не до ніжностей.  Там доведеться самим добувати собі харч.

– Що, просто так полюванням і добувати? – тепер Олесь посміхався глузуючи.

– Ну полюванням у вас не вийде, – голос Краса, навпаки, був серйозний. – Це нововідкрита планета, умови там близькі до земних, але є своя флора і фауна. Звісно, вони для споживання людиною непридатні. Але на голодну смерть ми вас не залишимо, не для того ми захопили ваш корабель. Нам потрібно, щоб ви цю планету освоїли. Тож ми залишимо вам насіння, саджанці, тварин та їхні ембріони – обживайтеся досхочу. Усі умови для вас створюємо!

 – Але ж не можна… – гаряче заговорив Олесь, потім схаменувся, згадавши, з ким розмовляє, і вже тихіше додав: – знищувати життя. Кожне життя треба оберігати.

– Знаю, знаю, – Крас знову реготнув, – вас тому і називають Охоронцями. Чув: «Будь-який прояв життя треба оберігати, планети, де є хоча б бактерії, заселяти не можна…» і таке інше. Але цю планету відкрили ми, і нам вирішувати, що там можна робити. А ви виконаєте всю найскладнішу роботу. Саме ви знищите ті форми життя, до яких дотягнетеся. А через декілька тисячоліть, а може, і століть ми прийдемо на все готове…

– Ми не станемо, – перебив його Олесь.

– Не станете – тоді загинете. Допомагати вам буде нікому. Їжу вам залишимо на декілька років, обладнання, а далі самі. А ти подумай: що робитимеш, коли не стане ні їжі, ні одягу. І не лише в тебе, а в менших? Може, в тебе і власні діти народяться. – Крас піднявся та поплескав Олеся по плечу. – Ти їх кинеш помирати? Ну то так і буде. А ми привеземо нову партію поселенців через кілька десятків років. До речі, чого я тебе покликав – починайте збиратися: кожен забере тільки те, що зможе сам нести, решта все тут буде знищено.

***

Олесь тихо підійшов до групи молодших дітей, які слухали розповідь Мелінди, і сів скраю. Дівчина тим часом говорила:

– Тоді Котигорошко вивів групу супутників на орбіту так, щоб вони прикривали всю поверхню планети. І коли супутники запрацювали, вони почали захищати Галатею від падіння метеоритів…

– Усе, на сьогодні розваги закінчено! – перервав її один з охоронців. – Усі йдуть до своїх помешкань і збирають речі.

Діти заворушилися, почулися приглушені голоси:

– Чому? За розкладом ще година вільного часу.

– Ну дайте розповісти до кінця серії.

– Та я все зібрав, а спати рано ще.

Охоронець сказав гучніше:

– Хто не зрозумів: не підете зараз – завтра залишитеся без прогулянки. Не будете виконувати, я зараз спалю ваші улюблені дерева, все одно все тут… – Він затнувся.

Мелінда скористалася паузою та попросила:

– Дозвольте закінчити, всього пів години…

–  Іще одне слово – і я палю, – охоронець навів зброю на дерева, що росли на території табору.

Дівчина підхопилася на ноги, зробила крок у бік охоронця, проте нічого не сказала. Натомість вона зробила кілька різких рухів, ніби розпочавши танець. Це її заспокоїло, і вона стала збирати дітей, комусь шепочучи на вушко, а когось гладячи по голові. Коли всі так-сяк попленталися у бік бараків, Олесь підійшов до Мелінди та пошепки спитав:

– Що це ти танцювала?

– Та так, якщо не можна говорити, хоч показала, що я про нього думаю.

– І що ж думаєш? Що означають твої рухи?

– Та краще не питай, – гмикнула Мелінда. — Ну оце, – вона повторила кілька жестів, – приблизно: «Бодай ти вдавився!».

– Глянь, – Олесь показав на Котигорошка, який спробував повторити рухи Мелінди. – Вони ж теж танцюють. Ми могли б їх навчити особливого танцю. Він став би підказкою для наших, якщо вони колись потраплять на цю планету. Більше нічого ми залишити не зможемо.

***

Руфус замислився, а через кілька хвилин продовжив:

– І якось Мелінда згадувала, що їм у студії показували мову танцю: її створили полонені на одній з планет, коли їм заборонили розмовляти одне з одним. І навіть деякі рухи, тобто символи показувала. Я зараз не згадаю. Але можна…

– Я знайшов, – вигукнув Максим, і перед їхніми очима розгорнулася схема символів мови танцю. – Якщо співставити ці рухи з танцем чеберяйчиків, діти могли нам повідомити, що їх повезуть на другу планету зорі K1 V.

***

Бараки були розібрані, огорожа демонтована, і все повантажено на платформу. Діти скупчилися біля неї з рюкзачками, старші тримали менших за руку та розподіляли між собою їхні речі. Охоронці обходили табір по периметру, шукаючи заховані чи забуті речі.

– А з чеберяйчиками можна попрощатися? – стиха спитав Тоні у Мелінди. – Я їм ось ягід зібрав. – Хлопчик показав розкритий рюкзак.

– Піди поклади під дерева, – порадила Мелінда. – Чеберяйчики прийдуть сюди, коли ми полетимо, і візьмуть твій подарунок.

Тоні підбіг до дерев і висипав ягоди на землю, потім повернувся до решти дітей, та час від часу поглядав у бік кущів, звідки зазвичай з’являлися чеберяйчики.

Крас вийшов зі свого будинку  і крикнув до охоронців:

– Відставити пошуки! Усе одно все тут спалимо! Складіть мої речі та розберіть і завантажте цю халабуду, – він вказав на будинок. – Через годину вирушаємо до шатла. А цих, – він кивнув на дітей, – заганяйте вже у клітку, нічого біля них стирчати.

Солдати відкрили обгороджений сектор на платформі, який Крас назвав кліткою, і діти почали повільно туди заходити. Хтось кидав речі просто на підлогу та вмощувався на них, хтось дивися крізь ґрати назовні.

 – Обережніше! – гримнув Крас на одного із солдатів, що тяг коробку. – Ти мені тут усе розіб’єш. І що ви вовтузитеся там, часу ж нема. Гей, ви, – начальник вказав на Олеся та ще кількох старших хлопців, – ідіть допомагайте!

Хлопці підсадили кількох малюків на платформу та пішли до будинку.

– А ви, – командир звернувся до солдатів, – починайте зачистку.

Охоронці, заштовхавши дітей у клітку, витягли вогнемети та розсипалися ланцюжком по периметру табору. Хвилин через двадцять хлопці кинули частини будинку на платформу і полізли до решти дітей.

– Гляньте, чеберяйчики! – крикнув хтось із малих, і всі обернулися до кущів, звідки вискочили тваринки.

Чеберяйчики тим часом розпочали танець, вони крутилися, підстрибували і нарешті вклонилися глядачам. Діти дивилися на них із захватом, та віддячити нічим не могли: плодів ні в кого не було. Чеберяйчики постояли хвилину очікуючи, а потім той з них,  котрого назвали Котигорошком, побачив гірку плодів під деревом. Він дав знак своїм товаришам, і чеберяйчики жваво поскакали за частуванням. Тваринки взяли по плоду та захрумкали ними. У цей момент поблизу запалав вогонь – солдати підпалили залишки табору, які не могли взяти із собою і в яких могли бути заховані якісь підказки від викрадених, де їх можна знайти. Чеберяйчики, побачивши вогонь, злякалися та пострибали на дерево. Один з охоронців уже навів на нього вогнемет, але, побачивши там тваринок, забарився та опустив зброю вниз.

– Чого стоїш?! – крикнув до нього Крас. – Не встигнеш – залишишся тут із цими зайцями! – комендант голосно засміявся.

Цієї миті Олесь останнім із хлопців залазив на платформу. Різко розвернувшись, так що охоронець не встиг його затримати, Олесь побіг до дерева із чеберяйчиками.

– Тікайте! – замахав він тваринкам, але ті лише забралися вище  по гілках.

Тоді Олесь кинувся до охоронця, благаючи:

– Зачекайте! Я їж віджену. Я швидко.

Проте солдат глянув на командира і підняв вогнемет. Олесь спочатку відступив, проте за мить кинувся на охоронця, схопився за вогнемет і смикнув його вниз. Струмінь вогню пішов у землю, зачепивши й черевики охоронця. Той розлютився та вдарив Олеся ребром долоні по горлу. Хлопець захрипів і впав додолу.

– Що ти наробив, йолопе?! Він так ще й коні двине! – гримнув на охоронця Крас. – Тягни його сюди вже, зачиняйте всіх, вантажтеся – ми відлітаємо.

Охоронці потягли непритомного Олеся до платформи, закинули у клітку, зачинили її, самі застрибнули в інший відсік – і платформа рушила до місця відльоту шатла.

***

Мелінда вийшла з гравікара і роззирнулася:

– Тут дуже зелено. А те дерево… збереглося, я тобі розповідала про нього, тату. Чеберяйчики ж приходять сюди, правда? Ми їх дочекаємося?

Руфус поклав їй руку на плече:

– Так, вони щодня приходять і нас розважають. Звісно, ми ще побудемо тут. Бачиш, плодів уже багато спілих. Може, позбираєш для чеберяйчиків.

Мелінда зірвала кілька плодів. І тут, наче почувши їх, з кущів пострибали тваринки. Побачивши людей, вони на мить завмерли, а потім склали верхні лапки в замок, вітаючи друзів.