Прокляття

Вперше я зустрів її в кафе «Орхідея», яке ховалось на околиці Чернігова, серед лабіринту безлічі провулків. Це був одинокий заклад старовинного типу, де не було ні відео-екранів, ні музичних автоматів. А замість робота, відвідувачів обслуговувала справжнісінька офіціантка, миловидна і послужлива. Одинокий заклад для одиноких людей.

Щоправда, це, як виявилось, було чи не єдине місце в усьому Чернігові, де пропонували справжнісіньке французьке вино, старовинне, витримки, мабуть, років зо двісті.

Напівтемна тиха атмосфера салону навівала ностальгічний сум. Дівчина сиділа в найдальшому і найтемнішому кутку, одинока і сумна. Я відразу розрізнив її в напівтемряві, навіть не користуючись своїми здібностями телепата. Підійшов, запитав:

– Чому така красива дівчина сумує? На дворі весна…

Вона зненацька стрепенулась, немов від несподіванки і подивилась мені у вічі. Могутній телепатичний імпульс вдарив по моїм загостреним відчуттям, немов батогом. Я мало не зойкнув, поточився і буквально упав на стілець.

Вона відвела очі, так спокійно, навіть без найменшого наміру вибачитись і закрила сумне лице долонями. Я витер хустиною піт з чола, вражений до самого серця тим бурхливим потоком болі і страждання, яке мимохідь встиг розрізнити серед того потужного імпульсу чужої думки. Все тіло тремтіло від перенесеного удару. То було щось страшне. І водночас знайоме…

В другій половині 21-го століття телепатичні здібності вже не були чимось незнайомим і небезпечним, як півстоліття тому. В суспільстві, де десята його частина мала їх, і кількість таких людей все збільшувалась, неможливо вже було ігнорувати телепатів. 30 років тому була створена Всесвітня організація телепатів, яка вже при співробітництві з ООН і урядами держав створила необхідну правову підставу для існування телепатів у суспільстві. Було складено низку законів про громадянські права і обов’язки людей з телепатичними здібностями, які прирівнювали їх із звичайними пересічними громадянами, що й поклало край переслідуванню і геноциду телепатів. Але, зрештою, все обійшлося без втручання зброї.

Кілька статей Карного Кодексу передбачали і психічну недоторканість свідомості громадянина, який не володіє телепатією. Навмисне втручання телепата в свідомість іншої людини, яка про це чи не здогадується, чи не в змозі завадити, каралася Законом. А край зловживанням поклало вивчення курсу тренування на виявлення телепатичного впливу, що кожний пересічний громадянин проходив ще в школі.

– Чому? – запитав я. Її сум передався й мені. Я не міг ось так сидіти і дивитись, як людина, близька мені по духу, не може стримати душевні муки. Я ж теж телепат! Хоча вона, мабуть, про це ще не здогадується. А коефіцієнт емоційності у надлюдей набагато вищий ніж у звичайної людини. Ми дуже гостро переживаємо такі емоційні навантаження, навіть навіяні опонентом.

Вона мовчала. А я серцем відчув, як її єство тремтить від болю.

– Ти ВОТмен? – знову спитав я.

– Вже ні. – прошепотіла вона і раптом вибухнула. – Чому сидиш? Йди ж! Заяви в Комітет! Нехай мене арештують! Нехай заберуть в карцер років на сто. Не можу більше терпіти, не можу!

Декілька відвідувачів здивовано поглянули в наш бік. Але я бачив лише, як величезні краплини сліз скочувалися по блідих щоках дівчини і падали на скатертину. Вона рвучко розпустила пишні пасма чорного волосся і сховала в них своє лице, відгородившись від мене, від усього світу. І гірко заплакала…

Підійшла офіціантка, задумливо поглядаючи на нас, поставила два келихи вина. Нарешті дівчина трохи заспокоїлась, і я, приголомшений її болем, побачив, як разюче змінилось її лице. Тепер воно немов застигло у виразі байдужості. Незрячими очима вона дивилась у вікно, швидко спорожняючи келих.

– Весна, – прошепотіла дівчина. – Вже весна!

– Квітень! – мимохідь відповів я.

– Рік! Жахливий рік, кожна секунда якого наповнена доторком смерті, – вона здригнулася, немов знову пережила згадку про страшну мить подій однорічної давнини.

– Розкажи, – я доторкнувся пальцями до руки дівчини, повертаючи її до дійсності. – Вилий душу! Це допоможе!

– Кому? Мені? Тобі? – Дівчина ледве не захлинулась словами, переборюючи в собі істеричний сміх. – Той доторк сидить глибоко в мені. Він тепер є частиною мене. Я дихаю ним! Я живу ним! Життя? Ні, це не життя! Пекло, ось що це! Я страждаю, бо я телепат!

– Це – Прокляття! – Я не міг більше стримуватись. Я прийшов сюди, бо я знав про неї. Я прийшов допомогти!

– Це – Прокляття? – дівчина підозріло придивилась до мене, не вагаючись обмацуючи мої думки. Але моя тренована свідомість стійко витримала її натиск.

– Звідки ти знаєш про Прокляття телепатів? – Я відчув, як вона відразу відсахнулась від мене. – Хто ти?

Я знав, вона запідозрить мене, але тепер це вже не мало ніякого значення. Емоції відчуження були активовані, тепер можна було з’єднатись з нею, не боячись, що прокляття перейде на мене. Я кинув назустріч їй свою думку, ніжну, заспокійливу. Звісно, стіна недовіри, настороженості відразу відкинула мене. Але дівчина вже знала.

– Ти телепат?

– Так!

– Прокляття, воно перейде тобі! Йди звідси, йди! Ти не знаєш, як це жахливо!

– Знаю! Тому й прийшов допомогти тобі! Я відкриваюсь тобі! Дивись!

Хвилину! Цілу хвилину витримував її легкий недовірливий дотик, наповнений стражданнями.

– Тінь! Я бачу лише Тінь! – прошепотіла вона здивовано. – Ти теж Проклятий? Але ж як?..

– Я переміг Прокляття! Сховав його глибоко в собі.

– Це можливо? – В очах дівчини промайнула іскра надії.

– Так! І ти це зможеш!

– Але ж цілий рік?..

– Не має значення. Ти вже не емануєш, а це значить ти здатна перемогти Прокляття. І я тобі допоможу!

Я відчув, як її чисті емоції очищають зранену свідомість від темряви. Вона боялась за мене, це був перший крок. Але тепер, я вже знав це напевне, – я допоможу їй звільнитись від Прокляття.

Я поклав на стіл між нами псистат, кристал, розроблений псионіками ВОТ для гармонізації психостатичних коливань мозку. Той відразу ж спалахнув яскравим блакитним світлом, відізвавшись на негативні емоції дівчини. Блакитна мла огорнула нас, відокремлюючи від насторожених поглядів відвідувачів, від впливу злоякісних відчуттів, які випромінювала її збуджена свідомість.

Декілька хвилин та мовчала. Долонями закрила прекрасні чорні очі, сповнені болі і страждань. Я бачив як здригаються її груди в приглушених внутрішніх риданнях від потоку нестримних відчуттів. Нарешті зашепотіла.

– То була найжахливіша мить в моєму житті. Ти теж телепат, тому, звісно, знаєш всі недоліки та переваги людей з подібними здібностями. Так, надлюди і особливо телепати чи емпати, психологічно надзвичайно врівноважені особи. Але надто вже легко підвладні зовнішньому емоційному впливу іншого телепата, позитивного чи негативного. І ось до чого це призводить. Боже мій! Так, це наше Прокляття!

– Ми зустрілися півтора роки тому. Він був, як і ти, мабуть, ВОТменом, телепатом другого класу. Але, крім того, красивим, милим і чуйним хлопцем. Він працював у лабораторії тахінного синтезу при КПІ, конструював тахдвигуни для міжзоряних кораблів. Я ж в той час навчалась на факультеті позаземної біології. Ми часто бачились і потоваришували, якщо не сказати більшого. То були найпрекрасніші миті мого життя, які потім перетворилися в пекло….

Дівчина на хвильку змовкла, немов заново переживала ті миті її зближення з коханою людиною. Потім продовжила, вже впевненіше.

– Звісно, близькі внутрішні відносини двох телепатів тобі відомі, я впевнена. Ми були близькі, дуже близькі, як у фізичному так і в духовному розумінні. Між нами не було секретів. Я відкрилась йому, так само, як і він мені. Гармонія панувала між нашими свідомостями. Ми настільки зблизились, що стали майже одним цілим. Це зветься, здається абсолютним контактом. Він і привів мене до теперішнього стану.

– Одного разу в лабораторії сталась аварія на експериментальному тахгенераторі. Вибух призвів до викиду надпотужного тахінного променя. Інтенсивність променя була настільки високою, що вся матерія, яка була в радіусі враження почала розпадатись. Всі молекулярні зв’язки в тканинах були повністю знищені, що зветься, здається, дезінтегруванням. Мій Олекса був в зоні враження. Він був при свідомості коли його тіло розпадалось на молекули. Він це все відчував, нелюдську біль, яка розривала його на дрібні шматочки… Він кликав мене, волав про допомогу, благав вбити його…. І це все в моїй голові… Я відчувала його неземні муки, відчувала, як смерть холодними пальцями торкається його свідомості…

– Його не стало! – Дівчина дивилась порожнім поглядом на мене, не бачачи нічого. І лише одна емоція пульсувала в її тілі. Кохання… Втрачене, зникле за межами досяжності… Але від того аніскілечки не менше!

Через хвилину вона продовжила говорити…

– Той доторк смерті залишився в моїй свідомості назавжди. Всі біль і страждання Олекси, я кожної миті переживаю знову і знову ось вже цілий жахливий рік.  Ці емоції є настільки сильні і всепоглинаючі, яким було й моє кохання до нього!

– І ти ж розумієш що я зараз відчуваю? – Її очі благали про порятунок.  – Напевно, що так! Ти ж теж був таким?

– Так! Я був! Я теж був людиною, яка несла в собі обійми смерті. Ти живий, але майже мертвий. І це є Прокляття. Телепат, який передає іншим частину свого розуму, частину смерті, болю, нестерпного страждання. –  Приголомшений розповіддю дівчини, я згадав все те, що пережив сам, що було так схоже на її розповідь. Але тепер все змінилось. Я переміг смерть! Від Прокляття залишилась тільки тінь. Мені допомогли інші спасенні від Прокляття, люди, які створили псистат, кристал, який нейтралізовував негативні емоції розуму, гасив багаття страждання в душі телепата.

Блакитне сяйво кристала, немов цілющий бальзам, оповивало мене і дівчину, принишклу, що недовірливо вдивлялася в глибину кристалу. Я присвятив своє життя допомозі проклятим, таким, як ця дівчина. Я став месією, що несе цим людям надію і спасення.

Моя рука ніжно доторкнулася до руки дівчини і та відповіла мені потиском, міцним, упевненим. Наші думки з’єднались в єдиному пориві і я побачив у глибині її свідомості лише Тінь.

Так! Заради цієї миті варто було жити!

– Йдемо зі мною, сестро! Надворі весна!