Продавці світла

Старовинний годинник на Ратуші відбив недобру годину. Годину, коли Темрява виповзає на вулиці Нижнього Міста.
    Похмурі вартові біля міської брами вже гриміли обладунком і натужно кректали, лаштуючи важкі аркебузи до нічної варти.
    Невдовзі затрубить тривожний ріг, невдовзі чудовиська Верхнього Світу знову заполонять чорне небо, а городяни розповзуться по глибоких норах у пошуках спокою і порятунку.
    У цей час з темного провулку вигулькнула зграйка вуличних шибеників.
    – Швидше! Вони от-от з’являться! – вигукнув їхній ватажок, оббігаючи корчму.
    Вже майже зовсім стемніло. Безпритульні капібари рохкали у канаві, вишукуючи гриби, а миші, не боючись, перебігали вулицю. Безногі ветерани Пелагіанських воєн кричали з похмілля і гупали у зачинені двері корчми, вимагаючи оковитої. А поряд сліпі від кротової віспи біженці Печер вимолювати їжу, не бачачи, що вулиці геть спорожніли.
    – Продавці! – прокричав один з хлопчаків, видершись ледь не на дах. – Продавці світла їдуть!
    І дійсно, Бургомістерським шляхом спускалися низки вогнів. Стукали копитами віслючки. Залиті світлом вози стугоніли колесами по бруківці, розганяючи сутінки. А навколо, уздовж будинків вже сновигали тіні городян, злітаючись на світло.
    Вмить до возів вишикувалися черги. Біля ялинки на майдані завирувала торгівля. Бородані у сірих тогах роздавали у простягнуті руки сяючі фіали, просто зі скляних діжок розливали Рідкий Вогонь у пляшки, склянки та філіжанки, принесені городянами.
    Темрява підганяла. На Башті – невмолимий наче Доля – знову вдарив годинник.
    – Ну ж бо! – дав знак ватажок, натягуючи картуза на очі.
    Один з шибеників вихопився з черги і, вирвавши з рук фіал, кинувся навтьоки. Вмить черга захвилювалась. Зчинився гармидер.
    Хлопчина майже проштовхався поміж людей, але заточився і гепнув додолу. Склянка розбилися, і Рідкий Вогонь заструменів по холодному камінню. От же розтрата!
    Черга зойкнула. Але розбишаки, замість розбігтися, вхопили товариша попід руки, щоби витягти. Маленькі кулачки стискалися на випадок бійки.
    Сіра фігура у крислатому капелюсі посунула до хлопців. Кристал на кінці жезла яскравим променем висвітив усю п’ятірку шибеників.
    Зграйка заклякла, не сміючи поглянути в обличчя Світоносця. Але коли вони таки зважилися підвести очі, то побачили, що бородань… посміхається.
    Могутня рука простягла хлоп’ятам п’ять крихітних фіалів. Продавець кивнув, даючи знак, що грошей не треба.
    Цієї миті над міськими мурами затрубив ріг, і городяни почали розбігатися, боязко озираючись у чорне небо. А слідом і хлопчаки дременули у темряву міських нетрів.
    Але, тікаючи, кожен стискав у долонях крихту дорогоцінного світла.