Потягнувшись на постелі, Андрійко розплющив очі. Не тямлячи до останку чи марить ще у сні ,чи дійсно прокинувся й це видиво наяву, простягнув руку вперед та провів перед собою. Дрібненькі прозорі бульбашки розійшлися й зійшлися знову. Ніби він провів рукою по піску, і то піщинки.
Самі прозорі, а всередині яскраво спалахувало світло. Розміром із пшонину, вони дуже швидко, хаотично курсували в повітрі й, дивно, але не стикалися одна з одною.
Спохватився, ─ скочив на ноги. Відмахуючись від повітряного дріб’язку, вибіг із будинку як був, у піжамі.
Та що ж таке? Усе довкілля складалося із тих бульбашок. Тільки, чим далі від парубка, тим менше світла у них спалахувало. А там – угорі, де мешкають хмари, ─ все затягнуло чорною плямою. Від тієї плями відходило безліч тонесеньких ниточок, що переплелись в усе пронизливу павутину. Моторошно дивитися на ту пляму. Страшно ─ до втрати свідомості.
Повернувся юнак до хати, схопив свого телефона та мав намір швидку викликати. Шизофренію собі напророкував.
─ Кинь дзвонилку, ─ почувся голос знизу. Чого не краще, ─ пес Брунь заговорив.
─ Гиии, ─ видав та смартфон відклав.
─ Коротко та по суті. Вгорі висить штука, витворена людськими стражданнями. Воно, як і будь-що, страшенно хоче жити. Отож-бо створює умови для вічного горювання людей, щоб ті його годували.
Бульбашки існували завжди. Повір мені, я їх постійно бачу. Та до справи. Якщо останні спалахи світла зникнуть і наповняться вони темрявою, ─ капець усьому вашому люду. Один одного повбиваєте і нас нізащо. Оте більмо вважай панівним видом. І раз ти все побачив, тобі й відновлювати порядок.
─ Що?
─ Відморгатися від вигулу мене ─ це одне, а от згусток страждань людських погасити мусиш.
─ Як?
─ Використай сяйво бульбашок… ─ і пес знову лишень загавкав.
Не хотілося юнакові, щоб та штука все поглинула.
Він пильно вдивлявся у слабке мерехтіння. Із жагою в серці захотів, щоб оті вогники блимали довкола всієї планети. І вони спалахнули, замерехтіли на всю. Їхні відблиски спалили чорні нитки, а чорна пляма затряслася.
Парубок зумів побачити лише те світло, що виникло довкола нього. Воно зачепило душу, дісталося до недавньої мрії про лапатий сніг, наситило її та перетворило на дійсність.
Коли зійшов сніг, заряджений силою очищення, чорна пляма розчинилася, а різні люди одночасно видихнули, звільнившись від невидимих пут.