Каністра

Нестор був великою людиною. І в прямому сенсі, і в переносному. Як він інколи скептично жартував, не всі двері могли похвалитися, що він пройшов у них, не зачепивши одвірок головою чи ліктями. А про те, що він міг розкрити будь-який злочин тільки за запахом, у Києві ходили легенди. Проте чоловік лише знизував плечима і робив свою роботу. Мало хто знав, що саме запахи були його проблемою і головним болем.

Того листопадового ранку в Києві накрапав дрібний дощ, мряка осідала на капелюсі, на вусах, а пальто давно обважніло від вологи, поки чоловік ішов до заводу. 

Та найгіршим був запах. Місто, що перейшло на винні двигуни, дихало перегаром. Для Нестора, який мав алергію на алкоголь і від однієї краплі спиртного покривався червоними плямами та починав трохи задихатися, це було особисте пекло. Він постійно тримав біля носа велику картату хустинку, прикриваючи ніс.

На заводі Гретера й Криванека* було холодно і смерділо так, що Нестор пожалкував, що погодився розслідувати цю справу. Але зацікавлена особа обіцяла гарні гроші, тому детектив погодився.

Величезні цехи гуділи, закладаючи вуха, десь шипіла пара, проте тут, в окремому невеликому цеху все-таки було тихіше. Головний інженер, маленький, схожий на наляканого зайця, чоловік, метушився навколо «Шуліки», автомобіля, який спеціально складали на цьому заводі на аматорських началах і котрий завтра мав узяти участь в перегонах, змаганнях з німцями. Київські автомобілісти хотіли втерти носа німецьким асам. Але от зі спеціальним пальним, яке приготували для цієї машини, була біда. Воно зникло. Була підозра, що його банально вкрали. Саме тому Нестор припхався сюди, в епіцентр винних випарів.

— Каністра зникла вночі, — бурмотів інженер якось розгублено й перелякано. — Боже, десять літрів експериментального самогону «Козак Мамай»! Щоб його виготовити, ми готували спеціальний засекречений концентрат п’ять днів! Тепер все марно! Німці мають кращі технології, і перемога буде за ними! А люди зробили шалені ставки! Навіть я, старий дурень, спокусився й поставив на нашого «Шуліку». Бо експерименти давали чудовий результат! — він схвильовано витер піт з лоба рукавом і задер голову, щоб поглянути на високого Нестора. — Я вчора сам зачинив сейф, ключ був у мене постійно, я ношу його на шиї на ланцюжку, — показав він. 

Нестор не дивився на ключ. Він дивився на робітників, що перегукувалися біля верстатів.

— Хто ще має ключ? — запитав Нестор. Підійшов до відчиненого великого сейфу, де лежали якісь залізні деталі невідомого йому призначення. Від сейфу пахло корицею.

— Тільки я і мій помічник, Гриць Мотовило. Але Гриць фанат нашої справи! У нього талант інженера в крові! Та й він, вважайте, ще дитина, недавно двадцять п’ять років празнував. Він живе цією машиною. Коли ми збирали її, то й ночував тут, в цеху, на матраці. Ні, це точно не Гриць! Напевно, якийсь висококласний злодій, найнятий німцями, якому з таких складних сейфів украсти — раз плюнути, — інженер зітхнув і сховав ключ за комір сорочки. 

— А де ваш Гриць зараз? — спитав Нестор, вчергове витираючи очі й ніс хустинкою.

— Пішов у Клуб, у нього подарована Клубом безкоштовна перепустка для входу. Бо туди за вхід великі гроші беруть. Сказав, що треба розвіятися перед перегонами. Я відпустив його, бо ще не бачив, що тут таке сталося! А потім… Добре, що ви прийшли, може, все-таки вдасться, знайти каністру до початку перегонів? — з надією поглянув на нього інженер.

Нестор не відповів, а тільки важко зітхнув. Йому не хотілося йти в Київський Клуб Автомобілістів**. Там було душно, там палили дорогі сигари й пили надто багато вина. Але робота є робота. Він попрощався з інженером і вийшов під дощ.

У Клубі на Фундуклеївській було людно, бо по обіді починали збиратися всі ті, хто шукав розваг, жінок та алкоголю, не шкодуючи ні грошей, ні часу. Тут останнім часом панувала атмосфера вічної радості та свята, люди жили одним днем і не думали про майбутнє, яке було нині для всіх у Києві хитким і невизначеним. Зараз у столиці фактично правили німці, хоча очолював державу Гетьман Павло Скоропадський.

Офіціанти лавірували між столиками з тацями, повними келихів елітного вина. Грав оркестр.

Нестор зайшов до Клубу, і його масивна фігура в мокрому плащі виглядала тут геть чужорідною. Він знайшов вільний столик у кутку, сів і замовив склянку води. Офіціант здивовано підняв брови, але промовчав.

За одним зі столиків біля оркестру сиділа компанія німецьких офіцерів. Фон Штауффен, фаворит завтрашніх перегонів, голосно сміявся. Він був зарозумілий, нахабний і впевнений у собі. Йому не треба було красти каністру з самогоном «Козак Мамай», це було безсумнівно.

Недалеко від Несторового столика, біля колони, сидів хлопець, що вибивався з усієї цієї маси успішних та багатих киян, схожий був на студента, зовсім молодий, у потертому піджаку, який був йому затісний. Перед ним стояла вже почата пляшка дешевого вина. Але Нестор помітив, що хлопець майже не пив, у келиху було повно. Він дивився на вхідні двері, інколи смикався нервово, певно, когось чекав, але й боявся цього приходу.

Нестор звично витер хустинкою очі й ніс, зітхнув, важко підвівся і підійшов до столика біля колони. Сів навпроти і поклав свої величезні руки на стіл.

Хлопець перелякано здригнувся, мабуть, величність Нестора вразила його.

— Ви хто? Я чекаю на друга, — спитав хлопець, і голос у нього затремтів.

Нестор помовчав, знову дістав хустинку і витер собі носа.

— Ти пахнеш, Грицю, — сказав детектив нарешті. — Ти пахнеш не вином із цієї пляшки, а концентратом. Певно, однією зі складових у “Козаку Мамаю” є кориця. У сейфі теж так пахніло. Я припускаю, що цей запах потрапив тобі на піджак разом із краплями самогону, коли ти переливав пальне. Що тобі пообіцяли?

Гриць побілів, почав нервово бгати край скатертини.

— Це не для мене, — прошепотів він. — У сестри сухоти. Їй треба в санаторій, інакше вона помре. Вони пообіцяли санаторій у Європі. Там дуже дорого. Крім того, квитки… Ви знаєте, скільки коштують квитки?

— Знаю, — кивнув Нестор, і він не засуджував хлопця, бо бачив перед собою не злочинця, а людину, яка потрапила у безвихідь. І йому були плювати, хто запропонував хлопцеві гроші, німці чи конкуренти, він просто хотів закінчити справу. — Де каністра?

— Я перелив самогон у пляшки. Вони зараз у камері схову, і я маю передати квитанцію…

Нестор простягнув руку до Грицька.

— Давай сюди. Той, хто пообіцяв тобі гроші, не прийде, бо він просто використав тебе. Якби машина не поїхала, винен був би ти, а він залишився б чистим.

Гриць тремтячими пальцями дістав із кишені папірець.

— Що тепер мені буде? Тюрма? — спитав він.

Нестор сховав квитанцію в кишеню, підвівся і подивився на хлопця зверху вниз.

— Іди додому, синку. Добряче вимий руки з милом і випери піджак. І забудь про це місце, бо воно не для тебе…

*******

Із самого раненька наступного дня на Брест-Литовському шосе зібрався натовп, щоб подивитися на перегони між німцями та українцями. Мотори автомобілів ревіли й випльовували хмари алкогольної пари.

Нестор стояв неподалік, але з навітряної сторони, і його майже не турбували спиртові вихлопи. Він бачив, як інженер, схожий на зайця, щасливий і азартний, заливає вміст пляшок у бак «Шуліки». Через деякий час машина, заправлена секретним самогоном “Козак Мамай”, завелася, двигун запрацював рівно й потужно, з хижим рокотом.

Після пострілу стартового пістолета автомобілі рвонули з місця. Як на зло, вітер змінив напрямок, і запах горілого спирту й кориці вдарив Несторові в ніс так сильно, що довелося знову закривати обличчя хустинкою. Він побачив, як «Шуліка» легко, ніби граючись, обходить німецький «Бенц» і схвально кивнув. Потім повільно розвернувся і пішов геть. Йому було байдуже, хто переможе. Головне, що справу розкрито, гроші отримано, і він навіть вже анонімно переслав їх молодому інженеру Грицьку, бо Нестору було шкода хлопця та його хвору сестру.

Нині ж детектив мріяв лише про одне: прийти зараз додому, заварити міцного чаю і щільно зачинити всі вікна…

 

 

*Київський чавуноливарний і механічний завод «Гретер і Криванек» у 1918 році був одним з найбільших підприємств міста, де вироблялися парові машини та устаткування для переробної промисловості. Пізніше перейменований на завод «Більшовик».

**Київський Клуб Автомобілістів (ККА) — київська організація, заснована 1904 року. У 1918 році це було місце збору київської еліти, найбагатших та найвпливовіших людей міста.

 

___________________