Планета феромонів

Глава 1

    У далекому 2659 році в космосі на Землю летів іншопланетний корабель. Корабель ,звісно, не такий як ми уявляємо собі в фантастичних фільмах і не який могли б створити звичайні люди в 2025 році. І це не летюча тарілка, яка в уявленні нашого сучасного суспільства належала іншопланетні цивілізації. Це були не інопланетяни, а звичайні, нам подібні люди, які відправлялися на експедицію, поверталися на свою Батьківщину. Не щоб знову там обжитися, а щоб вирішити певні завдання, які на них поклало керівництво. І тим не менш, що вони були корінними жителями Землі, вони не знали що в ній знаходиться, навіть остерігалися її ознак і що на них може чекати, які створіння їх можуть зустрічати, чи з’явилась там нова цивілізація — вони нічого про це не знали. Летіли лише для вирішення певних конкретних питань. Вони забули про свій рідний дім, відвикли від природи і сприймали це як за диковинку. І тому на кораблі відбувалась метушня, емоційні пориви, які давно люди не переживали на свої штучній планеті. Кожний рівень оболонки Землі вводив у занепокоєння і страх, оскільки вони не знали чого очікувати попри той багаж знань яким їх наділило керівництво і наукове середовище.

  Прибульці не знімали скафандри навіть по прибуттю, оскільки не знали, що мають доступ до величезних запасів кисню і можливість вільно дихати. Це знання вилетіло з голів, обережність пересилила як логіку, так і довіру фактам. Безперечно навколишнє середовище їх напрочуд шокувало, дивувало і цікавило. Перше, що відмітили –  ландшафт максимально лісистий, недоглянутий; величезна кількість закинутих, нежилих будинків, в яких колись жили сім’ї. Що це їхня Батьківщина, вони усвідомлювали, але не ототожнювали себе з корінними землянами. Вони сприймали це як предмет дослідження. Вважали за щось чуже, що ніяк їх не стосується. Подібно до звичного робочого дня патологоанатома у морзі.

 Компанія прибульців плекала надію, що вони в безпеці, а іноземні умови ніяк не загрожують їх нестабільному і дуже слабкому здоров’ю. Тим паче, що напарники по фаху ще на перед польотом  ділилися враженнями про прочитані ними матеріали про цю планету і про її привітні умови. Та й до того тут колись людство жило невимушено і зручно розвивалося. Тому підстав остерігатися кожного кроку не було. Юні дослідники спиралися на думку своїх наставників, які не радили їм берегтися у цих умовах, оскільки не були впевнені, що тут знаходиться, який тут лад і чи все вирішилося само по собі; які тут витають гази, епідемії ­– архіви відповіді не мають: близько 630-ти років на земній літосфері не ступала людська нога, один Бог в курсі що там відбувається і які нові види створінь, які виникли через мутацію, спричинену радіацією, населяють її простори. Це була перша дослідницька операція, на яку добряче підготувалися: прихопили різновиди сироваток від хвороб для штучного імунітету. А що ще потрібно? Всього один день експедиції.

   Дивлячись з точки зору члена суспільства 2025-го року, ці майбутні дослідники поводилися і виглядали, як дикуни з безлюдного острова, так як страшилися усього що пов’язано з природою. Ботаніка у їх складі команди не було, тож у цій галузі вони відсталі. Нишпорили поверхнею коло дня, не відволікаючись на сон і відпочинок аби швидше закінчити. І коли настав час повертатися всілися в корабель, який міг за дві секунди відправитися до Місяця, – виявилось, розрядився акумулятор, а альтернативного джерела енергії для цього транспорту не знали. А без неї навіть повідомлення відіслати про допомогу не можна: на воді техніка ще не працювала, та і вода на Плосі – цінніша діамантів. Без звістки керівництво не відправить рятівників у потенційну пащу пекла. Громадянами на Плосі не розкидаються.

   Довелося їм зостатися на цій планеті, так і не відправивши результати керівництву.  А це означає – операція не вдала. І досягти поставленої задачі не змогли. І невідомо чи вижили вони.

Глава 2

   Отримавши завдання розробити макет майбутнього корабля новітнього, Ія заходилася в дизайнерських програмах, спеціально розроблених для конструювання інженерних макетів. Ія як професіональний інженер і науковець уже мала в своїй голові приблизний результат цього макету, чого хотіла домогтися і який саме функціонал він має містити. Помічника не треба було: вона домоглася репутації незалежного інженера, який здатний власноруч, самостійно розробити якісний проект певної машини, особливо якщо це відповідальна робота. А робота дійсно відповідальна, оскільки людська цивілізація на штучній планеті Плос потребувала розробки нової версії літаючого корабля після першої невдалої операції «Повернення». Керівництво прагнуло знову відправити групу дослідників задля повторного здійснення їхнього плану.

 Ія була і науковцем-дослідником у біосфері інших планет, які перебувають в дослідницькому об’єктиві Плоса, паралельно конструюючи макети різних машин. Дуже любила цю справу. І як на свої 57 добре збереглася, бо час тут плив по іншому, і років в два рази більше, ніж на рідній Землі. Тим не менш, Ія мала вигляд не старше 25 років, але на зовнішності не зациклювалась… через сироватку антипатії.

  Сироватка була і благословенням, і шкодою частково, бо з цього кількість населення максимум була 17 тис.осіб, за всі п’ятсот років їхньої діаспори міжпланетної. Сироватка сприяла подавленню почуття симпатії , вмикала пасивність і байдужість до кохання і будь-яких відносин. Вводилась у кров шприцами, мов наркотик, але не шкодила здоров’ю, і не мала побічних ефектів. По факту ідеальний винахід. Навіть деяке похмілля виникало після її дії. Створена задля контролю кількості населення, бо територія штучної планети не безкінечна, всіх не наділиш їжею, прихистком, сироватками знань, імунітету, грішми і зайнятістю. Все-таки влада штучної планети-держави не була конвеєром заліза та резинової економіки. Обвалом  конструкції через перевантаження міг статися кінець світу, і ніяк інакше: ні через атомні війни, ні через епідемії, ні через природні катаклізми, усе бо… Людство позбавилось одразу цих проблем, коли при старті будування технодому вирішило не конструювати різних держав, встановлювати меж,  які б породжували приводи для конфліктів. Атомну зброю не виготовляли,  бо потреба зникла. А з природних катаклізмів дійсно загрозливою був землетрус, який би цілком зруйнував штучний дім, як картковий будинок. А чого так? Бо атмосфеера відсутня – у замкутому просторі кисень розповсюдити легше, ніж засадити рослинами непридатну до їх росту землю цілої планети – супутника Юпітера. А чорнозем відшукують на сусідніх космічних тілах і на Плосі, проводячи ретельні розкопки. 

 Професії інженера, архітектора, науковця та програміста були провідними, тоді коли психологи , а разом з цим і психіатри, агрономи зникли, тому що не вирощували відтепер овочі і фрукти, харчувалися переважно м’ясом, тому що його легше було здобути. Ферми над цим працювали, де розводили звичних нам свійських тварин.

  Про солодощі тут і не мріяли, бо де взяти какао боби? Звідки отримати цукор? Кофеїн, чай, крупи в тому ж числі.

  Тож це вирішило сучасну нам проблему масового ожиріння, однак спричинило появу епідемії сколіозу через сидячий спосіб життя і, що вагоміше, авітамінозу через незбалансованість харчування. Але заходів для вирішення не вживали.

  Отже, проблемою більше, проблемою менше, але повсякдення громадян планети-держави Плос кардинально відрізняється від нашого. Окрім того, гендерні розбіжності і протистояння припинилися, відколи винайшли сироватку антипатії. Тут панувало логічне і раціональне мислення, емоції придушили.

  Суд зберегли, бо здатність красти й вбивати не викорінили, хоча й працювали над винайденням протидії. Це по факту була держава, хоча здавалось спершу, що це іншопланетний міжзоряний корабель зсередини, і ніяка не держава, але то була правда. Існував парламент з міністерствами, подібні до звичних. Альтернативні політичні партії та організації вже дуже рідко виникали, адже політична і правова свідомість не розвивалися, а політика на губах звучала у випадкових індивідів. Всі права людина і громадянина задовольнялись, національним, релігійним, територіальним суперечкам покладений край, і це не переростало у значно серйозніші конфлікти.  Лише християнство, соціалізм, і євгеніка.

  І нюанс – тут панує кілька великих родин.

  Ія мала коло чотирьох тисяч братів та сестер, бо з однієї матки народжені. Про біологічну, природню репродукцію і не згадував ніхто. Люди забули, з чого вони прийшли, від чого відштовхувались. В 2179 році якийсь геній розробив штучну матку, яка запліднюється справжніми сперматозоїдами, котрі, як в процедурі ЕКО, заморожували і застосовували при потребі. Тобто звичних нам родин не було. З цього випливає, що Ія росла без матері і батька. Але це не лишилось поза увагою міністерства населення.

  У Ії був наставник. Веніямин, 108-го віку. І єврейське ім’я тут не обумовлено національністю, бо система давала вибірково ім’я новонародженому, незалежно від етносу. Взагалі етнос тут будь-який зник, бо всі змішалися. Європейці становили абсолютну більшість. Жодного представника азіатської та африканської раси не врятувалося. Так розповідав Ії  Веніамін. Та і не звертали увагу, бо сироватка антипатії, яка по дії походила на транквілізатори, вимикала і почуття ненависті. Міжнаціональні конфлікти припинилися. Та і люди суттєво відрізнятися перестали, бо зі спільних маток породжені. Навіть прізвищ часто не було, що ж казати про по-батькові. Було по-матері: Ія Веніамін Маріївна. Матка мала певне ім’я. Всі сприймали це за норму.  Чоловіки не пригнічувались. Тобто юридичний патріархат повалений. Однак ця тема уже не була актуальною.

  Панувала колись засуджувана євгеніка, бо програма перед заплідненням проводила діагностику наявних сперматозоїдів, ліквідуючи неповноцінні, які несли генетичні ознаки, які могли спричинити розвиток патологій. Нерідко матка ліквідовувала дитину, в якої виявила синдром Дауна чи ж бо розуміла, що вона загине при пологах. Тож хворих тут максимально мало. Але тим не менш, хоч тут всі здорові, епідемій немає, то і здатність до боротьби з вірусами слабка. Імунітет ніяк не бореться з вірусами і тому не розвивається – доводиться вводити його штучно, у вигляді сироватки імунітету. Принаймні при здійсненні різних космічних операцій точно. Просто так їх не вводили, бо викликає звикання і її не легко виготовити.

  З точки зору сучасного спостерігача, дані громадяни походили на гермафродитів, бо суттєво не підкреслювали жіночність чи мужність, а ґрунтувались на зручності: ходили з короткою зачіскою, не наносили макіяж, про сукні взагалі не знали. Біологічно ж, звісно, гермафродити не народжувались, завдяки зусиллям матки.

   Веніамін, звісно, без примусу виявив бажання зайнятися батьківством, подавши заявку у відповідну інстанцію, потім дали можливість обрати із запропонованих одну чи двох дітей. І  він обрав двох (цілковито рідним тут ніхто не приходився, а щоб уникнути інцестних мутацій, генетичний код матки кожного десятиліття змінювали). У Ії був брат Ростислав, надзвичайно вправний анестезіолог. Чудовий друг і спеціаліст. Нічого більше, адже як і Ія, суха і мало емоційна особистість, максимально нецікава, нерозмовна, занурена, потонула у науці. З дитинства спілкувались мало, може, й цілком не ділилися досвідом, враженнями, бо не зріднилися. І це не виходило за межі адекватності: у багатьох «родинах»(по факту, в співвіснуванні) подібне прослідковувалося. Принаймні тут це не викликало осуду. Ростислав був 65 років, та виглядав на 32. Без сім’ї, зате з кар’єрою блискучою. Успішний успіх слідкував п’ятами Ростислава, котрий не намагався щось довести наставнику, закрити гештальт нереалізованості, почуття неповноцінності. Ні! Тут всі здорові психічно і психологічно стабільні. Наполовину утопія, наполовину пекло. Психології діяльність і мода стихли, майже зовсім розчинилися у просторі, лишивши тільки кілька дописів у історичних електрокнижках, просто як факт існування цієї колись панівної науки. І, якщо відверто й прямолінійно, то в цих умовах вона дійсно тут ні до чого. Коли психіка і свідомості добряче розслаблені, емоційні центри приспанні, панічних атак не виникає, а про шизофренію і БАР можливо створити уявлення тільки після ознайомлення із довідника – психологія і психіатрія марні. Так само як і марні витрати на спеціалістів. Отже, з одного боку все круто, з іншого – сумнівно.

Глава 3

  По завершенні розробки проєкту корабля, Ія отримала грошову винагороду, бо його схвалили і почали реалізацію за відповідним алгоритмом. Ія, чесно, не розуміла палкого прагнення Юстиніана, президента Плоса, утекти звідси. Усе ж благополучно, вистачає їжі, інструментарій для експериментів різноманітний і повний. Чого ще треба?

  Веніамін раптом призвав Ію на розмову.

–         Отже, Іє. Добре, що ти закінчила розробку макету корабля, здатного протидіяти мікробам, які вміють висмоктувати електроенергію. Я наскільки в тобі не сумнівався.

  Його тон не був емоційно забарвленим, походило на те, що він страшенно хотів спати.

–         Мені недавно запропонували відправитися в дослідницьку подорож на… Землю, нашу рідну планету, на якій виникла наша цивілізація. І я хочу передати цю вакансію тобі.

  Та аж відкрила рот від подиву, навряд  чи приємного.

   –     Я… не… не знаю чи зможу – я ж недостатньо компетентна в цій галузі.

–         Від тебе не вимагається знання цілком всіх аспектів Землі, лише задля дрібних біологічних досліджень потребується освічена персона. Тобі б не завадив цікавий досвід, який добряче покращить твою репутацію і не залишиться непоміченим. І, очевидно, є значна фінансова винагорода.

 Цей аргумент Ія взяла до уваги, і повернулася до роботи аби побути в розмірковуваннях. Обдумати, розважити потенційні прибутки і втрати, ризики і вигоду. Адже вона відповідально ставилася до власного життя, не погоджувалась на перші-ліпші пропозиції, якими б багатообіцяючими вони б не здавались. Від нудьги не варто віддаватись на будь-що. Тож їй необхідним був час.

***

  А Веніамін його на марне не гаяв: запросив Ростислава, сказав те саме, на що Ростислав відповів ясно і коротко:

–         Дякую, смерть мені не цікава.

 Веніамін не сперечався, бо усвідомлював, що той у курсі невдалої операції. До того ж повівся на багато неправдивої вигаданої інформації, на яку вагомого спростування не знайшлося, та і Ростислам вперта особистість, його важко переконати. Та і той мав більший багаж досвіду і знань з приводу минулого, знав більше нюансів з астрономії, історії. Тому Веніамін примирився. Вирішив тиснути на Ію.

  Застав її за розглядом ромашки, яка покрилася наче рослиннлю хворобою. Дуже зосереджена.

Підсів поряд, аби чинити вплив на її роздуми, а також щоб бути на її рівні.

–        Іє, я розумію, що ти налякана, стривожена, адже вакансія містить безліч ризиків, але це наша звична обстановка, де майже всі хоч раз літали в космос на експерименти. Ніхто без діла не сидить.

–         Я не казала, що я проти. Я згодна. Просто захотілось добряче все розміркувати, проаналізувати доречність цієї справи до нинішньої зайнятості. Чи не зірвуся я з роботи, взявшись за це.

–        Я домовлюся. Не переймайся, відпустка тобі забезпечена.

  Отже, Ію додали до групи.

Глава 3

 Ія зайшла наступного дня до наставника, оголюючи руку.

–        Вітаю, Веніаміне. Приготуйте, будь ласка, сироватки знань, де йдеться про планету Землю.

–        Почекай-но. Покажи руку.

  Так, від частого введення ін’єкцій шкіра покрилася невеличкою алергією і синцями райдужних барв. Додатково перевірив зіниці очей, взяв кров для аналізу.

–        Краще розповім про неї.

–        Прошу, наставнику, це зайве. Це забере купу часу.

–        Мені не шкода ввести тобі ці знання, але, судячи з твого стану, це є небезпечним.

–        Чого?

–        Передозування спричиняє смерть. Ти ще молода помирати, чи ж не так.

–        Нехай.

   Веніамін сів поряд з Ією на підлогу, адже дивани і м’які ліжка лишились на Землі. Вся бавовна йшла на виробництво ковдр, подушок і одягу.

–        Отже, на Землі кілька мільйонів років тому з’явилося людство і протягом цього часу еволюціонувало до нас. Це наша Батьківщина. Принаймні генетична, якщо так можна виразитись. У 2035 році стався природний катаклазм, який відродив бацилу чуми, розповсюдив по містах. Водночас панувала холера і тривали десятки воєнних конфліктів. Одне на інше накладалось і людство гинуло щодня. Виходу і часу розробляти вакцини не було, тому коло тисячі осіб-космонавтів і просто впливових діячів покинули Землю. Обрали для життя супутник Юпітера і облаштувались. Так і почалась Площана ера. По факту, Плос – тимчасова рятівна база, прихисток допоки не відшукаємо спосіб повернутися.

–         А в чому проблема жити тут? Наче ж добре йдуть справи, жодних хвороб, вибриків природи, війн і атомної зброї. Чому президент Юстиніан так прагне саме Землю, а не Марс, який варто тільки обжити, розбудуватися і розвинути?

–        Багато є того, що від нас приховується: нагальне те, що ми тут надто вразливі – на оазисі тримається вся наша громада, якщо щось станеться, то всі загинуть від удушення. Атмосфера, де безлімітний кисень, є тільки на Землі, якщо брати в рамках Сонячної системи.

–        Можна зібрати групу науковців, щоб вирішити це питання…

–        У Юстиніана нема грошей на це.

–        Але ж гроші безлімітні у них. Вони їх друкують, і за це не карають.

–        А електроенергія? Де її брати, надзвичайно складну речовину, завдяки якій буквально б’ються наші серця?

–        Як і брали до цього.

–        Ти не розумієш, що запаси закінчуються. Ще рік-два – Плос згасне і розпадеться на друзочки і оазису настане кінець. Бо ж запаси були привезені із Землі, із сонячних панелей та генераторів. Вони не вічні.

  Схоже, Веніамін не вводив собі сироватку антипатії, бо емоції сповнювали, роблячи нервозним, тремтячим, а страх його завжди блаженні очі розширив і заповнив жахом.

–        Іє, ця дослідницька операція спрямована на скрупульозний опис стану атмосфери і біосфери Землі, щоб зважити ризики і шанси повернення туди. Ми не знаєм точного її стану, та щоб знати на що налаштовуватися – на виробництво бракуючих матеріалів чи збирати речі.

   Ії недостатньо подробиць: домінує тип мислення математика, полюбляючого точності.

–        Чому Юстиніан обрав саме мене?

–        Вакансії приходять тим, хто не має космічного досвіду. Ти одна з таких. Але дозволяється і добровільно відправлятися. Це тільки заохочується і нагороджується з відсотками. 

  Недостатньо.

–        А є ризик померти?

–        Ніде правди діти, так. Усюди, в будь-яких експедиціях є небезпеки і їх ніяк не уникнути. Ти ніде не є в цілковитій безпеці. Зараз, на Плосі, ти в більшому ризиці піти на той світ в будь-яку мить, ніж на Землі. Варто лише ознайомитися із критичною ситуацією на Плосі, щоб ти збагнула, навіть сама захотіла покинути його.

–        Сподіваюсь, що збагну. Це додасть упевненості в правильності рішення. Я б сходила до Президента з вимогою відчинити секретний архів, якщо б піддалась емоціям. Розумію, що це зайвий жест, який ніяк не повпливає, бо все одно не відчинять.

–        Ти в праві відмовитися від участі. Насильно тебе не залучають.

  Ія з мить розважила за і проти. По ідеї, смертельного завдання не поставлено.  Тож чому б і ні?

–        Ні, я піду. Я відповідальна до даної мені задачі.

Глава 4

   Ію зібрали, місячні запаси сироваток для 15-ти осіб помістили в багажник. Ія поки що не знала з ким вона відправиться, але і не думала над цим, бо сироватка антипатії вимикала страх і соціальну тривожність.

  До відльоту лишолося півтори години(в добі 12 годин), які Веніамін консультував Ію про предмет їхнього дослідження.

 Ія з Веінаміном чекали інших коло входу в аеродром, де розташовувався корабель, сконструйований за макетом Ії. Тобто це її літальний апарат, який всередині містив штучні гравітацію і кисень, а джерело енергії брав з електрики, повітря, води та вогню. Літак був захищений ззовні невидимим шаром протидійного пуле- і мікробонепробивного щита, який був створений із сумішей хімічних речовин, фармакологічних засобів та лаку. Для страхування прихопили ще бочку захисного лаку.

 Веніамін усіляко підбадьорював Ію порадами, хоча це не було потрібно. Ії було майже байдуже на все. Але хотілось прояснити деякі деталі мети польоту і її скелети у шафі, бо подумки віднайшла деякі неточності у цьому питанні.

–        Веніаміне, чому провалилася перша операція «Повернення»?

–        Ох, хотів би я теж знати чисту правду, яку усіляко Юстиніан приховує. Я допитувався і у дотичних до нього секретарів, домагався отримання доступу у державний архів, у якому зберігається істина і про минуле земної людської цивілізації, та марно.

–        Я не вірю! Взагалі ніяких подробиць?

–        Ніяких. І ніхто істиною не володів. До певної пори.

–        Перша операція «Повернення» була почата майже 240 років тому. Невже так довго тримали у секреті? Що ж там настільки небезпечного чи провокаційного?

–        Причина смерті членів групи. Її так досі і не визначили.

–        Навіть зараз?!

–        Так. Зійшлися на вірусах, на радіації і гіпотетичних мутантах.

–        Невже повідомлень не надходило від групи дослідників за період польоту? Повинні ж вони були сповіщати керівництву про деталі, про результати експедицій.

–        Ось в цьому і дивина. Ці повідомлення дійшли тільки 5-6 років тому.

–        Як таке можливо?

–        В цьому і загадка. А відгадка ось яка: обман. Юстиніан бреше. Не може одне повідомлення йти стільки часу. Ми не знаходимося в іншій галактиці, хоч один земний рік і триває 2,28 років наших. Юстиніан розробив цю версію для виправдання такого тривалого утаємнення фактів. Або непевностей. Можливо, друга операція «Повернення» організовується для повторного аналізу стану Землі. Минула група надіслала занадто мало свідчень, з яких висновків не зробиш містких. Або ж про результати анічогісінько невідомо. Та що б там на Землі не було,  принаймні ми підстрахувалися антидотами, вакцинами, зброєю. Постійний зв’язок підтримуватимемо.

 Розмову перервало наближення членів команди, яких всього нараховуватиметься п’ятнадцять: вісім чоловіків, сім жінок. Потиснули один одному формально руки, не вдаючись до емоційно забарвленого діалогу. Настав час відправлення. Усі зайняли свої місця. Корабель, керований дистанційно пілотом, злетів.

  Замість того,  щоб пізнавати один одного, вони одягли навушники, скляні,  але непробивні сфери на голову, створили замкнутий кисневий простір, по типу мініатюрної атмосфери, запустили додатково спеціальні міжпросторові хвилі, на яких не діє космічний вакуум, які дістаються окремого потрібного супутника і таким чином можуть спілкуватися з наставником чи кимось ще. Ці технології призначалися для персонального діалогу з конкретною людиною, по типу телефону. Спеціально розроблний для спілкування в надто великих відстанях, аж в інших галактиках.

  Ію Веніамін збагачував подробицями про біосферу Землі, зокрема про рослини, якими Ія цікавилася найбільше. Вони могли спілкуватися і про заборонені теми, їх би не почули, а діалог не записувався на аудіо. В даній державі діяло верховенство приватності. Крім того, кисень постійно йшов через трубку в сферу. Тож від браку кисню під час розмови ніхто не помирав.

  Додаткова специфіка даного техноартефакту полягала в тому, що тіло від шиї до стоп німіло і втрачало тимчасово рухливість і здатність відчувати біль. Працювала лише голова.

  Тому коли корабель похитнувся, усі випали зі своїх місць і, завдяки сферам, котилися полом, нездатні поворухнути руками чи ногами. Усвідомлювали ситуацію, та продовжували розмову, бо загрози не було, а привід для реготу з’явився. Потім корабель хитнувся ще разів зо п’ять через різку зміну напрямку. Космонавти поступово зкотилися в одну суцільну купу, стукаючись склом, гуртуючись у такий собі мурашник. Так і знайомились з обличчями один одного, дехто аж в притул. Незручно, але не їм. Імунітет до нервовості чудова штука.

  Врешті решт, повернулось володіння тілом, а діалоги завершились. Робота продовжилась. А з ситуації дружньо покепкували і замовкли.

   З точки зору землянина це надзвичайно нудне суспільство. 

 Дорога тривала з годину. І ось вони уже стратосфері…у Раю, певне. Чому все так біліє? А внизу візерунки зелені та сині плями так і мають бути? Це не темна планета, яка багатьох лякала своїми глобальними причинами смерті людей, саме втілення пекла? Ніхто не казав про наописну витонченість її поверхні. І правильно! Навіть при дії сироватки антипатії, в комбінації з сироваткою імунітету, шок опанував науковців – приземлення і єство Батьківщини, безумовно прекрасної, повалило долу, у деяких забравши свідомість. Як же гарно! Невже це їх дім?! Як можна було його покинути?! Як можна проміняти це холодне й чисте повітря на штучний кисень?!! Аж ґрунт до себе тягне, прагне доторкнутися до прибульців для акту прийняття…

  Ія так точно лежала кілька хвилин поборена, не збираючись уже повертатися на Плос. Ні! Тут ти відчуваєш себе живою людиною, прокидається хіть і натхнення! Ія вперше зазнавала такий ефект, і не розуміла деякої байдужості напарників до краси і інтриги пізнання небокраю. Аж логічне мислення вимкнулось на мить!

 Полишивши корабель під антимікробною невидимою сферою, вони рушили на огляд. Озброїлись як рушницями, так і антидотами. Ія ж говорила в диктофон, простий і надійний пристрій. Товаришки аж підкреслили зміну тону голосу Ії. І не не надто її порадувало: це означає, що вона найслабша серед них.

  Та чарівні туманні ковдри, які вкривали простори, назад вселяли інтерес. Вона знала про явище туману, але не уявляла його в реальності. Така дрібничка, а стільки вражень. Що ж буде, коли вони застануть дощ, сніг та ураган?..

  Керівництво врахували помилки минулого і відправили універсальну команду, в якій присутні фахівці з усіх важливих галузей – і ботанік, і зоолог, і епідеміолог, і вірусолог. Можна довго перелічувати.

  Тож коли вони настріли на кота – більшість наставили рушниці, а зоолог виявила його як безпечного представника тварин. Хоч вона й сама вагалася хто справді безпечний, а хто вовк в овечій шкірі.

  Протягом дня, який тривав для них цілу вічність, кожен займався своєю справою, не відмічаючи чогось неймовірного для звичайного землянина. Для прибульців, безумовно, це як старовинний склад реліквій і скарбів для історика та археолога.

  Вірусолог пильнував стан кисню, на кожній локації розпилював антивірусний засіб, неважливо потрібно це чи ні. Це його робота.

  Усі шукали сліди жителів, чи бодай щось, що свідчить про вирування життя нової цивілізації. Мутації також були предметом пошуку. Не може бути все так легко й гладко.

  Почали опускатися сутінки. Вони сюди прилетіли не на 1 день: що за такий термін встигнеш вивідати? Планета в шість разів більша за Плос. Місяця і то мало буде щоб проаналізувати стан. Потрібне зручне приземлене житло.

  На думку лінгвіста спала ідея поселитися в лікарні, доволі перспективній, просторній і більш-менш яка збереглася для користування. Інші будівлі зазнали руйнування. Ідею підтримали.

  Лікарня дійсно збереглася, на диво історика та аналітика. Височезні відстані до стель(4 метри), широкі кімнати(30 на 30м) уводили в конфуз: на Плосі такі марні витрати дорогі і егоїстичні, залізо цінилося вище за гроші. Ця будівля просто вишукана, вселяла відчуття казки. А зайві простори на Плосі будували тільки для випробувальних або виробничих цілей. Тож тут це як супермаркет для голодного, як вишукані хороми для бідняка, як щаслива повноцінна сім’я для сироти, а для плосців – можливість вдовольнити потребу поборення клаустрофобії.

  Група розприділилася по кімнатам, в яких планувалось зробити з кожної окрему лабораторію, Ія так точно. Звичайно, перед цим проаналізували цю територію на вміст радіації – чисто. А навіть якщо б ні, то у них при собі є антирадіаційний розпилювач.

  Розійшлись для облаштування, а після зібрались для ради, щоб визначитися з подальшими діями. Основна більшість валилася з ніг, тому Ія одразу сказала, що займиться дослідженням комах і рослин, хай би як не сподобалось їй на експедиції. Не сперечались.

  Та і сперечатись вони сенсу не вбачали. Вони ледь запам’ятали один одного поіменно і пофахово. Дружби і поділу на групки 2-3 людини не сталось. Розмови максимально ділові, без жартів, але з висловленням власної точки зору. Для них це нормально, а для нас би сприймалось за булінг уникання.

Глава 5

   Три дні тривало все звичайно, без унікальностей та загроз, по одній конкретній схемі: сніданок, експедиція, збори. А оскільки Ія в експедиції не брала участі, а була поринута у вивчення комашиних і тваринних істот з рослинами в лабораторії,  то дні проходили монотонніше, ніж у інших. вона з нетерпінням очікувала повернення групи, що ті розкажуть про похід, яких створінь принесуть і чи знайдуть ще людського представника. Її серце захватно завмирало при цій думці, бо натхнення так і сповнювало працювати. На сьогодні вже розглянула сонечка, листя клена, яблуко, молочай, абрикосу та мураху. Та найсильніше враження справили на неї гриби – досі незрозумілі їй створіння чи рослини. Це м’ясо, але це не тварина. Ось в цьому й дисонанс. Про гриби вона не чула. Вона взагалі майже нічого про Землю не чула. А це її Батьківщина, принаймні етнічна.

   Команда ходила визначати місця, де рівень радіації прийнятний – це їх основне завдання. Якщо в цілому умови й повітря будуть чистими, то позитивні результати стануть рушієм їхнього переїзду, повернення в рідну домівку.

   Та головне не це – важливим є стан їх стосунків між собою. Соціальна павутинка ледь-ледь в’яжеться. І Ія також не відрізнялась кардинально. Радість виявлялась у ній тихо, ховалась за маскою байдужості.

  Аж ось раптом Борис, епідеміолог, завітав до неї в лабораторію, коли вона розглядала коника-стрибунця, став коло столу і дивно посміхався, ховаючи очі.

–        Як справи, Іє?

–        Повсякденно. Нічого наднеймовірного… Тобі щось треба?

–        Ні… Так. Які твої вердикти на рахунок грибів? Мають якість шкідливі речовини у вмісті? Ти ж, якщо що, не куштуй їх. Вони дуже небезпечні для вживання, адже найперші всотують радіацію.

Вона аж підскочила.

–        Гриби можна вживати?!

–        Так. Земельці так робили. Вони навіть корисні. Але треба розбиратися в безпечних і отруйних видах, бо їх, буває, не розрізниш. Грибочки маскуються, вводять в оману блукаючих лісом.

–        Навіщо?

–        Я не грибник, але, можливо, ним стану, якщо поселимось тут.

 Та просто кивнула. Борис же йти не збирався.

–        Ти б хотіла тут жити?

–        Чесно, так. Плос і поряд не стоїть із красою Землі.

–        А…

   Ія відірвала погляд від піддослідного. Сьогодні Борис дуже дивний. Наче щось хоче сказати, та потрібного слова не знайде.

–        Добре, щасти у вивченні!

Найдивніша подія дня. Коли б це Борис, найпасивніша і байдужа до розмов людина, став ініціатором настільки простого, майже неінформаційного діалогу, ще й з нахилом на особисті почуття й думки? Це хоч і приємно вражає, але підозр викликає більше.

  Ія б може і порозмірковувала над цим, якби була так зацікавлена, та оскільки сила психології була на нулі, то і поведінку звела до побічнного ефекту подорожі та сивороток.

  Наступного дня Борис так само після експедиції завітав марно поговорити. Якщо ще раз таке станеться – точно прямо запитає.

  Не так сталося як гадалося – наступного разу Борис сказав:

–        Ходімо, погуляємо разом? Я знаю багатенько краєвидних і цупких місць, де можна відпочити. Згода?

 І вона погодилась: хотілось розвіятися. Гуляє вона мало, бо віддається справі повністю.

   Назавтра під вечір, коли група ще не повернулася, а Бориса заміняли, вони пішли на зелену, трав’янисту і оточену лісами галявину, де на великому пагорбі розташовувалась стара лава, на якій лущилася фарба. Там і облаштувались. Борис всю дорогу вовтузився.

–        Борисе, я бачу що щось тебе непокоїть.

–        Ні, ти помиляєся. Це чисте повітря на мене так впливає.

 При цьому активніше засмикав ногою. Це виглядало чудернацько, бо на Плосі майже так не роблять. Всі спокійні.

–        Ієчко, я спеціально обрав це місце, адже рівень радіації надто низький, порівняно з іншими місцевостями.

–        А взагалі тут помірний рівень радіації? Повернення можливе?

–        Не всюди, але є критичні місця. І це ще довго триватиме. Небезпека ще нескоро розчиниться, як би не хотілось. До того ж, радіацію повітря містить завжди, просто її рівень нормальний для існування.

–        І що в такому разі робити?

–        Як би я вчинив: розмістив певні застерігаючі знаки, або ж огорожі, а на самій території розпилювач антирадіаційної речовини. Рано чи пізно вона понизиться.

 Борис підсунувся до Ії. Пригорнув до себе, напівобіймаючи. Їя сприйняла це за підтримку, щоб не засмучувалась від потенційної відмови від повернення. Ох і Борис, такий він їй подобається більше – ініціативний та розумний у розмові.

–        Може, якось почнемо….

–        Ідея непогана, я над цим ще не розмірковувала, але твоя реальна для здійснення. Так, мороки сила-силенна, та мені тільки в радість. Однак треба почекати вердикту Юстиніана.

–        Так, звісно.

 Ось так в основному тривав діалог-наукова дискусія. Борис же покликав Ію саме для цього. В принципі, вона не проти повторити.

Глава 6

  Скликали збори: треба змінити склад групи, адже астороному і вірусологу потребується час для власних експериментів. В експедиції мають взяти участь усі, хоча б декілька разів. Тому Ія пішла на розвідку також. І це лише в радість. Страху не було. Хоча сироватку не колола: додатковий побічний ефект – слабкість, повільна реакція на загрозу. Тут ця якість не знадобиться.

   Одягши засоби індивідуального захисту, вони йшли в сторону житлового спального району, де напівзруйновані багатоповерхівки оточували дитячі майданчики. По факту, нічого особливого для громадянина цієї невідомої країни і міста, назву яких не визначили. Ія ж спостерігала, широко розкривши очі та напіврозтуленим ротом, як мала дитина. На Плосі і приблизно таких конструкцій не було. Виключно залізо та іржа. Ія вперше бачила таку велику кількість каменю на один квадратний метр. Кам’яна планета. Рай! Необмежений кисень та вода! На Плосі Юстиніану ці дві базові потреби вимагали значних витрат для добування: спеціально відправляли космонавтів на планету з водою аби ті її набрали обмежену кількість і привезли. Тут же…Юстиніан безмежно тріумфуватиме.

 Її функція в даному поході полягала у записі результатів показників дозиметра та радіометра. Радіаційного фізика сьогодні полишили в штабі, де він проводить аналіз зібраних показників. Заразом Ія полювала на рослини, абсолютно нові, який комподовідник не містив. Комах, якими б потворними вони не були, не вбивала – їх структура тіла роздавиться. Браковані об’єкти для дослідження Ія відхиляє: неточними опис і висновки будуть. А точність – запорука будь-якої науки. Тим паче для таких логіків і раціоналістів як плосці.

   Борис усюди поряд слідом йшов, коментував усе, на що Ія звертала увагу. Її це починало насторожувати. Чого він домагається від неї? Можливо, цікавить виключна, мало кому відома інформація про цю планету? Про себе ж він не говорить, лише про Ію, її предмети захоплення. Та і до інших так не пристає. Виснажив.

   Коли зробили привал на п’ятнадцять хвилин, Ія захотіла побути наодинці. На закинутому парку розваг, сіла в частково підняту кабінку колеса огляду.

   І коли аналізувала цю подорож, збагнула, що вперше за двадцять п’ять земних років відчула емоцію радості. Так! Та приємна концентрація натхнення і є радість! Що ж як не вона?

  І така приємна, така смачна для відчуття, що аж жага життя з’являється, якісь її фарби. І ось цей небокрай, що відкривається з кабінки – захоплює дух, незвіданим і цілковито незвичним завмиранням серця. Уявляючи себе на місці землян, вона б ліпше загинула тут, в цьому раї, ніж нарікати себе і потомків на байдуже існування. Бо на тлі зазнаних вражень Плос виглядав максимально прісно та одноманітно, хоч це її дім. Та і на напарників дивитися по іншому стала… Як на особистості, а не роботів, нездатних до емоцій.

 Алан, історик та археолог, раптом прийшов і сів навпроти Ії в ту ж кабінку. Він усміхався. Це його вкрасило, навіть омолодило, 28 років перетворив на 20. Бо це блондин зазвичай дуже серйозний, а зараз…красень! Як же відкритість і позитивність змінює людину!

–        Привіт. Цікавий атракціон, колись традиційно присутній і кожному парку розваг.

–        Як він називається?

–        Колесо огляду. В кожній мові по-різному його звуть.

–        Чому?

–        Бо…у всіх різні мови, відповідно сприйняття світу диференційоване.

–        Що??!

   Ію даний факт наповал здивував: про це не попереджували! Ніде в комподовідниках не зазначалося, Веніамін ні словечка не виділив для збагаченням досвіду.

–        Ти не знала?

–        Ні! І сама з себе в шоці.

 Вона обхопила голову руками, аби осягнути рівень дисонансу. На Плосі одна спільна мова, і тому на філологію часу не витрачали, пам’ять не забивали. Лише спільна англо-українська мова.

–        Ех, ти, Ія, заслабка ти до відкриттів минувшини. Це тільки вержівка айсберга, самий його кінчик!

–        Ні, я в шоці, що про це я ніде не змогла дізнатися і всі мовчали, навіть наставник.

–        Я точно впевнений, що це випадковість: цей нюанс не нагальних в космічній операції. Всі думають про безпеку, про знаряддя і програмне забезпечення й зв’язок. Культура планети – предмет мого дослідження. Мене це й повинно переймати.

–        Я розумію. І…мене дана тема неабияк заінтересувала, попри різність фахів. Тож розкажи скільки всього мов існувало до 2035 року?

–        Коло семи тисяч, рахуючи діалекти всіх країн.

–        А що таке діалект?

–        Е-е… Це суміш кількох мов, яка не є державною і не є літературною. Наприклад, мова, на якій говорять усі жителі Плоса – діалект. Англо-український. Єдиним виключенням є те, шо вона в нас державна і літературна, але все це зроблено задля практичності.

–        Як так сталося?

–        Після катастрофи на Землі, на супутник Юпітера змогли відправитись лише британці, американці та українці, які жили діаспорою після 2022 року, як на них напала сусідня країна.

 Ія заплутувалась все тугіше. Це занадто дрібні події, про котрі не розповідали в школі.

–        Так, розумію, що це складно для сприйняття, коли історією займаюсь тільки я і вона не є обов’язковою для вивчення.

–        Ні, я можу! Просто про ці події Веніамін мовчав.

–        Так, бо воно не вимагає неодмінного знання. Хоча я б не відмовився від цього: можна було б зі всіма дискутувати на історично-політичні факти.

–        Дай мені трохи часу. Подискутуємо, але про що?

–        В історії безліч тем, які мене інтригують і надихають, і я тобі про них поступово розповідатиму. Я тільки залюбки це робитиму.

  І всміхнувся широко, полоняючи Ію відкритістю й харизмою, наче чарами.

  Отже, з Аланом зав’язався навіть міцніша й щиріша дружба, аніж з Борисом, котрий почав все частіше приставати до неї, коли та мала вільні миті. А що взагалі дратувало, це коли у захопленій розмові з Аланом, Борис встрявав нагло, вставляючи свої зайві точки зору, і вкрадаючи Ію у Алана. Це Ію непокоїло, але не спричиняло порив ненависті, на який була нездатна через сироватку. І так нестабільно проходили дослідні операції.

 Після зібрання вечірнього і прийому їжі Ія, сидячи в лабораторії, розглядала непошкоджений екземпляр сарани, неживої, але цілої. Незвичайна комаха, моторошна, але в цьому її весь шарм. Думки були зайняті лише цим.

 Аж поки нізвідки їх напрямок кардинально змінився і повернув в бік Алана і Бориса. Сьогодні вони не надто багато уваги приділяли – інші напарниці також почали її отримувати. І навіть активніше за Ію. Крім того, всі жінки-науковці змінили стиль одягу і зачіски – в штабі доволі незахищені оголені ділянки тіла, ноги, руки, ходили в коротких шортах та футболках, навіть коли запрохолодно було; у кого довге волосся – розпускали, слідкували за їх акуратністю. Дивно. На звичний уклад не схоже. Може, дія сироватки припинила діяти? Або ж вірус перші симптоми подає…

  Хай так, але ці реформи переманили Алана і Бориса, які недорозказали обіцяного. У групі аж восьмеро чоловіків, чому саме ці двоє? Неприємне відчуття обділеності, покинутості. Якщо вони різко почали ігнорувати – значить що в Ії щось не так! Якість певні риси набули негативних ознак, тобто вона деградувала!..

 А може з нею щось не так? Є неповноцінною?  От навіть у порівнянні з однокомандницями, Ія програє по всім фронтам, точніше не є їм подібною. Не доглядає за темним волоссям, не фарбує лице і на одяг не звертає уваги. Бо вона створена для роботи, для наукових праць і аналізів. Так, суперниці погарнішали, на них приємно споглядати – на Ію ж точно ні. Безперечно, щось на них вплинуло: чого б це всі і водночас змінили поведінку і зовнішній вигляд? Це нетипово їм, а значить неприродньо. Ія не повинна піддаватися цій дії.

  Але за мить стояла коло дзеркала коло столу, втупившись у відображення. Так, на тлі дівчат вона тьмяніє і зникає. Навіть чоловіки красивіші на неї! Неправильно! Ія варта багато більшого і гідного ставлення до себе, а не ролі другорядного персонажа!

 Та лише розпущеним довгим чорним волоссям проблему не вирішити, хоч на лиці вона доволі симпатична. Не просто ж так до неї першої пригледілися. Хоч не хоч, а доведеться надрукувати сукню, туфлі і косметику – навчитись нею користуватись. Не помітити чорних ліній на очах суперниць було неможливо, і спершу вони виглядали кумедно. Згодом, звикнувши, про себе відмітила, що очі від ліній здавались більшими і це неабияк прикрашало обличчя. Так, ненатурально, але…по-земному. Перед сном Ія увела запит в Інтернет про останніх жінок планети, і видало суцільно розфарбовані лиця у різнобарвних вбраннях, збочинних і ні. І раз вони вирішили повернутися, то і прадавні звичаї, властиві людям(нехай юридично вони іншопланетники), доведеться воскресити. На ранок, замість розгляду сарани, доведення задачі до кінця, Ія переймалася макіяжем, дивлячись тутор-відео прадавніх часів. Більш ніякі науки не домінували в думках, а тільки зовнішність і надолуження незвіданого. Усе в новинку, як перші ін’єкція знань – дай Бог не захопитись.

 Християнство, між усім, залишилось релігією в них, і маленька церква також збудована, правда нетрадиційна дерев’яній земній, але в Біблії не сказано про її необхідну будову. В Бога Ія палко вірила(а чого ні, коли усе можливо в цьому світі), і, бувало, посту дотримувалась. Це не ставало всупереч технорозвитку цивілізації, бо конфесія не зникає в матеріальному: вона в серцях.

  Весь ранок і сніданок Ія провела таким чином, передбачуючи реакцію товаришів на її реформи стилю. І з цього приводу виникала тривога… І не на пусте тривожилась – відгук дійсно буремним вийшов. Коли збиралися біля порогу на похід, Борис як побачив – кинувся її на руки піднімати і кружляти приміщенням, викликаючи в Ії прилив паніки і щастя. Алан спершу стримався, мовчки обійняв, але протягом операції сказав кілька компліментів. І вперше за зовнішність, а не риси характеру. Ію це дуже вразило позитивно, навіть інші товариші зацінили, і не  розкритикували такий непрактичний для дослідження образ.

  Прикметно, як враз притихли товаришки, ніяк не прокоментували. У Ії дисонанс. Чому одна стать кричить про захват, а інша уникає?

  Тим не менш, це не надто зіпсувало їй настрій. Все пройшло чудово.

  А надвечір вирішили влаштувати невеличку вечірку-відпочинок, яких так усім не вистачало. Приготували напої, наїдки і музику(від нашої вона мало відрізнялась, схожі бити й ритми, але не транс). Але перед цим всі сіли за круглий стіл для підсумування і обговорення деяких питань.

  Куратор почала:

–        Недавно ми знайшли людські останки, незбережені, та відносно уцілілі як на незахоронені. Вагаюсь, але скоріше за все, це кістки членів команди з Першої операції «Повернення». Фізіолог і вірусолог їх повинні були оглянути.

 Вірусолог увімкнувся:

–        Так, робота пройшла успішно.

–        Тож, що ви визначили? Яка причина їх смерті?

–        Чума.

 Всі налякано переглянулись.

–        Я не певен чи витає чума в повітрі досі. Апарат би мій на це вказав. Та він мовчить. В будь-якому разі, ми підстраховані вакциною.

  Ія також подала голос:

–        У нас надто слабкий імунітет для беззастережного поводження. Так, сироватка імунітету є, але коли на секунду її дія припинеться, то чума легко пристане. Не варто так легковажно до цього відноситися.

Вірусолог махнув рукою:

–        Запасів вистачить. Головне, слідкувати за частотою введення – подвійної порції не завадить, насправді, хоч це і напруга на серце, але безпека.

  Куратор також була одягнута вечірньо, під стать усім жінкам в цій кімнаті. Куратор Наталія аж надто серйозною видавалась на тлі інших.

–        Окрім цього, дехто, можливо, й не чув, але разом зі скелетами лежали скелети маленьких дітей, і взагалі група знайшла з десяток дитячих кісток.

  Запанувала глибока тиша.

  Ія поринула у здогадки:

–        Вони брали з собою матку?

–        У тому й справа, що ні. Випливає, що діти були народжені традиційним способом.

–        Це яким?

 Алан з-під столу дістав книжку і підсунув Ії.

–        Почитай, тут усе про це описано.

–        А в формі сироватки не маєш?

–        Колись люди обходились без них.

–        Добре.

  Поки біолог розповідав про відмінності рослинної і тваринної клітин, Ія розглядала книжку. Подібних речей ще ніколи не тримала в руках. І як користуватися гадки не мала. Тож Алан цим зайнявся.

  Після бесіди ділової, увімкнули музику і танцювали весь вечір активно і повільно, весело і романтично. Поодинці і попарно. От як Алан та Ія: так прониклися мелодією, яка збуджувала жагу близькості, а дія рому давала про себе знати, що поцілувалися. Лише раз, бо Ії достатньо було й цього.

  А Алан оскільки знав зміст книги, врученої Ії, вирішив не напружувати нерви і абсолютно дитячу психіку Ії. Обійшовся поцілунком.

  Від поцілунка до регулярних побачень перейшли, Алан щодня запрошував Ію на прогулянку з елементами романтики в різноманітні красиві місця, де були елементи історії минувшини, щоб була тема для розповіді. А то зі стосунками від основної задачі відбились, взагалі про обов’язки забули. Ія он замість біодосліджень читала дану Аланом книгу про природнє запліднення, яким послуговувалися до катастрофи і до винайдення техноматки Катерини. В ній мова йшла не про збочення – науково описано процес, з картинками. І без того вистачило влаштувати мозковий штурм. Все уявлення про світ в неї змінилося, стався такий собі світосприйняттєвий землетрус. Як можна  зважуватись на дитину, знаючи муки її народження?! Страшні ризики і неабияка марнотно витрачені зусилля організму. До того ж, соромний процес зачаття і народження – ти при всіх гола. На Плосі все поблажливо і цивільно, ніж тут, звідки вони колись вибрались.

  Хоча, якщо поміркувати, це практично: якщо станеться техногенна катастрофа, людство не вимре; це дешево, бо на всиновлення треба досягти сімдесяти п’яти років на Плосі і заплатити певну велику суму державі.

  Однак ця процедура запліднення…щось від лукавого. Безсоромна, бридка, моторошна картина! Не дай Боже колись зазнати цього! Травма на все життя залишиться.

  Що взагалі спонукає людей цим займатися? Певно, бажання мати дітей – інших шляхів раніше люди не знали, або ж не мали фінансів для ЕКО. В здоровому глузді жодній жінці це не сподобається.

  Але книгу дочитала до кінця, більше отримуючи задоволення від самого гортання і читання паперової праці, а не електронної. Незабутній досвід. Треба взяти кілька примірників.

   З Борисом вона так само спілкувалася, але не так розкуто, як з Аланом. Також гуляли, пропускаючи години незлічені на релакс у природі. По поверненню настрівала на Алана, який за руку вів назад на вулицю, на двір. Пропускала годину дослідження ще. А потім ще. І ще. І ще…

  І так минув місяць. Місяць «затятої праці». А чого б не праця? Щоб відриватись на вечорах танцю і мандрувати також потрібні сили і терпіння. Ія ж не робот, нездатний до знемоги від вічної роботи. Та і до того ж куди всі поспішають? Неначе від місяця дозвілля зруйнується світ. Чуми нема, запаси сироваток є, які, правда, не вводять останнім часом: визначивши дану територію як безпечну, вирішили посилювати імунітет природньо, а не штучно. Назбирали всіляких фруктів, які ніколи не куштували, сумніваючись у їх їстівних якостях. Це було основною їжею, бо інша надокучила.

   Аж раптом надійшло повідомлення від керівництва. Прилетів дрон з з капсулою, у якій був диктофон і місце для поміщення флешки з результатами або ж деталями експериментів. І всі збентежилися. Бо хто ж займався дослідженнями? Сама куратор з вірусологом! Треба деталі діяльності усіх членів групи!

 І поспіхом кинулись усі придумувати результати, передавати один одному мікрофон протягом дня, засвідчуючи напівбрехливу інформацію, що епідемії відсутні, а іншої народності не виявлено. Ія принаймні відправила результати аналізів комах і рослин, які зробила в перший тиждень, а про інші види сказала, що на стадії розгляду. У неї були речові і інфораційні докази, тоді коли у інших – тільки слова.

Власне, увечері вони поклали флешку з диктофоном у дрон, і той полетів назад.

 Довелося попітніти від стресу трішки. Нагадування, однак, не змінило вектор думок команди. Це не примусило їх працювати завзятіше, окрім Ії. Вони на цей момент розбилися на пари, пов’язані особливими стосунками, і віддавалися лише на їх укріплення, а не якісь там науки. Звісно, були деякі одинаки, але ні Ія, ні інші молоді не думали за них.

  Поки одна з них не завітала в гості до Ії, коли та розглядала шишку під лупою. До лабораторії зайшла Емілія – зоолог, русява сіроока жінка двадцяти семи земних років. З нею Ія ніяк майже не спілкувалася, адже не було такоі потреби і цікавості. І ії поява збкетежила.

 Емілія сіла на ліжко поряд. Вигляд мала засмучений.

–        Привіт. Добре, що продовжуєш досліджувати. Я це ціню.

–        А що таке? Щось сталося?

–        Ні, лишень-бо хочу твоєї думки на рахунок спільного зупину роботи. Ми прилетіли сюди з конкретною метою, а всі…б’ють байдики. Захоплені коханням, яке тут недоцільно… Неправильно.

–        Я тебе розумію. Сама це усвідомлюю.

–        А куратор? Зовсім не виконує обов’язків, окрім побачень з Борисом. Я її не впізнаю. І чого всім так байдуже, окрім мене? Чи це дія вірусу підлітковості? Я ж то знаю традиційні стадії розвитку людини, без задіяннь всяких протидійних сироваток, і які інтереси з’являються у  підлітків, про тягу до протилежної статі – про це я начиталась в останній тиждень. Та і бо подібний розвиток властивий тваринам. Кому б про це знати як не мені?

–        Ага.

–        То ж яка твоя позиція на рахунок цього?

–        Я не засуджую нікого, але все таки ми тут для певної мети, по завершенні якої можна хоч і зостатися тут назавжди.

  Ія помітила в очах Емілії тіні підозр у зраді і замахала руками.

–        Тобто виконання завдань є головним! Всі трішки зійшли зі стежки, але це тимчасово…

    Подіяло наче. Але і в Ії зародилися підозри.

–        Чому тебе це так турбує? Прагнеш додому?

–        Мені тут подобається, але я не певна в показники виміру рівня радіації і чи не заражені усі ми новим вірусом. Померти було не в моїх планах. Я на таке не згоджувалась.

–        Але якби ж він був, то, певно, уже б хтось подавав ознаки хвороби.

–        Ще не вечір. Не може бути все так просто і ідеально.

–        Чому?

–        Щось же завадило Першій дослідницькій космооперації! Ми там же! Вважай, на могилі членів екіпажу!

–        Заспокойся, Еміліє. Бог з тобою.

 В хід пішла точна і беззаперечна важка артилерія:

–        Бог не дасть тобі піти на той світ. Він завжди з тобою, а нервові зриви – байдики чортів.  Тож не дай лукавому наживи. Адже Бог не пустить тебе в пащу пекла, якщо ти праведна. А ти ж праведна?

–        Так, звісно. Я за це забула.

–        Отож бо. Тобі варто відволіктися на веселощі і приємні спогади.

  Ія з нею провела ще з годину і відпустила. Про себе ж засуджувала ії за марний протест. Це їй хлопця не вистачає, тому й дратована!

  Натомість з Емілією стала спілкуватися майже кожні три дні, коли мали вільний час.

Вона й далі ділилася своєрідними думками, не боячись Іїного осуду. Пліткувала про чоловіків. Засміювала вбрання суперниць. Чудовий момент щоб поділитись враженнями про ніч з Аланом. Проте…не зараз. Можливо, це не те, чим треба хизуватись. І, зважаючи на її негативні думки стосовно процесу зачаття, Алан діаметрально перевернув негативне на позитивне. Ія і не знала, що їй може таке сподобатись. Реальність виявилась ліпшою за очікування.

 І вважала, що перша така. Е, ні! Емілія ненавмисне спростувала ці положення, доповівши плітки про походеньки одногрупників.

Глава 7

  Відтоді тривало все повсякденно, невимушено, легко і романтично. Аж поки Емілія не ошелешила Ію про поведінку Алана. Розв’язну поведінку, численні вечірки і, що найгірше, про ночі з однокомандницями. З Емілією також зробив це, але:

–        Мені не сподобалось, бо це викликало кровотечу і болі. До речі, він поміж усім промовився, що я у нього не перша. У нього, бачиш, такі собі гастролі. Нічні розвідувальні гастролі жіночими ліжками.

  І пішли подробиці інтимні й непристойні з уст Емілії. Ія від відчаю і жаху попросила ії припинити, бо і так достатньо доказів його невірності.

 Та як він може? Хіба це абищо і на один  раз? Хіба йому її не вистачає і насититись не може? Чи дітей захотілось завести? Господи, за що їй ці муки?!!

  А дівчата що, не здатні дати відсіч, знаючи про його зайнятість? І Емілія… Ах, Емілія!!! Ця зрадлива «подружка» чудово знала про іх пару, сама щоразу розповідала про плинність стосунків – також у списку зупинок гастролей Алана! Це не подруга, а підлий найомний вбивця-винищувач емоційних спокоїв! Це взагалі не команда. Це сукупність чортів, підісланих для випробування терплячості і гідності на стійкість Ії. Тож вона знає як точно захистити свою честь.

  Відшукавши рецепт популярних передкатастрофічних страв, заходилась куховарити. Супи, каші, ніколи не пробувані, – їх варила в священній воді, а в тісто на булки для смаку додала рідкого вірусу чуми, заздалегідь розробленого в лабораторії. І покликала на вечерю.

  Зібрались, як ніщо не сталось і прийнялись за трапезу. Усі їли священні страви без криків болю чортівських. Значить, підстраховані зараніше. Уж від булок не врятуються. Ія навіть вийшла, щоб не піддатися дії вірусу, вколовши вакцину профілактичну. Настільки багато додала ії вмісту в їжу.

 І пішло-поїхало. Від Емілії до куратора, від Бориса до Алана покосила чума за наступний день буквально. А Ія милувалася даним явищем, бігаючи від кімнати до кімнати до друзів-зрадників, які і не гадали про свою провину. І не могли й вимовити зрозуміло й чітко слів. Всі цілком втратили розум від хвороби. І нікому було подумати на неї. Спершу.

  Похорон ніяк не влаштовували – по земному: яма, тіло, хрест та ім’я. Довелось же їй з Йосипом попітніти з цим, що на мить Ія пошкодувала за вчинене. Настільки важко виявилось.  

 На другий день після похорону Йосип – фізик за фахом, аутсайдер серед пар через свою закритість і стійкість дії сироватки антипатії – він схопив Ію за горло і приставив до стіни, душачи.

–        Що ти зробила? Через тебе померла майже вся команда! Одразу ж після твоєї вечері!

–        Але ж…ти не помер…

–        Бо мене не було на ній! Кажи, що ти вчинила!

–        Це…залиш…

 Той все давив сильніш, не даючи відмахнутися від питання. Ія і не знала, що Йосип може бути таким сильним. Це налякало: він йде до того, щоб убити ії.

–        Та…так-к… Я ц-ц-це зробила…пусти….

  Та Йосип не спинявся. В очах з’явились білі іскри.

–        Я-а не…

  І сповзла по стіні. Мертва. І майже безнаказана. Все сталося жахливо швидко, що Ія не встигла і зорієнтуватися щоб дати ради. Тож у цій битві, реальній грі на виживання, переміг одинак Йосип. Раціоналіст і стратег. Єдиний, хто не піддався суспільній манії. Він один лишився живий. І він же й повідомив керівництво про подію. Зізнався у злочині. І нікого не здивувала його надмірна спокійність в цій ситуації стресовій. Як наче вбити людину для нього повсякденно, причиняти біль його улюблене заняття. Крім того, коли прибула поліція, Йосип мирно і вірно чекав коло лікарні і дав себе пов’язати, не пручаючись. Навіть не втік світ заочі після повідомлення. За це йому присудили додаткову винагороду за стійкість і усвідомлення вчинення злочину, а також грошову винагороду за, хоч і неуспішну, але за виконані завдання цієі операції. Він найбільше прислав результатів досліджень.

 Але суд не милує за научні досягнення. Суддя засудив Йосипа на тридцять плоських років позбавлення волі за вбивство Ії. Веніамін, її наставник, не дав би Йосипу свободи. За Ію він готовий мстити Йосипу до кінця свого життя. Крізь дію сироватки антипатії, ненависть і траур полонили його, забрали сили на працю і причини жити. Зачинився у відпустках у квартирі, оточений сироватками, у прострації, утупившись у екран з Іїними фото. І він би ще так продовжував зо чотири роки, поки йому не прийшла геніальна ідея – апарат воскресіння. Виникло бажання її воскресити, вибачитися за грубі слова, за брехню про безпеку Землі і…за себе. Вона б не хотіла того стану, в якому перебував Веніамін. Парадоксально, ії смерть дала йому мету, чудову ідею, яка доповнить цивілізацію на штучній планеті Плос.

  Що ж казати про операцію, то ніде правди діти – вона провальна. Усі члени команди піддалися тваринним інстинктам, які наскрізь змінили їх поведінку і рівень відповідальності. Юстиніан був розчарований результатами, прикидаючи збитки як на операцію, так і на майбутнє Плоса. А також і на третю дослідницьку операцію «Повернення», але з черговими вдосконаленнями команди і оснащенням. За відправленими матеріалами ще живої команди, виявили великий вміст бацил віспи і холери в повітрі. Тож підстрахуємося. До того ж Юстиніан збагнув у чому ключова проблема невдалих відправлень: стадний інстинкт. Це неправильно, хоч і природньо. Людина вище цього. Тому сироватка імпотентності на розробку далась роботою хімікам і біологам.

  Третя операція «Повернення» точно вдасться. І люди нарешті заживуть мирно у рідному домі – Батьківщині.