Перероджена

Смерть була найгіршим, а разом із тим – найзвичайнішим фіналом останнього іспиту з підкорення стихій. Хоч трохи талановиті, чи просто щасливці, могли залишитися живими, але життям подальше існування назвати було важко. Магія вогню забирала у тих, хто зазнав невдачі, зір. Магія повітря віднімала слух. Природа — запахи й чуття. А вода відбирала голос у тих, хто не зміг врешті решт її приборкати.

Єнна знала ці правила з самого початку, і все одна пішла вчитися Стихіям. Її не лякала можливість стати вигнанкою у разі провалу іспиту. Життя до того, як двері школи нарешті відчинилися перед нею, і так було суцільним випробовуванням. Саме ті бідні й безнадійні роки до навчання вона могла назвати існуванням.

І все ж, іспит вона провалила. Коли в найважливіший момент Єнна не змогла підкорити собі величну й древню магію, вона воліла розпастися на шмаття, стати попелом, розчинитися у бурхливому потоці, що нещадно шматував її надто слабке тіло. Але їй пощастило — через три дні після іспиту Єнну знайшли живою. І німою.

Звісно, ні про яку службу у гвардії Стихій більше не йшлося. Туди брали тільки кращих. Єнна ж стала усього лише вцілілою. Зламаною. Без можливості говорити її магії більше не існувало. Навіть до навчання від Єнни було куди більше користі. А тепер вона стала непотрібною, відірваною від світу і навіть від самої себе.

***

Всіх Зламаних доправляли до невеликого пансіонату на реабілітацію. Там вони проходили найскладніші стадії нового життя і врешті решт приймали свою долю, позбавлену магії та надії. Адже не просто так їх називали Зламаними — вони тепер не могли бути повноправною частиною суспільства, і втратили свій єдиний шанс доєднатися до лав кращих.

Єнна знала про життя позбавлених магії надто багато деталей.

— Ортір… Знайоме прізвище, — замислено, але й трохи недбало зауважив Маріус. Він був головним доглядачем. Місцевим царем, лікарем проклятих душ, який вже довгі роки допомагав таким самим, яким і він сам.

Єнна тільки потупила погляд від його слів. Навіть якби вона і могла говорити, не відповідала б. Її Зламані батьки були її прокляттям. Жахливим роком, про який вона воліла б забути. Та от тільки сама врешті решт повторила їхній шлях.

Будні в пансіонаті були влаштовані так, щоб підготувати Зламаних до життя за його стінами. Але не одразу, поступово. Маріус особисто слідкував за тим, щоб новий світ і положення в суспільстві не розчавлювали новачків у перші ж тижні. За такий підхід і його результати Маріуса любили у Високому домі. Адже саме під його наглядом у пансіонаті було найменше самогубств за останні століття.

День йшов за днем, але Єнні ставало тільки гірше. Вона могла годинами сидіти на задньому дворі й невідривно дивитися на те, як тоненький струмок прокладає свій шлях крізь землю й холодне каміння. Єнна не намагалася керувати ним чи зруйнувати його, як робили інші. Вона силкувалася вести з ним німий діалог про сенс свого буття, але не отримувала жодної відповіді.

Та згодом Єнна потроху почала тренуватися в надії повернути собі хоч дрібку магії. І, хоча це не приносило жодних результатів, Єнна продовжувала ховатися від усіх та робити спробу за спробою. Зазнавати невдачі за невдачею. І кожен раз починати з початку.

Незворотно наближався час прощатися. Але Маріус, не без домовленостей та зв’язків, залишив Єнну при собі. Він бачив її настирливість та цілеспрямованість, бачив силу й потенціал, які вона намагалася віднайти в собі після невдалого іспиту. Для багатьох це випробовування ставало злим роком і ділило життя на до та після. Але не для всіх, Маріус надто добре це знав.

— Ти не можеш промовити потрібні слова, — вони обоє стояли біля струмка. Опівночі голос Маріуса звучав особливо серйозно й вагомо. — Але твоя сила не в них. І не в очах, які бачать перші іскри магії вогню. Не в вухах, що вловлюють найтихіший подих вітру…

Єнна перервала його, невдоволено змахнувши руками. На її обличчі застиг той самий вираз, який роблять неуважні діти, коли дорослі щось пояснюють вже котрий раз. Так само і вона – чула ці слова вже вкотре, але ніяк не могла зрозуміти, як вони повинні спрацювати. 

— Єнно, ти знаєш, що сила в тобі. Вона нікуди не ділася. Невдалий іспит ніколи не зможе забрати в тебе твою сутність.

Єнна глибоко видихнула, втомлено та безнадійно. Вона намагалася чаклувати над клятим струмком з вечора, час від часу вислуховуючи настанови й поради Маріуса. Всі вони здебільшого зводились до того, щоб відпустити думки, вгамувати емоції, приборкати почуття. І всі вони не працювали.

Це був не перший день тренувань. Не перший тиждень. І навіть не перший місяць.

Іноді Єнні здавалось, що в неї ось-ось все вийде. Але погані думки той час вривались в голову й оглушали, повертаючи до реальності. До тої, в якій магія їй більше не підкорялася.

Все було марно.

***

Наступного ранку Єнна вперше пропустила сніданок. Маріус задумливо крутив у руках чашку з чаєм, який спеціально пив маленькими ковтками, вичікуючи. Новенький хлопець, який втратив слух, прибирав зі столу останні тарілки й прилади.

Єнна з’явилась на порозі, мов важка грозова хмара посеред кришталево-блакитного неба. Почекала, поки з їдальні зникне новенький, рішуче підійшла до столу й всілася поряд з Маріусом. Той повільно відклав свою чашку з чаєм і підвів погляд.

Не дивлячись на те, що Єнна виглядала засмученою й втомленою, вона пашіла силою й рішучістю.

Її руде волосся було, як завше, заплетено у косу й зібрано в пучок. Навіть у цьому вона відрізнялася від інших. Можливо, не хотіла відпускати минуле, можливо – не приймала нове життя. Адже всі Зламані були зобов’язані носити волосся таким чином, щоб було видно довжину. Також заборонялося його відрізати, адже саме за цією ознакою люди могли з першого погляду зрозуміти, хто перед ними.

Маріус був не проти її невеликого бунту. Він плекав у Єнні цю жарину, яка, він вірив, зможе розростися у щось більше, потужніше.

Не очікуючи слів привітання, Єнна вдарила розкритою долонею по столу, а коли забрала руку – на поверхні залишився клаптик паперу зі словами. Маріус обережно взяв послання до рук і прочитав його двічі. Перший раз — про себе, а потім вголос:

— “Я хочу піти звідси”, — витримав невелику паузу, усміхнувся і просто відповів. — Ти вільна їсти де тобі заманеться.

На цю фразу Єнна відреагувала ще одним ударом по столу, залишивши наступне послання. Маріус одразу озвучив його:

— “Дуже смішно”, — повільно прочитав він, а за тим і друге, — “Я не зможу зробити того, що ти хочеш. Відпусти мене туди, де мені місце.”

Маріус спохмурнів і на Єнну більше не дивився. В задумливості він почав потроху м’яти останній листок. Тоді Єнна поклала ще один – не так гучно, бо не хотіла налякати свого вчителя. Знала, що він може поринути у свої думки надто глибоко.

— “Будь ласка”, — Маріус розвернувся до Єнни й хитро підмітив. — Ти підготувала відповіді на будь-які мої слова?

Єнна опустила погляд, почулося шарудіння паперу. Наступної миті на столі опинилися одразу три записки:

— “Так”, “Абсолютно”, “Точно”.

Маріус закрив очі та почав беззвучно сміятися. Ну звісно, тут і питати не потрібно було.

Він відкинувся на спинку стільця, трохи заспокоївся і дуже лагідно подивився на свою співрозмовницю. Її очі горіли, щоки вкрилися рум’янцем від хвилювання.

— Ти так схожа на свою мати, — тихо й обережно промовив Маріус, — Колись вона теж вирішила піти. Й пішла. Але я хочу, щоб ти залишилась. Ти зможеш.

Уся сила й рішучість миттю покинули Єнну. Замість неї залишилась тільки маленька Єнн, в якої погано виходило чаклувати, але в яку дуже вірила мама. Цієї віри їй не вистачало вже дуже й дуже давно. 

Єнна беззвучно щезла з їдальні, залишивши по собі останнє, похапки написане послання: “Добре”.

***

Повний місяць відбивався від гладкої поверхні озера. Холодна й цупка вода обіймала занімілі стопи. Кілька годин спроб і старань промайнули за одну мить. Нічого не виходило. Тільки легка луна йшла поверхнею кожного разу, коли Єнна заходила й виходила з озера. Вона вже котрий раз вмовляла себе, що наступна спроба буде останньою, але все одно пробувала ще.

Емоції тримались на межі. Чаша спокою, про яку не втомлювався повторювати Маріус, була висушена вщент. Але кожна невдача підбурювала Єнну, підганяла її, мов голодний хижак, що клацає зубами за спиною.

Ще одна спроба. Погляд, запах, відчуття, звуки – все це поєднувалось у складний візерунок, що тріскотів первинною магією. Найтяжче було додати до цього плетива останній, втрачений елемент – слова. Але Маріус вчив, він запевняв, що слова можна віднайти в собі. Їх можна промовити своїм єством. Треба тільки постаратися, повірити, відкритися магії знову…

Та вже за мить ноги Єнни підкосилися від напруги й втоми. Безсила, вона незграбно вийшла з води й одразу осіла на пряній нічній траві. Нечутний плач гойдав її плечі, на землю крапали сльози. Якби вона могла – вона б кричала. Але вона не могла нічого.

Поряд з нею опустився Маріус. Він був вбраний у все чорне, довге аспідне волосся тягнулося за ним по землі.

— Відпочинь і спробуй ще раз. 

Єнна замотала головою, витираючи сльози рукавом. Маріус простягнув до неї руку й ледве відчутно торкнувся її плеча, але вона одразу смикнула ним, ніби ошпарена його доторком.

— Єнно, послухай. Втративши, ми можемо стати чимось більшим, ніж ми були, — і, витримавши довгу паузу, додав. — Дивись.

Маріус знов простягнув руку у бік Єнни, але тримав її долонею донизу. Його погляд був сконцентрованим, брови зведені в напружену лінію, губи тихо шепотіли одні й ті самі слова. Знадобився довгий час, щоб останній пазл встав на своє місце. І на землі під його долонею розпустилася маленька квітка.

Єнна дивилася на це й не могла повірити власним очам. Маріус, який був зламаний магією дуже давно, віднайшов новий шлях до неї. Це було диво. І разом з тим це означало, що все можливо.

Єнна зачаровано дивилася на Маріуса, сльози висихали на її щоках.

— Цей шлях буде довгий. Але я вірю в тебе.

Вони підвелися. Опустивши голову, Єнна зробила кілька кроків до Маріуса та він загорнув її в обійми. Повернувши голову до озера, Єнна довго вдивлялася у його чорноту. Її серцебиття ставало спокійнішим, губи беззвучно шепотіли. І від берега поверхнею води пішла ледве помітна хвиля.

***

Колись давно нас називали Зламаними. 

Але Єнна Ортір змінила все.

Цілеспрямована, амбітна й дуже вперта. Колись вона, як і ми, програла стихії. А потім воліла повернути втрачене, та у своїй боротьбі стала кимось більшим. В Єнни пішли роки на те, щоб вдосконалити свою магію й на те, щоб отримати можливість пройти іспит вдруге. Її вміння й майстерність вразили навіть найбільш прискіпливих вчителів та суддів. Вона гідно виборола право не просто стати частиною гвардії Стихій, а сформувати й очолити новий загін. 

З Єнни Ортір все почалося.

Вона змінила тисячі життів й повернула нам надію. Вона віднайшла для нас нове призначення.

Ми більше не зламані.

Ми – Перероджені.