13 Грудня, 2025

Охоронець

Рафа здивувало, коли за брамою його спрямували нагору. Він бачив Усевишнього лиш раз – у мить свого сотворення, а після короткого навчання у старших янголів отримав перше призначення. І з тріском його провалив.

На широких терасах Божої гори групками сиділи люди та янголи. Говорили, сміялися, грали оркестрами, співали, щось майстрували. А Рафові краялося серце, що серед них немає Кирила.

Він знайшов Творця під деревом у середині саду. Той перебував у глибокій задумі, але звів погляд, зачувши кроки.

– О! – вигукнув здивовано. – Ти прийшов, навіть не відпочивши.

– Не заробив на відпочинок, – Раф укотре спрямував роздратування всередину себе.

– Дарма ти так, – похитав головою Всевишній. – Ти багато зробив.

– А кому з того користь?

Творець підвівся й поглянув у вічі янгола. Вмить усе ожило, мов і не минало. Хлопчик, якого бабуся душила піклуванням, але за все життя так і не вислухала. Який не навчився до пуття читати, бо дислексика так легко назвати тупаком і зацькувати, особливо коли дорослим лінь розбиратися. Який так шукав товариства і приязного світу, що сплутав із бажаним погану компанію і наркотичний дурман. А коли реальність ударила прозрінням, у відчаї підліток зробив крок, після якого вже немає життя.

– Я намагався захистити його! Був поруч, давав добрі поради, казав, що люблю його. Але він постійно думав, що самотній! Господи, навіщо мені крила, якщо я не зміг урятувати Кирила після стрибка?

– Крила твої, однак рішення – його, – зітхнув Творець. – Вільна воля підопічного – важкий досвід для охоронця. Але ти справді любиш людей, Рафе. І тепер готовий до більшого.

– Чого ж?

– Цього разу ти втратиш крила, але станеш уповні присутнім. Не даватимеш порад, але любитимеш усім серцем. Пройдеш із підопічною лише частину шляху, але матимеш те, чим, за потреби, зможеш її захистити. Скуштуй із цього дерева.

І жестом запросив Рафа до найряснішої гілки.

– Але ж це дерево життя, – янгол озирнувся із плодом у руці.

– Так, – Усевишній усміхнувся.

А коли Раф зіщулився від оскоми, образ саду перед очима розтанув.

***

– Який гарненький! – дівчинка стала на колінця у снігову кашу і простягнула руку.

Він заскімлив, але не сахнувся.

– Тут холодно. Підеш до нас? Тато бурчатиме, але я його вмовлю. Не хотів купити цуцика на Миколая, то я знайшла безкоштовного!

Сховала щеня за пазуху, а те стишилося, слухаючи стукіт маленького серця.

Він уже її любив.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів. Те незгасиме світло