29 Червня, 2023 Менталес Повернутися до конкурсу: Початок Шляху текст видалено на прохання Автора Повернутися до конкурсу: Початок Шляху Навігація записів Попередній записНазад ДЕВ’ЯТА ПЛАНЕТАНаступний записНаступн. Замежів’я Навігація записів Попередній записНазад ДЕВ’ЯТА ПЛАНЕТАНаступний записНаступн. Замежів’я
Шановний Авторе! Хочу поділитися з Вами враженнями від прочитаного. У Вас дуже багата уява, і Вам дійсно є що розказати читачу. Розповідати Ви теж умієте, насичуючи свою оповідь неймовірними пригодами і цікавенними, іноді шокуючими деталями. Мене це дуже захопило. У Вас талант комбінувати такі ідеї і факти, які, на перший погляд, поєднати ніяк не можна. Я із захопленням вчитувалася в уривок повісті і чекала на синопсис, аби отримати уявлення про концепцію твору в цілому. І, маю визнати, мене вразила її широта в найкращому значенні цього слова.
А тепер, з Вашого дозволу, висловлю деякі зауваження. Як на мене, формат повісті замалий для такого задуму. Він має бути реалізований у форматі роману або навіть кількох. Саме цим пояснюється те, що події твору ніби спресовані та перенасичені деталями. Читач банально не встигає «перетравити» прочитане, звикнути до нових умов (умов дуже специфічних!), а сюжет, як вихор, невблаганно несе його далі. У мене навіть з’явилося враження, що Ви пожертвували деякими поясненнями, аби вкластися в 200 000 знаків, і через це оповідь дещо втратила цілісність і ґрунтовність.
Також зверніть увагу ось на що: «мачі – шаманка у індійців Мапуче (південна Америка)». Мабуть, маються на увазі індіАнці (жителі Південної Америки)?
Підсумовуючи усе написане, скажу: мені сподобалося подорожувати разом із Дзєнем, я залюбки прочитала би всю повість. А Вам, Авторе, бажаю успіхів у конкурсі!
Дякую за приємні слова.
Дуже тішить, що Вам сподобалось.
За зауваження окреме спасибі. Якщо маєте їх більше – будь ласка не переймайтесь – зазначте усе, що вважаєте вартим покращення.
На жаль, текст є ще досить сирим і потребує суттєвого допрацювання. Наряд чи твір пройде у другий тур. Тому скоро він опиниться у відкритому доступі і, з нетерпінням, чекатиме на Ваші критичні зауваження 🙂
Після виліту, я залишу Вам посилання і якщо матимете бажання – то Ваша критика допоможе мені покращити написане.
І так, повість довелось суттєво вкорочувати. Можливо після допрацювання вона перетвориться на роман.
Ще раз дуже дякую.
Навзаєм бажаю успіху!
Дуже дякую! Чекатиму на посилання після закінчення конкурсу! 🙂
Вітаю.
Як і передбачалось текст не пройшов далі 😉
Залишаю обіцяне посилання на повну версію.
https://arkush.net/book/8466
В повісті присутні логічні недоречності та прогалини в мотивації героїв.
Якщо матимете бажання і натхнення прочитати, то буду неймовірно вдячний за критику та вказання на недоліки. Це допоможе доопрацювати текст.
Зауваження можете залишати прямо в коментарях під главами.
Наперед дуже велика дяка.
Висловлю думку яку раз за разом передумувала писати…
Я згодна, це читати неможливо. Тобто звісно можливо, але цей текст робить боляче. Про проблеми з мотивацією окремих героїв і взагалі нахіба вони там всі щось роблять дійсно трохи не зрозуміло, але то як на мене, не клопіт цієї повісті. Критичним є те що ви не даєте читачеві адаптуватись до мови. Ви потоком використовуєте слова які у нас на несвідомому рівні мають сталі значення. Ви навалюєте невідоме нон-стопом. Базовим поняттям присвоюєте зовсім іншій сенс про який треба здогадуватись використовуючи ментальні сили, запам’ятовувати і постійно мати на увазі. Це те саме що намагатись запустити програми для віндовза на лінукс (сподіваюсь буде зрозумілим порівняння)
Іноді ситуацію рятує латиноамериканське забарвлення, воно постійно нагадує нам що це фантазія, а не просто пап’є-маше зі сторінок енциклопедії.
Ось приклад з життя: я бачила як спілкується людина з пошкодженими мозку після інсульту. Чоловік каже: ‘сине відро на ґанку, зелена трава і кішка!’. Нічого не зрозуміло, тому він майже кричить це і вимагає щось повторюючи якусь маячню. Як з’ясовується, він просив сходити у магазин та купити хлібу. …. ось десь тут так само! Слова всім добре відомі, але немає зв’язку з їх значенням.
Це не проблема, якщо гарненько обіграти це. Насправді програми віндовза можна запустити на лінуксі, для цього потрібно лише використати середовище wine.
Просто дайте читачеві звикнути до того що звичні іменники тут мають ЗАВСІМ інше значення. Все що ви досипаєте немає жодної очевидної системи чи спільної ознаки, щоб хоч якось спростити роботу мозку і допомогло розшифрувати ваші дивні знаки. Нам потрібно більше інфодампів та описів. Саме для того щоб читач звик до нового і встиг записати у свою машину дешифрування вашого тексту, треба дати йому час, до того як з’явиться новий виклик. Ніхто не відкладає пригодницьку книжку зарази обдумування майже кожного абзацу. Це ж не античний філософський трактат! Додайте тексту більше фарб. І поки ми будемо читати три зайвих речення, що описують особливості забарвлення, поведінки чи ще якоїсь хні стосовно пінгвінів, які насправді крови, ми зможемо безболісно надати старим термінам нових значень. Більше погрузитись у світ фантасмагорії, яку ви так старанно намагаєтесь нам ‘показати’ і вперто відмовляється нам про неї бодай щось ‘розказати’.
Або ж вам потрібен дисклеймер: обережно цей калейдоскоп яскравих непов’язаних образів може викликати епілепсію… без wine до прочитання не рекомендую 🙂
Дякую за таку розгорнуту критику.
Дуже важко читалося, було купа помилок у словах чи так і має бути? Не знаю, але мені не сподобалося.
Журба.
Дякую за відгук.
Конструктивно. Особливо технічні аспекти 🙂
Дякую.
Успіху на конкурсі.
Ох! Нехай пробачить мені автор, жюрі конкурсу, інші учасники, але цей “твір” читати НЕМОЖЛИВО! Тут змішались в купу люди й коні – конкістадори, гуцули – варвари, щирий український хлопець з найзвичнішим нашим ім’ям Дзєнь, млин і човни, коні з дзьобами.
“– Вогненні гриби вкрили всесвіт. Полум’я випалило життя і розсіяло отруйні спори.”
**** Відберіть хто-небудь гриби у автора, будь ласка!********
“Новий заселили українці врятовані у Спідніх Землях.”
Завжди думала, що “спідньою” може бути лиже білизна. “Спідні землі” викликали в мене почуття абсурду і сміх. Прогортала половину, чесно намагалася пропустити через себе твір…. Мозок сказав “Досить!” і відключився, рятуючи свідомість.
Навіть якщо це паралельна реальність, вона якась мов в кривому дзеркалі, вигнута, зігнута, перекручена. Сподіваюсь, я це забуду… Як це розвидіти-розчитати? Боже навіщо… Це треба давати оркам як катування. Пробачте за різкість, але це крик душі!
П.С. Можливо думка глибока, задум широкий, може десь хтось цей твір буде вважати геніальним, але не я.