Кущик

Зернятко. Чи камінчик? Іванка роздивлялася свою знахідку, примружуючи то одне око, то інше. Важко зрозуміти… Зітхнувши, побігла додому, бо справа серйозна. Дуже!

Мама підтвердила: зернятко. Ще й сказала, що весною воно прокинеться, і до літа з нього може вирости невеликий зелений пелехатий кущ.

Влаштувавшись на канапі в своїй кімнаті, Іванка замислилася над справою, що виникла з появою зернятка. День тому дівчинка дізналася про НОВИНУ: «Синиця» до Різдва не встигне. «Синиця» – це великий космічний корабель, на якому до них летить жива ялинка у вазоні й купа подарунків з Землі-1. Так от, та «Синиця» зробила заплановану зупинку на Землі-2 і вже збиралася стартувати, щоб пірнути в якесь «вікно» й потрапити крізь нього до них, на Землю-3, у їхнє зовсім молоде поселення. І якраз перед стартом на Землі-2 почався непередбачуваний метеоритний дощ, старт відмінили. І все – «вікно» зачинилося, наступного разу воно відкриється за шість місяців, уже після того, як Іванці виповниться сім років. Мама сказала, що ялинку до Різдва надрукують на принтері. Живої не буде…

Іванка дивилася на зернятко, намагаючись уявити зелений кущ, про який говорила мама. Звичайно, кущ – не ялинка… І вирости має аж влітку, а зараз – листопад… Чи таки послухається? Дівчинка погладила зернятко пальчиком і поважно промовила:

– Шановний кущ, я знаю, що ти спиш. Хоча можеш зробити дуже хорошу справу… – і замовкла, тому що відчула: зернятко її не чує.

Посиділа, пригадала, як бабуся на Землі-1 пророщувала насіння огірків. Загорнула зернятко у вологу ганчірочку, положила у мисочку й уже потім почала з ним розмовляти. Іванці ніхто не пояснював, що таке енергетична взаємодія, однак вона інтуїтивно вкладала в свої слова стільки наївної впевненості, довіри, бажання неймовірного!..

Інстинкт зернятка примушував його спати, та якась незрозуміла сила наполегливо пробуджувала. Зернятко, як могло, пручалося. Але сила не відступала, вона наповнювала його натхненням, жагою до життя, прагненням показати себе світу! Невблаганна пристрасть раптом розкрутилася шаленим вихором, буяючи щомиті потужніше й несамовитіше, акордно наростаючи – ще, ще і ЩЕ, поки… не ВИБУХНУЛА! Зернятко луснуло. І під дією тієї ж сили новонароджений кущик почав стрімко рости, всупереч інстинкту і законам природи.

…А на Різдво на великий загальний стіл, за яким зібралися всі тридцять п’ять мешканців Землі-3, Іванка урочисто поставила прикрашене маленьке живе зелене диво, і було воно втіленням великого Різдвяного Дива, яке з давніх-давен дарує людям надію на краще.