Яблунева апроксимація

Олег відкрив дверцята морозильної камери. Заморожені яблука, малина, смородина… Пельмені. Вареники з картоплею і цибулею, вареники з картоплею і грибами… Трясця! Куди оце все?
Білий туман з морозилки студив наморщеного лоба. Сигналізація відчинених дверей дратівливо запищала.
З кімнати долинули звуки телевізора – розпочався дайджест чергового дня війни.
Зчепивши зуби, Олег заходився скидати заморожені пакети на кухонний стіл. Пакети були тверді й крижані. Електроприлад обіцяв тривало зберігати продукти.

– Три роки потому –

Яблунева апроксимація (скорочено ЯА) – прикладна програма, котра дозволяє рекомендувати («зелений маркер»), утриматися («жовтий маркер») або категорично не рекомендувати («червоний маркер») людину на певну посаду. Рішення про ухвалу приймається програмно шляхом збору і аналізу даних з «електронних слідів» людини й оприлюднюється після тестування. Перевірку на ЯА проходять виключно кандидати на важливі керівні посади. Тестовий режим програми діє в Україні з 2026

/ Вікіпедія, останнє редагування сторінки 22 жовтня 2026

*
– Розумієте, в мене сильні побічні ефекти, – невролог продовжувала заповнювати історію хвороби і не підвела до Ясі голови. Не схоже, що розуміла.
– Можливо, – дівчина не полишала спроби достукатися, – варто спробувати інші таблетки?
Лікарка відірвалася від писання і суворо зиркнула на пацієнтку: – На цей препарат до вас ще ніхто не жалівся.

Оце залізний аргумент! Для невролога, схоже, побічні ефекти – лише дрібний текст наприкінці інструкції, проте Яся відчувала їх більш, ніж об’ємно.
– Безсоння, тремтіння рук, пітливість, – пояснювала дівчина, – шкіра стягується. На руках і обличчі стала суха і шершава, як осінній лист… Апетиту нема… Мене нудить, їсти не хочеться. А з моєю фігурою тільки вагу втрачати.

При стресі Яся була схильна не гладшати, а навпаки марніти, й нагадувала собі твір за мотивами Кінга «Та, що худне».
Невролог оглянула тендітну пацієнтку і відказала:
– Це нормально, звичайна реакція організму. Препарат гарний, має накопичувальну дію, за 3 місяці відчуєте його ефект.

Цілий квартал! Та за два тижня, що вона ковтала пігулки, якість життя настільки погіршилася, що легке полегшення болю в попереку не приносило радість.

Розчарована Яся стояла на покоцаних сходах поліклініки з рецептом на антидепресант і намагалася розшифрувати лікарський почерк. У діагнозі значилося «хронічна люмбалгія», а далі нерозбірливо. Ні, до спеціаліста, який її не чує, вона не звертатиметься.

Дівчина почовгала додому. «Сірий верх, сірий низ» – Львів сьогодні був убраний в мишачий колір. Свинцеве небо, не першої свіжості сніг і туман спромоглися заглибити місто в меланхолійне помутніння. Відповідна погода для похмурого настрою.
«Рентген в нормі, це у вас нерви», – повідомили їй на першому прийомі. Нерви. Звісно, нерви. А в кого їх нема? Та не можна вічно жити на знеболювальних препаратах!

Повз проїхав евакуатор, що вполював синю «субару» на знаному «хлібному» місці. Біля пішохідного переходу паркувалися виключно приїжджі; місцеві-то знали, що лишити там машину означало поповнити міський бюджет штрафами. Нагорі по вулиці Кривоноса містився арешт-майданчик, і два евакуатори, попискуючи, сновигали туди-сюди, немов турботливі птахи-батьки, звозячи до свого «гнізда» чергову поживу – автомобільних «черв’ячків».

Ясю охопила апатія. Ранкове небажання вставати з ліжка день за днем тільки сильнішало. Що робити далі?..

*
В кав’ярні «Все можна» геть усі столики були зайняті. Гул стояв і від працьовитих бджілок-ноутбуків, і від жвавих бесід. Здебільшого відвідувачі замовляли фірмову каву й тістечка, часто прихоплювали почитати книжки з полиць. Заклад пропонував найсвіжіші новинки, чим і приваблював постійних відвідувачів.

Не зважаючи на вщент повне приміщення, роботи у Андрія та його напарника було мало. Клієнти замовили все, що бажали, й збиралися сидіти з однією філіжанкою запашної кави пару годин. Чом ні? Все можна.

Нових замовлень не було, й хлопець повернувся до читання «білої книги», як стали називати «Велике інтерв’ю з великою людиною» через білу обкладинку і не тільки.

« – Ви вдягнені у все біле: білосніжні джинси, білий гольф, молочні кросівки… Чому?
– Тому що «люди в чорному» вже існують (сміється).
– Може, у цей спосіб ви підкреслюєте антагонізм до Стіва Джобса?
– Аж ніяк! Якщо і сперечатися з паном Джобсом, то хіба що про розмір річної зарплати, яка в нього була. На один долар у Львові я не проживу (сміється).
– Усмішку маєте також білосніжну.
– Дякую. Білий одяг – це театральний костюм, сховаю у шафі – і ніхто мене не впізнає.
– Анонімність – ваше все?
– Медіа стали кликати мене Білим Янголом, думаєте, мені це подобається? Анонімність – життєва необхідність. Відсутність мого обличчя у мережі цьому посприяє.
– Враховуючи величезний вклад у розвиток суспільства, інтерес до вашої персони щирий. Дякую, що погодилися на розгорнуте інтерв’ю.
– Єдине і останнє» / «Біла книга»

Андрій теж за анонімність, такого самітника ще пошукати. І не те, щоби він стидався своєї зовнішності, чи ще щось подібне, просто склад характеру. Мати навіть каже, що він схожий на молодого Стінга, але йому важко уявити старезного музиканта в юності. Повз вітрину пройшла дівчина, немов білка хвостиком майнула. Андрій тільки й встиг роздивитися, що руде волосся з-під сірої шапки та сумні очі. Накрапала мжичка, котра за мінусової температури миттєво перетворювала хідник на безкоштовну ковзанку. Панночка послизнулася, бідося, але втрималася. Ожеледиця набувала катастрофічних масштабів.

« – Звідки взялася назва програми?
– На моїй першій орендованій квартирі у дворику росла старезна яблуня. Я міська натура і можливість чути, як падає в траву стигле яблуко, неймовірно мене тішила. У гілках гніздилися голуби-припутні, під час дощу чулося характерне «ляп-ляп» по листю… справжнє дерево життя. Його зрубала сусідка, котра мріяла про підстрижений моріжок із клумбами, і котрій не вгодили дрібні та кислі яблучка. Назва в пам’ять про ту яблуню… Взагалі в яблуні є щось сакральне, не вважаєте?
– А «апроксимація»? Чи не краще було вжити простіший термін, «прогноз» чи «аналіз», у крайньому випадку, «моделювання»?
– Саме цей метод покладений в основу розробки. Розумію, функціональна неграмотність і кліпове мислення набирає обертів. Світ голосує за прості слова і прості поняття… перепрошує в дописах за «#багатобуков» і попереджає про «лонгріди»…  Я проти вихолощення мови. Спрощення словникового запасу призводить до втрати відповідних понять. Ви читали антиутопію «1984» Джорджа Орвелла? Виключення слів впливає і на зникнення самого поняття, згадаймо примітивну, спотворену «новомову». Спрощення мови унеможливлює глибоке мислення.
– Але не всі читачі зрозуміють, про що саме йдеться мова…
– А я не вбачаю своєю місією потурати всесвітньому глупству.
– Тоді навіщо все це?
– (сміється) Не думайте, що коли ЯА – моє творіння, то я досконало розбираюся у людській психології, розвитку Всесвіту і такому іншому. Ви нагадали мені про одвічне питання з «Путівника галактикою» Дуґласа Адамса. Як і той глибокодумний великий комп’ютер, я не дам вам виразної відповіді на питання «життя, Всесвіту і взагалі».
– Ви часто цитуєте книжки, таке враження, що ви підробляєте ще в книгарні чи бібліотеці.
– (сміється) Я ще і фільми дивлюся.
– Окрім згаданої раніше стрічки «Ідіократію», які ще фільми полюбляєте?
– «Не дивіться вгору».
– Подобається Ді Капріо?
– Ця історія про нас, про те, як людство звикло вирішувати серйозні проблеми. Ми можемо загинути від балачок, брехні, невігластва і популізму швидше, ніж від комети, метеорита, екологічної катастрофи чи нападу марсіанців. І так, мушу зізнатися, Ді Капріо мені подобається (сміється)» / «Біла книга»

Над вхідними дверима дзенькнув дзвіночок – вийшов галасливий гурт.

« – Якщо згадати прислів’я «чоловік за життя має посадити дерево, виростити сина, збудувати дім», то перший пункт мною виконано. Хоча від формулювання цієї життєвої мудрості, де оминаються і жінки, і доньки, кортить приєднатися до феміністичного руху (сміється). Менше з тим, оголошую, що «Яблунева апроксимація» – це посаджене мною цифрове дерево. Ви знали, до речі, що в Книзі Буття дерево з райського саду первісно не було яблунею? Оригінальний текст взагалі не згадує «яблук», лише «плоди». Це міг бути інжир чи гранат. Яблуню «призначили» на роль дерева у IV столітті нашої ери, коли Біблію переклали латиною.
– Ви згадуєте Святе Письмо, ви вірите у Бога?
– Я вірю в добро і зло» / «Біла книга»

*
Візитом до луцького остеопата Яся лишилася задоволена. Той уважно провів тести, ретельно ознайомився із результатами діагностики «щитовидки», поставив ряд питань, і теж виснував, що «нічого страшного, це нерви». Наступного дня, як вона повернеться до Львова, пообіцяв скинути детальну програму лікування. На словах порадив підкачати м’язи-стабілізатори і приймати вітамін Д.

Проте ані наступного дня, ані за тиждень і навіть два, лікарського заключення не отримала. Яся закидала остеопата повідомленнями, безрезультатно телефонувала, поки не зрозуміла, що схеми, коли беруть гроші й щезають, реально працюють. Думка поїхати до Луцька вдруге (не така вже і відстань) прийшла та пішла. Все одно лікуватися у такого лікаря вона не стане, а сказати в очі шахраю, що він шахрай, не вартує її часу. Тим паче, навіть невелика прогулянка й похід за хлібчиком потребували зусиль. Яся нагадувала собі Русалоньку – тій, як замість хвоста ноги зробили, кожен крок давався із болем.

Пам’ятаючи про пораду укріплювати м’язи, Яся увімкнула відео вправ. Повноцінну «планку» робити ще було важко, зате смішні назви деяких вправ – «мертвий жук», «людина-павук» – підіймали настрій. Надійшов дзвінок з роботи.

– Привіт, Ясюня!
– Привітулі!
– В тебе нова камера? Чи ти зараз так виглядаєш, захекано і патлато?
– Це новий фільтр, «паскудний» називається. Взагалі-то могла витиснути з себе крихітний комплімент.
– Ти хіба скучила за брехнею?
– Ні…
– А ми за тобою скучили! Нам тебе, рілі, дуже бракує! І команді, і проєкту… Є купа ідей і роботи. Повертайся якнайскоріше! Ти наш найцінніший краб, тобто, скарб, а, точніше, кадр.
– Авжеж, – гмикнула Яся.

Прикро, та її пауза в роботі затягнулася. Знесилена чи то від думок, чи то від вправ, Яся цеглиною впала на фітнес-килимок.

*
Андрій подавав капучино черговому відвідувачу, коли до «Все можна» завітала гучна компанія. Він махнув рукою візитерам, вказуючи на вільний столик для великого гурту. Ці клієнти збиралися по четвергах на детективну рольову гру «Мафія».
Точніше, це була не класична «Мафія» із мирними жителями, шерифом та мафіозі, а українізована. Патріотична версія звалася «криївка», злодіями виступали «НКВС-ники», яких мусили знешкодити «повстанці» на чолі із «провідником УПА».

Старі добрі мирні часи. Три роки, а здається після Перемоги минула ціла вічність… Андрій закінчив школу, вступив заочно до вишу на «фізичну реабілітацію». Готуючи замовлення для галасливих гравців, він усміхався. У настільних іграх була своя мафія, тобто магія.

Крайній раз, коли сам грав у якісь ігри, трапився у Білому Селі, ще під час війни. Там мав клієнта – стариганя пана Петра з наслідками інсульту і з важким характером. До Андрія, тоді ще хлопчиська, зверталися знайомі, бо мав золоті руки та непересічний хист до розуміння тіла. Юнак займався із дідусем реабілітаційними вправами, які оновлювали зв’язок мозку з м’язами. Пацієнт видався непривітним, але старанним: специфічну гімнастику вчив справно, виконував усі вправи, «прописані» на домашнє завдання.

Юнак, як не дивно, заприятелював із старим буркотуном. В того уживався досвід стріляного горобця і цинізм старого лиса, що імпонувало Андрію. Хто б ще зміг вмовити хлопця поратися на кухні і готувати яблучний пиріг із корицею? З щемким сумом хлопець згадав ті посиденьки за чашкою чаю і партії в нарди.

Зараз Андрій перемкнувся на створення відео уроків для тренінгу проти болю в спині. Такий формат дозволяв охопити більше людей, котрі потребують допомоги. Вчора якраз виклав у телеграм-канал вступне заняття.

На вулиці засніжило. Білі пір’їнки густо сипалися з неба, наче нагорі дзьобами чистили крильця тисячі сріблястих курочок. Подумати тільки – лишень кристали замерзлої води, а скільки позитивних емоцій! Під сніжинками зупинилася дівчина. Чекай-но, це ж рудоволоса Сумна Панночка! Чого вона ніколи не заходить до «Все можна»? Зупинилася… розглядає «білу книгу» в стосику книжок на підвіконні. Заходь-заходь, разом почитаємо! Пішла…

« – Як вам прийшло в голову зробити ЯА?
– Робота почалася ще під час війни. Розумієте, мене часто дивувало, що люди більше вірять словам, а не вчинкам, навіть в критично важливі моменти. Але ж сказано: «По їхніх плодах пізнаєте їх». Погана яблуня не дасть гарні плоди, як би пишномовно не базікала. На звалищі словоблуддя не виросте фруктовий сад. До того ж в суспільстві зашкалювала толерантність до брехні: «помилився, фантазує, з ким не буває». Згадаймо викриття декотрих біографій. Це знецінює правду.
– Люди припускаються помилок… Така людська натура.
– Ціна деяких «пройобів» занадто висока.
– Вам не соромно так висловлюватися?
– Соромно розкрадати гуманітарку і купляти яйця кілограмами. В мирний час соромно перекладати французький детектив не з мови оригіналу, а з російської. А називати речі своїми іменами не соромно.
– Хтось назвав ЯА «протезом мозку для тупих виборців».
– Відсутність критичного мислення, не розуміння причинно-наслідкових зв’язків тоді відверто мене лякало.
– Наприклад?
– В книжковій спільноті запитали: «Чому ви досі зберігаєте на полицях книжки російською мовою?». Навіть не уявляєте, скільки винахідливості проявили читачі у захисті «пушкіних» і «талстих». І це під час війни. Якщо люди не навчилися розрізняти правду і брехню, добро і зло, можна їм допомогти» / «Біла книга»

*
Клени застигли в сніжному вбранні, наче наряджені у в’язані гачком мереживні серветки. Крізь візерункові білі шати просвічувалися чорні гілки. Дерева були й не вдягнені, й не роздягнені, немов та мудра дівчина з народної казки, котра прикрилася рибальською сіткою. Навіть вітер стих – боявся струсити цю красу.

Через казкову погоду Яся вирішила прогулятися до басейну пішки, та вже шкодувала про це: ще не плавала, а вже стомилася… Вправи для м’язів-стабілізаторів не принесли очікуваного полегшення, й тепер свої надії на поліпшення самопочуття Яся покладала на басейн.

Вода в басейні пахла хлоркою, а хвилі від плавців на сусідніх доріжках хлюпали прямо в ніс. Захід і вихід до води викликав відразу (огиду): коридорчик, яким треба було проплисти, виявився обкладеним запліснявілим кахлем. Єдиний плюс з відвідин – в басейні просто неба на тебе зверху сипалися сніжинки. На додачу Яся спробувала новий дорожній фен, котрий досі не перевірила у подорожах. Які мандрівки з таким здоров’ям…

Спина після запливу розламувалася, Яся ледь утримувалася від сліз, крокуючи вечірнім містом. Снігова крупа, немов з крихт пінопласту, жваво відстрибувала від куртки й дівчина почувалася так, нібито її обстрілюють білими кулями з іграшкового пістолета.

Ввечері колега, котра була в курсі її страждань, скинула запрошення на пробний тренінг проти болю в спині. «Спробуй, раптом допоможе?». Сил відкрити посилання у Ясі не лишилося.

*
Виступ тривав, як оцінював Олег, вельми успішно. Почувався впевнено, розглядаючи з трибуни дружелюбні обличчя «антонін» в актовій залі. Так чоловік охрестив власну «групу підтримки» – жінок з села, котрі однозначно проголосують за нього. «Антоніни» – тому що колись почув, що так називали свою авдиторію деякі телеканали. Авжеж, саме жінки були його цільовою групою. Трошки інформації, трошки жартів, трошки бісиків в очах – і прихильність більшості баб Білого Села на його боці. Він ще у формі, сивина тільки-но почала з’являтися.

Опонента не боявся. Той зробив ставку на «довгострокову перспективу», йолоп. Олег ковтнув слабогазованої «Моршинської» і провадив далі:

– Міркуємо логічно. Громаді потрібні кошти? Так, – схвальні кивки у відповідь.
– Ми маємо територію, де можна побудувати вантажну автостоянку? Так, – ще одне питання і задіється принцип «трьох так».
Територію громада мала – якраз на місці старезного покинутого графського яблуневого саду. Що з того, що та ділянка примикала (дотична до) до розвалин Білосільского замку? Все одно той не приваблював туристів.
– Стоянка ТІR поруч із трасою зі жвавим рухом користуватиметься попитом? Так, і ще раз так. Підсумуємо. Якщо наступним сільським головою оберете мне, громада отримає гроші та розвиватиметься!

Про те, що гроші отримає не тільки громада, а, точніше, отримає не всі, Олег, змовчав.
– Я це зроблю, ви мене не один рік знаєте, – оце його «я це зроблю» нагадувало лозунг «Макдоналдза» «я це люблю», але звучало гарно.

Промова конкурента видалася прісною і затягнутою. Олег трохи послухав бубоніння про те, що майбутній паркінг вантажівок зіпсує вигляд їхньої єдиної історичної пам’ятки, що замок треба реконструювати, залучити інвесторів, бу-бу-бу… Ті руїни, де в половини місцевих підлітків стався перший секс, принаймні поцілунок, у місцевих аж ніяк не асоціювався з «туристичною перлиною» громади. Аби уявити оновлення замку, оцінити майбутній дохід від розвитку туристичної інфраструктури, треба мати багату уяву. Легше уявити ТІR і швидкі гроші.

– «Туристичну перлину», – передражнив Олег опонента, коли той сьорбнув мінералки, – не оціниш у ювеліра. А період окупності ТІR настане вже за пів року.
– Так, період окупності замка довший, але не можна міряти спадщину виключно користолюбними критеріями… Наш замок має історичну цінність.

Замок… Груди каміння, які можуть зацікавити хіба що поодиноких ентузіастів, як отой хлопець, що приїжджав до його батька робити реабілітаційні вправи. Його візаві не завадило би кінематографічно змалювати сумну історію замкового привиду, котрий чекає на пробудження інтересу до його оселі… розказати про аромат яблучного варення з графського саду, котре іноземці, як екопродукт, гребтимуть лопатою… Яблучний джем, сушка, заморожені яблука. По спині в Олега забігали сироти. Ні, заморожених не треба. На щастя, цей йолоп не був майстром сторітелінгу.

Решту часу Олег провів із користю. Уявляв, як вдало пройде «Яблуневу апроксимацію». Фактично, від нього і не вимагалися зусилля. Лише підтвердити свою особистість і надати дозвіл програмі на обробку його «електронних слідів». Таку процедуру тепер мусили проходити всі, хто прагнув обійняти керівну посаду в критичних сферах життєдіяльності – медицина, освіта, влада. Як там кажуть, риба гниє з голови? Нуль на початку 6-значного числа не перетворить його на мільйон, а зробить «пшик». На початок треба ставити значуще число.

Сумнівів, що пройде ЯА, в Олега не було. Електронні сліди? Нісенітниця!

*
Зворотній зв’язок на його тренінг проти болю в спині тішив Андрія. Люди ставили питання й хлопець залюбки детально все пояснював. Віртуально, звісно, бо таких інтровертів-самітників, як він, вартувало пошукати. Навіть вправи замість нього показував 3Д-чоловічок, котрий нахилявся і розмовляв Андрійчиним голосом. Ну не любив він «світитися». Деякі учасники тренінгу справлялися самостійно, дехто потребував особливої уваги й допомоги. Одна клієнтка сердилася й жалілася, що нічого не допомагає – ані лікарі, ані фізичні вправи з басейном. Порадив починати вправи поступово, не робити через силу, повторювати до виникнення болю. Грілка, котру порекомендував класти на поперек за 10 хвилин до вправ, теж допомогла. Малу-помалу, а й від неї почав отримувати позитивний зворотній зв’язок.

Добре, що робота в кав’ярні «Все можна» дозволяла встигати вчитися на «заочному» та продумувати майбутні тренінги. Як йому вдавалося працювати в такому публічному місці, сам дивувався. Може, через те, що займав тут милу серцю роль спостерігача? Подобалося дивитися, як змінюються, наче швидкоплинні сезони року, клієнти. То завітають молоді й зелені школярки, все «цвірінь-цвірінь», як пташки по весні; то «засядуть» з ноутбуками зрілі й впевнені, як літня спека, фрілансери. Чи настане час осіннього «збору врожаю»: сповнить галасом кафе велика родина з непосидющими дітлахами. Посиденьки пар «чайлдфрі» Андрій також відносив до золотої осені, адже збирати добрий врожай могли і ті, хто мріяв про нащадків, і ті, хто прагнув саморозвитку і внутрішньої гармонії. Вишукані дівич-вечори сивих, як сніг, інтелігентних львівських пані – зимова пора. Як і в казці «12 місяців», чотири сезони тут перебували одночасно. «Все можна» була не просто кав’ярнею, а наочним посібником з українського хюґе. Вдалий проєкт військового, котрий масштабувався у мережу по всій країні.

Андрій наповнив какао по вінця в яскраво-червону чашку відвідувача. А що? Все можна. І навіть треба – напій у власний кухоль вартував дешевше.

« – Як це працює?
– ЯА ловить вас на брехні. Програму не цікавлять ваша фотогенічність і «обіцянки-цяцянки», лише факти, «електронні сліди». Якщо ви розкручуєте образ «простого хлопця з народу», а в декларації у тещі-пенсіонерки вілла в Іспанії, чи торік прикупили пентхауз у горах, а податок заплатили як за «хрущівку», то ви брешете. Завдяки Прозоро і відкритим реєстрам ЯА проводить щось на кшталт журналістського розслідування, і дає висновок – гідна ви людина для цієї посади («зелений маркер») чи ні («червоний»). У фантастичному романі Гайнлайна «Чужинець в чужій країні» є поняття «неупередженого свідка». Якщо спитати такого свідка «якого кольору будинок», відповідь буде «з цього боку білий». Він не скаже, що «будинок білий цілком» доти, доки не огляне його повністю. Так і ЯА – неупереджений свідок, котрий знаходить і аналізує свідчення вчинків людини. Апроксимація – прогноз того, що з яблуні виросте яблуко, а з вишні – вишня.
– Невже можна спіймати на брехні будь-кого?
– Авжеж. Навіть зрадливого хлопця вашої подружки. Аналіз квитанції покупок – бронь готелю, покупка троянд не за місцем проживання чи роботи, повідомлення про «запізнення на роботі» в той час, як електронний пропуск випустив вас з прохідної у визначений час – «електронних слідів», про які не замислюються люди, безліч.
– Хто обманює дружину – обманює суспільство?
– Не буде гарного керівника з поганої людини. Мораль ніхто не відміняв. Жити в світі подвійних стандартів мені не подобається.
– А в контрольованому суспільстві подобається?
– А в світі брехунів і псевдоекспертів? Правди нема чого боятися.
– ЯА заміняє вибір людей?
– Аж ніяк. ЯА працює запобіжником від великих помилок. У своєму житті хай кожен помиляється, як забажає. Хоче дружина заплющувати очі на те, що чоловік зраджує – це її вибір. Проте помилятися в глобальних масштабах неприпустимо. Помилки провідників дорого коштують, тому ЯА перевіряє тільки кандидатів на посади керівників. І мова не йдеться про перехід дороги на червоне світло чи штраф за паркування, а про суттєві правопорушення.
– Чим це відрізняється від детектора брехні?
– Детектор можна обійти, ЯА – ні.
– Хіба програма всесильна? Якщо людина не залишає електронних слідів…
– …не користується соцмережами, не розплачується електронною карткою, не дивиться прогноз погоди, не купує товари в інтернеті, не потрапляє на камери? Теоретично можливо, практично ні.
– Хто вкраде один раз, не обов’язково вкраде вдруге. ЯА не дає другого шансу людям, які оступилися.
– Яким людство мріє бути садом – квітучим чи загниваючим? «Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується». Людина варта другого шансу, проте особливо варта шансу чесна людина» / «Біла книга»

За столиком біля входу за межі компанії гучно вихлюпнули веселощі, регіт з чийогось жарту гучно розплескався приміщенням. Андрій підняв очі й за склом побачив Сумну Панночку.

*
Яся йшла Садом Живої Пам’яті: ось вишенька, ось грушка, а ось яблунька. На кожній дерев’яний медальйон, де викарбовано ім’я та прізвище Воїна, котрий захистив країну ціною власного життя… Дівчина гладила рукою шершаві стовбури, наче віталася. Подумки дякувала. Мине зима, зазеленіють молоді деревця, уквітчаються різнобарвним цвітом, радуватимуть солодкавим ароматом.

Чи має вона право сумувати і хандрити? В той час, коли захисник, чийсь син і чоловік, лишився живим тільки в думках і молитвах рідних, у фруктовому дереві? Чи має право вона не продовжувати свою працю, а розкисати?

Раніше життя здавалося яскравішим. До того, як хвороба міцними лещатами вчепилася в неї, висмоктала життєву енергію, віру у власні сили… Яся стрепенулася. Вона не здасться. Не допоможе тренінг – спробує ще щось. Хоча якраз ці прості вправи стали приносити полегшення, повернулося забуте відчуття тіла без болю.

На базарчику на «Федорова», відомій барахолці під пам’ятником друкареві, було велелюдно. Лежали на розкладачках затерті поради про консервацію і збірки віршів, строчма стояли на лотках раритетні кольорові платівки: червоні, жовті, зелені прозорі млинці пропускали крізь себе зимове сонце.

Зазвичай видовище омели на деревах викликало в Ясі негативні відчуття. А сьогодні вічнозелені сфери, що застрягли на стовбурах і вітах тополь, нагадували новорічні кульки, через що дерева скидалися святково прикрашеними.

Повз кав’ярню з книжками Яся крокувала бадьоро. Зиркнула через вітрину – й натрапила очима на хлопця, що її розглядав. Нахаба усміхнувся, кивком запросив зайти. Яся секунду повагалася – й увійшла.

–  Три місяці потому –

Андрій погордо стояв біля входу до замку, немов власноруч його побудував чи, принаймні, отримав руїни у спадок.
– Ну як? – вигукнув Андрій.
– Чесно? Поки не вражає, – відказала Яся.
Хлопець не засмутився і махнув: – Скоро відчуєш його атмосферу. Пішли, покажу панські підвали, раніше там була винарня.
– Вже цікавіше, – дівчина подала Андрію руку. Цьому хлопцю можна довіряти.

Щасливий випадок! Саме він виявився тим загадковим тренером, котрий запустив програму по подоланню болю в спині. Його авторська методика виявилася блискучою. Дієвою! Ефективною!

Тепер в голові крутилися не сумні думки, а плани на майбутнє. Яся знову раділа життю. Депресія подолана без пігулок. Хоча, може, вона проковтнула чарівну таблетку закоханості?

– Скільки разів ти побував тут? – прокричала вона хлопцеві в спину, бо той встиг устрибати від неї на пару метрів.

Андрій обернувся і почекав, поки підійде супутниця.
– З десяток разів. Раніше часто відвідував, бо їздив займатися з одним дідусем після інсульту. Не повіриш, зустрів такого самого буркотуна, як і я. Ми з ним заприятелювали.
– Ти не буркотун.
– Це я з тобою звеселяюся.
– Я теж не подаруночок. Не цукрова дівчинка.
– Дуже цукрова. Якщо тебе не підгодовувати цукром, конячка ти моя золотогрива, ти швидко втрачаєш темп.
– І що в нас сьогодні за цукор?
– Прихопив пару бутербродів, – хлопець похлопав по наплічнику.
– А може, десь і чай поп’ємо? Ти думав свого дідуся знайомого провідати? – друга половина березня видалася холодною і вогкою, і Яся не заперечувала проти гостин.

– Він скасував мої візити, це майже наприкінці війни сталося. Раптово відмовився від реабілітаційних вправ. Я було подумав, що гроші скінчилися, запропонував за просто так, аби лише закріпити наші успіхи в оновленні організму… У відповідь отримав грубу відмову у повідомленні. Десь за пів року, вже після Перемоги, знову йому написав, то вже син відповів, що старий помер… Необережність при палінні…

Андрій згодом мовив: – Знаєш, той дідуган навчив мене робити яблучний пиріг із корицею. Мав ще таку здоровенну, як цілий холодильник, морозильну камеру з мороженими яблуками та іншим добром.
– А я люблю яблучний пиріг їсти! – засміялася Яся. – Пригостиш?
– Дивися, Ясюню, – хлопець відволікся на викарбувані на стіні букви «тут були…». – Ми псувати не будемо, краще напишемо на землі.

Він підхопив суху гілку, нашкрябав «Я +А = » та завершити рівняння завадило пілікання телефону в кишені.

– Та вимкни вже його, – запропонувала Яся.
– І не подумаю. Я підписаний на новини про твою ЯА. Не в кожного дівчина – зірка ІТ-кластера! А поки цей супершвидкий мобільний інтернет відкриває повідомлення, поділися, що робитиме оновлений функціонал програми?

У Ясі засвітилися очі.
– ЯА зможе перевіряти не тільки конкретних людей, а й рішення в цілому. Тільки уяви, якби програма працювала раніше, то безглузді рішення, як ото відміна історії як обов’язкового предмету для вступників у виші, взагалі би не пройшли… Ми з командою…

– Ого! – присвиснув Андрій і всівся навприсядки.
– Що трапилося? – збентежилася Яся.
– Місцеві новини: «В Білому Селі внаслідок тестування ЯА через «червоний маркер» завершене поліцейське розслідування. За результатами слідства підозрюваного оголошено в розшук.

Олег Пивоваров, котрий мав намір балотуватися на посаду голови сільської ради, не пройшов тест ЯА. Згідно з «червоним» маркером, що означає «висока вірогідність злочину», його цифрове досьє було спрямовано в поліцію для перевірки.
Розслідування підтвердило факт злочину, а саме приховування смерті власного батька і зберігання його тіла в морозильній камері протягом трьох місяців з метою звільнення від мобілізації у військовий час під приводом опікунства над батьком-інвалідом. Після офіційної дати Перемоги п. Пивоваров підлаштував невелику пожежу, яка буцімто і забрала життя його батька внаслідок необережного паління.

Серед «електронних слідів», котрі видалися ЯА підозрілими, були: раптове зниження споживання електро- газо- і водопостачання, купівля на китайському маркетплейсі датчиків автоматичного вмикання світла у заданий час (задля імітації присутності батька вдома, коли сам підозрюваний був на роботі), зниження закупівель продуктів, відсутність активності в профілі батька, зокрема в спільноті «Правда в нардах». І хоча начебто «для батька» Пивоваров продовжував купляти ліки в аптеці, улюблені цигарки батька через онлайн-маркет він більше не замовляв. Таким чином…».

– Овва! – мовила Яся.
Пара помовчала. Андрій подивився на букви «Я + А = » і домалював яблуко. Яся відібрала паличку, затерла яблуко і намалювала поверх сердечко.