Все почалось від Святвечора. Е, ні, — ой, бідна моя голівонька, — початок настав ще задовго до вечора… Ще тоді, коли молодий господар акуратно з соломинок мене плів. Тоді, коли заносив до хати. І відтоді доки пам’ятаю довкола панував веселий гамір підготування до свята. Найчіткіше пам’ятаю, як віник і шуфля вигукнули до мене:
— Ой, бідося, ти новий. Скоро спалять і розвіють по полі. І так завжди, з вами, як вас там, Дідухами, як і в попередніх хазяїв.
Настав Вечір. Чую шум машин. Родичі зі своїми сім’ями прибули до нашого ґазди — і далекі, і близькі. Було відчутно, що за столом людей менше, ніж тарілок та крісел, а господар дещо засмучений. Когось, мабуть, не хватає. Було чутно, що одна пуста для тих, хто вже відійшов у небуття. Друга пуста для тих, кого з нами поруч немає, а третя для кого?
Тоді, я намагаюся заговорити й розпитати, але, здається ніхто мене й не чує, коли і шепочу, і кричу. Тиша за столом. Аж раптом пізно ввечері до хати залітає вертеп, за який його учасники отримують гостинці й гроші. Настрій у гостей покращився, але ґазда досі сумує. Що ж ним таке?
Аж раптом, щось дивне почалось відбуватись. Свічки, то догорає, то повною горить, хуртовина здійнялась, а коляда нізвідки лунає, а переді мною з’являються, здається, душі предків, яких ніхто, крім мене, не бачить. Вони промовили до мене:
— Допоможи нашому рідному ґазді», але не питай як, бо ти й сам знаєш, і це тобі під силу.
Пройшов час, всі родичі почали допомагати хазяїну з прибиранням, а опісля — збиратись та їхати до свого дому. Аж раптом, світло згасло у хатинці. Господар знов один у темряві: і зовнішній, і внутрішній. Ніч темна і сон ясний настали.
Наступного дня, на світанку, ґазда підходить до мене і я чую його думки, що він мене збирається спалити та розвіяти над острівцем кохання. Коли він взяв на руки та притулив до себе, я прошу:
— Не пали мене, я ще тобі у пригоді стану.
Здається, він не почув, але його — душа так. І я відтоді спочиваю у хаті іконами разом з іншими.
Минув рік до наступних різдвяних свят, я почув від мого ґазди:
— Дякую, Господи! Дякую, Дідуху!
На столі вже дві пустих тарілки.
Тиша. Кохання. Довіра. Сім’я. Дітей веселий гомін… .
Цікаво, хто ці 3 особи, кому сподобався мій спонтанний витвір
Вітаю, авторе!
Дещо сумбурна історія вийшла, їй би трішки рівнішого ритму.
Успіхів та наснаги!
Щиро дякую! Візьму до уваги, на майбутнє! Я вперше вирішила взяти участь у конкурсі мініатюр, а тому це мій перший досвід у такому форматі)
Вам також успіхів, особливо творчих, та наснаги.
Повеселило трохи мене це оповідання, хоча враження неоднозначні. Авторе/авторко, у вас бурхлива фантазія.
Переваги:
– ідея;
– сюжет, хоч він трохи і наївний;
Недоліки:
– відсутність авторського стилю;
– мішанина часу оповіді;
– фрагментарність оповідання;
– штучність реплік;
– жахлива грамотність (перл: “Свічки, то догорає, то повною горить …” (весь цей абзац)).
Ні пуху, ні пера : – )
Дякую, дещо візьму до уваги, особливо щодо хибодруків, які я допустила) Але все ж всім не вгодиш) Вам теж удачі на конкурсі, якщо, звісно, берете участь тут, а якщо ні – то у творчості та житті!