Дев’яте життя Шалапута

Лежачи в м’якій постелі Шалапут роздивлявся льодові візерунки на вікні. Ось візерунчаста сніжинка, там – в’юнкі пагони плюща, а поодаль –  крижана троянда.

Коли Тетянка заворушилася на ліжку й застогнала, він зашипів. Але не на маленьку господиньку, а на хворобу, що безжально її катувала.

Кімната сяяла мерехтливими вогниками, від яких у Шалапута боліли очі. Ялинку прикрасили задовго до Різдва, аби потішити хвору.

Відколи його улюблена людина заслабла, Шалапут не мав спокою. Він – старий сухоребрий кіт, який знає ціну кожному зі своїх дев’яти життів. Його топили, труїли, викидали на смітник, вивозили в мішку до лісу, скидали  з балкона. Вісім разів лапи Шалапута перетинали межу позачасся. Але степові коти – трішки шамани, чарівники. «У кішки дев’ять життів. Протягом трьох вона грає, протягом трьох – блукає, і протягом останніх трьох залишається на місці».

Насправді Шалапут знайшов надійний прихисток лише у своє останнє, дев’яте життя. Відколи його, потовченого та змерзлого, зрадженого останнім господарем, напередодні Різдва знайшла в снігу Тетянка, його життя змінилося на краще. Шалапут пам’ятає, як вона розщібнула курточку і притисла його до грудей, аби смугастий відігрівся. Наступного вечора вони лежали у теплому ліжку: Шалапут та його маленька рятівниця, яка, зігріваючи кота, застудилася.

Тетянка знову опинилася в ліжку. Тільки цього разу хвороба його людини не минала. Лікарі знайшли у Тетянки щось погане. Вони її лікують, але, схоже, нічого не можуть зробити. А він?

Шалапут прожив у родині Тетянчиних батьків майже рік. І це, без перебільшення, був найкращий рік на всі його непевні котячі життя. Він мав власний куток, свої мисочки, в яких не переводилися смаколики. Але, що важливіше, кіт мав від людей любов, якої раніше не знав. А ще у сусідському дворі жила мила блакитноока киця Лілі, до якої він тулився серденьком.

Тетянка розплющила оченята. Тихенько застогнала. «Болить?» – занепокоївся Шалапут, хоча все й так було зрозуміло.  

Кіт наблизився до дівчинки і ліг їй на груди. Він мав дім, кицю і останнє котяче життя, яке не хотілося втрачати. Але, можливо, комусь воно потрібніше?

На очах у Тетянки з’явилися сльози. Але ж людські діти не повинні плакати на свята.

Шалапут, тихенько муркочучи, торкнувся язиком її долоньки. Віддавати не боляче…

Невдовзі вони одночасно засинають. Ось тільки дівчинка, отримавши в  дарунок від пухнастого друга нове життя, невдовзі прокинеться. А кіт, додивляючись  свій останній сон, вдоволено муркоче.