Дерево життя

   Роторна голова методично вгризалася у вологу київську землю. Горезвісне метро на Троєщину будувалось вже не один десяток років, але цього разу фінансові зірки зійшлися разом із політичною волею нової адміністрації і справа рушила з мертвої точки.
   Тож зараз величезна машина неспішно рухалась в тунелі, просуваючись на мікроскопічні три сантиметри на хвилину. Оператор Михайло розслаблено тримав джойстик керування, час від часу споглядаючи показники температури двигунів, щільності ґрунту та крутного моменту ротора.
− Та досить на ці монітори дивитися… думаєш там щось нове побачиш? – його напарник Артем дістав пачку чипсів, розкрив її і поклав просто на панель управління. – Бери, корисна їжа допомагає роботі мозку. Мені дружина каже, що у нас тут кисневе голодування під землею…
− Тут один жир та сіль. Що тут корисного? – Михайло запхнув до рота кілька крихких слайсів, облизав пальці і знову взявся за джойстик.
− Чипси – це крохмаль, організм його перетравлює і отримує глюкозу. Глюкоза піднімає рівень цукру, і організм отримує енергію. Не так швидко, як від коли, але ефект довший. Тож це навіть краще за каву, − Артем, теж кинув у рота чипсину і увімкнув на телефоні якийсь гучний фільм.
− Ось ти ніби розумний мужик, Артем, знаєшся на хімії, а на підвищення йти не хочеш, − Михайло вже на автоматі кинув око на показники і вивів на екран картинку з камер.  
− У нас по підвищеннях, бригадир. Васильйович іде на рекорд. Для нього цей проєкт, як він каже, «трамплін». Тож не будемо йому заважати. Тим паче, яке мені вже підвищення? – Артем дістав з футляра окуляри і почав шукати щось у телефоні, − мені до пенсії три роки і все. Поїду в Карпати, афини буду збирати та настоянку робити. Вдосконалювати рецепт. Ось дивись який колір… − він показав напарнику фотографію пляшки. – Сорок п’ять градусів, а як джерельна вода…
− Я це фото вже не перший раз бачу, − відмахнувся Михайло, − ти мені результат давай.
− Це ти результат давай, − посміхнувся Артем, − що Васильович сьогодні на літучці казав? Будемо проходити по п’ятнадцять-двадцять метрів за добу, то випише усім премію.
− Ага, Нобелівську, − загиготів напарник. – Ще двадцять сантиметрів і будемо ставити тюбінг! Приготуй маніпулятор.
− Робиться, − Артем увімкнув систему і запустив аналіз готовності.
− Сьогодні файно йде, − Михайло прислухався до рівномірної роботи різака, − м’яка порода, це просто мрія…
   Але раптом звук змінився. Рівномірний гуркіт ротора зірвався на сухий металевий рев. Мотори натужно загули, і бур почав обертатися з величезною швидкістю, ніби опору більше не було. А далі машина почала нахилятися вперед, провалюючись у невидиму порожнечу. Екрани замиготіли червоним, сигналізуючи про порушення основних робочих процесів.
− Тривога! Вимикай все! − Артем кинувся допомагати Михайлові, який застиг від несподіванки. Чипси від поштовху розкидало по всій панелі, і тепер кнопки натискалися із приємним жирним хрустом.
   Оператор вимкнув двигуни, але це не допомагало. Машина продовжувала повільно сповзати вперед, під своєю вагою. Передні камери вихоплювали в суцільній темряві якісь дивні віддзеркалення від прожекторів, встановлених над буровою установкою. 
− Це що, повітряна кишеня? – Михайло схопив рацію і почав кричати, − тривога, ми провалюємось у порожнечу! Натрапили на повітряну кишеню… Як чутно?
− На мапах нічого немає, − у рації вони почули голос бригадира. – Заспокойтеся і нормально оцініть ситуацію. Поламаєте бур – вам триндець.
− Ми падаємо в яму, який бур! − закричав Михайло. – Вшиваємося звідси! − він підхопив Артема під руку, і вони стрибнули до виходу. Але коли робітники відкрили двері кабіни, рух зупинився. Неповоротка машина забуксувала і з гучним металевим звуком застрягла у породі. Монітори миготіли червоним, і у кабіні увімкнулося нав’язливе аварійне світло.
− Що це за хрінь? – Артем показав пальцем у монітор, на якому трансляція з камер не припинялась. – Це що, вода?
− Вода? – Михайло обережно підійшов ближче до екрана і тихо проговорив у рацію, − ви теж це бачите?
   Прожектор вихоплював величезну порожнечу, печеру, розмір якої ховався в темряві. На її дні блискотіла рівна дзеркальна поверхня, що нагадувала темне підземне озеро. Порода продовжувала осипатися, але, падаючи, вона ніби всотувалася в рідину — без хвиль і звичних концентричних кіл. Натомість на падіння ґрунту поверхня відповідала простими геометричними символами, що швидко запалювались і так само швидко зникали.
− Здається, що цьому метро дійсно пороблено, − Артем похитав головою. – А ось бригадира шкода. Думаю свій «трамплін» він уявляв не так.     

 ***
− Що ми маємо на цей час? – координатор екстреного штабу подивився на експертів. За першу добу роботи вони вже встигли обмежити доступ до зони інциденту, закріпити машину гідравлічними домкратами і, звичайно, викликати ДСНС та поліцію. – Хтось знає, що це за рідина і чому, в біса, цю порожнину не виявили заздалегідь? Через годину в мене зустріч із мером, і я майже впевнений, що в нього буде багато питань до головного інженера і всієї будівельної команди.
− В межах підготовки ми ретельно провели геологічну та сейсмічну розвідку. У мене є всі документи, − головний інженер розвів руками. – За всіма показниками там була суцільна порода. Тож наша робоча гіпотеза, що рідина поглинає сигнали… і саме зараз ми це перевіряємо.
− Ну у Вас завжди на паперах усе чудово, а потім починаються додаткові витрати з бюджету, так, Леоніде Руслановичу? − координатор хлопнув рукою по столу. – Добре, що через вашу «чудову» розвідку не постраждали дороговартісна техніка і, звичайно, люди. Адже в порожнину ледь не впали два оператори бурової установки. До речі, ви вже взяли їхні свідчення?
− Так, зараз і їх, і бригадира опитують наші люди і служба безпеки. Але, судячи із записів це позаштатна ситуація і їхньої провини в аварії немає. Випадковість, яка, на щастя, не стала трагічною.
− Тобто зупинка будівництва цього довбаного метро на Троєщину і, можливо, навіть повне перерахування бюджету будівництва через оновлення планів побудови тунелю і всього маршруту метро через підземне море, яке проґавила ваша розвідка ви називаєте випадковістю. Я заздрю вашому оптимізму, Леоніде Руслановичу, − координатор сів і взявся руками за голову. – За цими дверима мене чекають журналісти, які вже знають про цей інцидент більше за Вас, і мені потрібно розповісти їм якусь обнадійливу і правдоподібну історію.
− Дозвольте? – у двері просунулася голова в окулярах, а потім з’явилося тучне тіло у білому халаті, яке тримало в руках комп’ютер. – Маємо перші результати експертизи рідини… і це точно не вода…, − чоловік поправив окуляри і застиг біля входу.
− Це Володимир Моревський, наш геофізик, − швидко зреагував на погляд координатора Леонід Русланович.
− Добре, Володимире, і що ж означає ваша заява «не вода»? – координатор знову встав.
− Ми спустили у порожнечу роботизований маніпулятор. У нього стандартний набір функцій, аби могли виміряти температуру, щільність води, взяти пробний забір… класична процедура. Температура рідини 14 градусів – це досить стандартно для підземних вод, а ось далі почалася містика. Усі спроби забору рідини маніпулятором виявилися марними. Як тільки ми підіймали колбу, рідина змінювала структуру і вистрибувала до загальної маси. Об’єднувалася з нею і стабілізувалася.
− Вистрибувала? Магнітна вода? Моревський з вами все добре? – координатор обвів поглядом інших, ніби шукаючи підтримки, але усі напружено мовчали, чекаючи на продовження історії.
− Поверхневий спектральний аналіз також нічого не показав. У рідині не знайдено жодної знайомої нам молекулярної структури. Ми навіть не можемо сказати, що це рідина у звичному сенсі. Абсолютно невідомий матеріал. Не можемо встановити ні хімічний склад, ні вік, нічого, − він знову поправив окуляри. – Це неймовірно! – в очах у експерта загорілися вогники у передчутті всесвітнього відкриття.
− Усі розуміють, що ця інформація засекречена і те, що ми тут почули, немає покинути цю кімнату? – поряд із координатором встав представник служби безпеки, − тепер місце інциденту вважається засекреченим. А це означає: жодних коментарів пресі і, звичайно, жодних контактів із зовнішнім світом. Ми запечатуємо цю локацію до особливого розпорядження… І тепер ми керуємо усією операцією, − він подав сигнал, і біля дверей встало кілька кремезних чоловіків у цивільному.
   Здійнявся галас, у якому усі представники намагалися виказати своє невдоволення і перекричати один одного, але все було марно. Всіх змусили здати телефони і підписати папери про нерозголошення державної таємниці.
− Може, ви хочете ще чимось із нами поділитися? Пане Володимире? – голос керівника служби безпеки був надиво лагідним, хоча в очах панувала агресивна допитливість.
− Коли на рідину падає світло або щось торкається поверхні, вона ніби подає сигнали, − геодезист запустив на комп’ютері відео. На екрані почали змінюватися прості символи: спіралі, хвилясті лінії, трикутники, хрести. − Бачите, − він поставив відео на паузу, − схоже на протомову… орнаменти, символи… щось дуже просте… але знайоме…
− Схоже на трипільські символи, − розвідник задумливо подивився на екран. – Але тут потрібен інший експерт, − він дістав телефон і за кілька секунд набрав номер. – Антоне, тут потрібна твоя експертна консультація. Справа державного рівня. Машина буде у тебе через десять хвилин.

 
 ***
   Здивувати Антона Ейне – експерта криптографа та спеціаліста з протосимволіки було досить важко. За свій довгий шлях в розгадуванні надскладних шифрів і роботи на розвідку він розкрив не одну загадку. Але дивна рідина в київському метро, моментально захопила його увагу.
   За кілька днів тунелепрохідницький щит відтягнули від краю порожнини і на його місці встановили зручний балкон, на якому розмістили обладнання для досліджень. Після розвідки дроном в експертів з’явилося розуміння розмірів печери – не більше 100 метрів, але глибина невідома. За допомогою скелелазів по периметру змонтували систему освітлення і тепер працювати стало набагато комфортніше.  
− Дивись, Миколо, це повторювальна комбінація…, − Антон продемонстрував керівнику служби безпеки свої перші результати. − Коли ми наводимо прожектор на рідину, вона видає базову комбінацію – умовно хвиля, трикутник, коло, ромб, хрест. Якщо ми відштовхуємося від трипільської системи – то хвиля – це вода, коло – сонце, ромб або квадрат – це земля або поле, трикутник – це може бути гори, або ж поєднання трьох елементів – вода, вогонь та земля… з хрестом важче, але можна припустити, що це може бути символом життя, або ж центром світу…
− Ти хочеш сказати, що вона пропонує нам обрати символ з набору? Як комп’ютер?
− Ну я не можу стверджувати це на сто відсотків, цю теорію треба перевірити. Але ж ти розумієш, що без твоєї згоди ми це робити не зможемо.
− Якщо будемо йти по протоколу, то доведеться погоджувати кожен крок на верхніх рівнях, а як ти розумієш прискорення процесу це не дасть. Тож давай удамо, що ти випадково ввів комбінацію і потім доповів мені про результат…
− Чудово… − Антон кивнув. – Зможеш організувати мені потужний лазер, який я зможу налаштувати і завантажити в нього базові символи?
   За кілька годин Ейне отримав нову іграшку і нарешті зміг взятися до перевірки першої теорії. Для початку він вивів на поверхню рідини «хвилю». Рідина засвітилася, ніби приймаючи променевий символ. Контур хвилі затримався на поверхні кілька секунд, пульсуючи м’яким зеленим світлом, але далі справа не пішла. Через якийсь час рідина знову згасла, ніби команда стала неактивною. Антон погрався з іншими символами і навіть з їх поєднанням, але у будь яких варіаціях рідина спочатку активувалася, а через деякий час гасла. 
− Що ж тобі не вистачає? – Антон відкрив ноутбук і знайшов файл з трипільською символікою. Символів було багатенько, і їхніх інтерпретацій також. Одним з варіантів було просто перебрати усі можливі варіанти, але це був метод новачків. Ейне завжди шукав систему. Він вивів на екран фотографії трипільських знахідок. Унікальні гончарні вироби з орнаментом, що складався з різних елементів здавалися такими простими і такими складними в розрізі теперішньої проблеми.
− Що ж я втрачаю? – Ейне гортав фотографії. – Що ж цих символів може замінити «enter»?
   Сотні фото перетворилися на вервечку символьної послідовності, яку унікальний мозок експерта почав розкладати на блоки та системні повтори. Символ, який найчастіше поєднувався із іншими був надзвичайно впізнаваним.
− Спробуємо, − Ейне знову намалював лазером «хвилю». Рідина активізувалась і підсвітила хвилю приємним зеленим кольором. – А тепер це…
Лазер намалював поряд із хвилею спіраль і рідина забуркотіла. На поверхні з’явилися хвилі, які ніби пронеслися по контурах, що нагадували спотворені земні континенти у проєкції Меркатора. Контурні лінії посвітились ще кілька хвилин і згасли, одночасно заспокоївши хвилі на поверхні рідини.
− Цікаво, що ж саме відбулося, − Ейне посміхнувся. – А що, якщо ми підсилимо команду. Скажімо не хвиля… а…він перебирав символи на комп’ютері і нарешті знайшов, що шукав. Три хвилі – це повінь, а косі риски – дощ…
   Лазер намалював перший символ і рідина засвітилася зеленим. Додав символ дощу і рідина підсвітила і його.
− Ну що ж, тепер підтвердимо команду! – Ейне підтвердив згоду і лазер вивів на хвилях спіраль.
   На поверхні піднялися хвилі, на яких зверху накрапував дощ і вони разом прокотилися вже знайомими контурами планети.
− Це ти бавишся? – на балкон до вченого влетів Микола.
− З чим? – Ейне дивився на символи, вибираючи комбінацію для наступного вводу.
− Подивись… − керівник служби безпеки протягнув йому телефон. Усі термінові новини розповідали про нечувані повені, що несподівано звалилися на планету. Стихійне лихо забирало життя. Цунамі, підйом рівня води у річках… все це відбувалося просто зараз. – Це Київ, − він показав наступне відео… − подивись як піднявся Дніпро… а це Одеса… половину Ланжерона просто змило у море… Нью-Йорк затоплений… Японія просто зараз рятує людей з прибережних районів. Це повний колапс….
   Антон перевів погляд на рідину. Вона була спокійна та таємнича. Завмерла, в очікуванні нових команд.
− Здається ми знайшли древній інтерфейс керування планетою, − Антон був у захваті. – Тепер треба лише розібратися як це все працює.
− Мені треба про це доповісти, − Микола не розділяв захвату вченого. – І без моєї команди нічого не роби. Не хочеться аби ти до обіду знищив усю планету.
  

 ***
– Тобто ви говорите, що в київському метро знайшли древній інтерфейс керування планетою, який заснований на трипільській символіці? – президент уважно дивився на керівника ГУР, пана Полуботка.
– Так, наразі ми встановили безпосередній зв’язок між вводами символьних команд у систему і глобальними катаклізмами.
– Одеса, Японія? – Полуботок кивнув. – І Америка теж? — здивуванню президента не було меж. – Хто керує проєктом?
— На даному етапі наукову компоненту очолює Антон Ейне. Криптограф, спеціаліст з протомов, наш позаштатний експерт. Надійна людина. Наша структура забезпечує уникнення витоку інформації. Район інциденту повністю ізольовано. Преса не в курсі.
– Цей експерт. Можу з ним поговорити?
– Звичайно, Ейне чекає за дверима, – Полуботок підійшов до дверей і покликав Антона.
– Пане, Антоне, – президент вийшов з-за столу і потиснув руку криптографу. Чув про ваші неймовірні досягнення. Що у нас є на цю мить?
– Зараз у нас є підтверджений набір команд, що запускає певні кліматичні процеси на планеті. Повені, цунамі, зміну температури. І навіть тераформування.
– Що ви маєте на увазі? Ми можемо змінювати рельєф? – президент дивився на експерта. – Як це можливо?
– Дозвольте покажу… – Ейне дістав комп’ютер і вивів на екран відео. На початкових стадіях дослідження ми подумали, що оці лінії, що проявлялися під час підтвердження команд – це контурні карти континентів. Але коли ми проаналізували зображення у програмі, то зрозуміли, що це…
– Тектонічні плити, – кивнув президент. – Тобто ми можемо задати маршрут їх руху.
– Теоретично так, – посміхнувся Ейне, – але без вашої команди ми не ризикнули це перевіряти.
– Ми можемо задати конкретні координати в яких ми заплануємо зміни чи це вплив лише на локальну ділянку, чи на всю планету?
– Я теж ставив собі це питання і наразі у мене є одна робоча теорія. Знак «хрест», що в трипільській космогонії означає «центр світу» може бути саме цією командою. Подивіться, як реагує система, коли ми малювали хрест на поверхні рідини…
   Ейне запускає ще одне відео з печери. На ньому чітко видно, як після малювання хреста у певній точці на карті тектонічних плит, цей сектор підсвічується додатковим кольором.
 – Тобто наразі я майже на дев’яносто дев’ять відсотків упевнений, що ми можемо впливати на будь-яку точку планети за кілька секунд. Як я вже говорив – повний набір природних катаклізмів, цунамі, землетруси, повені, зміна температури… Якщо захочете сніг в Африці, або кліматичний апокаліпсис в Росії… це більше не проблема.
– Ви розумієте, що це страшніше за зброю масового знищення? – президент намагається опанувати себе та інформацію, яку щойно отримав.
– Якщо дозволите…, – обережно почав Ейне, – судячи з нашого аналізу трипільських орнаментів, які зараз доступні, ми можемо стверджувати, що вони слідкували за кліматичним балансом. На глечиках є набори готових формул, що показують як стабілізувати певні процеси, заради виживання соціальної групи. Найчастіше вони пов’язані з аграрним сектором: виклик дощу заради урожаю, уникнення посухи, запуск сонячних днів… але ми тільки почали досліджувати орнаменти в цьому зрізі, тож певен ми знайдемо і нові комбінації.
– Древні залишили нам робочі формули збереження планети. Екологи будуть у захваті, – посміхається президент.
– Але екологи не правлять цим світом, пане президент, – зазначає Полуботок. – Тож ми маємо бути готові до захисту технології. Певен навіть з найкращим рівнем захисту виток інформації – це лише питання часу.   

 
 ***
   За кілька тижнів печера під метро перетворилася на справжній бункер. Офіційна версія: ліквідація аварії під час будівництва метро, дозволила прекрасно заховати реальне будівництво захисних споруд і додаткових укріплень над секретним об’єктом. Журналісти радо висвітлювали активність будівельників, але навіть ледачі ставили питання, чому на звичайному будівництві з’явилися солдати спецпідрозділів та будівельні конструкції, що радше нагадували бункери часів холодної війни, а не мирний метро-тунель. До того ж особливо допитливим стрингерам вдалося отримати нові плани будівництва метро, в якому маршрут на Троєщину був кардинально змінений і тепер проходив за кілька кілометрів від попередньої точки. Старий проєкт був заморожений і визнаний усіма державними комісіями непрацездатним через небезпечний рівень ґрунтових вод та особливості геології придніпрових ділянок.
   Антон Ейне залишився керівником наукової групи, але тепер до неї додали ще кількох надійних спеціалістів, адже ГУР цілком резонно зазначив, що настільки важлива інформація не може бути зосереджена в одних руках. Разом вчені поглибили знання в застосуванні команд і провели локальні, але успішні експерименти, пов’язані з аграрним сектором, що дозволило підвищити врожаї на 50 відсотків і закріпити цей напрямок як вагомий драйвер економіки держави.
   Першими домовлятися приїхали американці. Вони почали з загальних фраз про перспективне співробітництво і обмін технологіями, але після того як офіційна частина зустрічі закінчилася, одразу перейшли до справи.
– Ми знаємо про вашу технологію, – пане президент, – і знаємо про її можливості. І нас, звісно, вражають аграрні досягнення, але її військові можливості значно перспективніші. Тож ми пропонуємо Вам вигідну угоду: ви ділитися з нами цією технологією, а ми гарантуємо Вам захист від усіх зовнішніх ворогів і звичайно щедрі інвестиції в усі сектори вашої чудової країни.
– Я не знаю про що ви говорите, – посміхнувся президент, – і навіть якби знав, то сказав би, що ця технологія не продається.
– Для країни без ядерної зброї ви надто самовпевнені, – посланець демонстрував силу. – Ми отримаємо цю технологію перші, адже не хочемо, аби ви продали її росіянам, китайцям або ще комусь з наших конкурентів. Тож пропонуємо вам добровільне і успішне партнерство, що забезпечить процвітання наших країн.
– Ця технологія не продається, – президент був непохитним.
– Ви лише людина, пане президенте, – посланець дивився на нього уважно. – Історія знає багато лідерів, які приймали неправильні рішення. На жаль, їхні держави рідко переживали такі помилки. Я б дуже радив вам добре подумати, перш ніж зробити свій вибір.
– Це офіційна позиція США? Чи ваша особиста думка, пане посланець? — поцікавився президент.
– У мене є повноваження озвучувати офіційну позицію Сполучених Штатів. У вас є час до завтра, аби прийняти рішення. Якщо ви відмовитесь, то завтра ми виступимо з офіційною заявою про розробку вашою державою ядерної зброї і почнемо обмежену військову операцію.
– Сподіваюсь ви розумієте наслідки? – президент похитав головою. – Цим рішенням ви можете відкрити шухляду Пандори.
– Шухляда Пандори давно відкрита, пане президенте. І ключ від неї – у Вашингтоні, – він посміхнувся. – У вас є час до завтра. 

 
 ***
– Я не можу прийняти це рішення один, – президент дивився на своїх міністрів. – У мене були зустрічі із представниками Китаю, Росії та лідерами європейських країн. Вони всі прагнуть одного: ексклюзивного доступу до цієї технології, або ж створення об’єднаної ради кліматичної безпеки – аналог великої вісімки… У разі відмови, вони підтримують американців у їх заяві про розробку ядерної зброї і приєднаються до військової операції.  Ці погрози є безумовною агресією і безпосередньою загрозою національній безпеці. І думаю всі розуміють, що якщо ми допустимо сюди американців, або когось іншого вони зможуть контролювати увесь світ.
– Чому ви думаєте, що якщо ви будете його контролювати – це буде краще? – Полуботок досить іронічний, – але усі в кімнаті розуміють важливість його питання.
– Які у нас є варіанти? Проаналізуймо? – президент встає з крісла і починає рахувати. – Розділити світ з однією з націй, умовно з американцями, це означає отримати третю світову, адже Китайці і Росія точно не захочуть пасти задніх. Можемо проявити силу і відмовитись від погроз. Стати на шлях Сингапуру і спробувати побудувати розвинену країну із нульовою толерантністю до корупції.  І думаю не секрет, що найдобріша країна та, що має найпотужнішу зброю…
– Але це не має бути зброя… – у розмову втрутився Антон, – у нас в руках технологія контролю за планетою… – уявіть скільки добрих справ можна зробити. Перемогти голод в Африці, запобігти глобальному потеплінню… ми можемо врятувати світ…
– Трішки схоже на промову дівчат на конкурсі краси, – слово взяв  Полуботок. – Я розумію, куди хилить пан Ейне, але екологічна компонента – це лише гарний додаток до військового потенціалу і думаю міністр оборони зі мною погодиться. Контроль клімату і можливість створювати локальні катаклізми це ж війна нового покоління. Абсолютна природна домінація.
– Це мене і лякає, – Ейне продовжував дотримуватися своєї лінії. – Домінація у будь-якому виді – це тоталітаризм. Мені імпонує пропозиція країн про створення об’єднаної ради кліматичної безпеки. Я пропоную максимально поділитися цією технологією і разом ретельно підтримувати стабільність світової екосистеми…
– Хочете зробити ще одне ООН, велику паперову армію, в якій головне слово будуть мати великі гравці з правом вето? Ця ж рада теж може вирішити, що хтось заслуговує на голод, посуху… може невеличке цунамі.. аби стати більш поступливим. Ви уявляєте які перспективи це відкриває? Хаос і абсолютний дисбаланс. Думаю вашій ідеальній планеті це не сподобається… – зазначив міністр закордонних справ. – Це я вже мовчу про науковий корпус, який доведеться розмістити на об’єкті і я певен, що сімдесят відсотків з них будуть шпигунами.
– Ми маємо прийняти рішення, – знову наголосив президент. – Я хочу залишити контроль за технологією у нас. Це дасть нам право світового голосу і можливість сісти за великий стіл. Але це означає, що нам доведеться захищати її.
  – Глобальна війна може знищити світ, – заперечив Ейне, – І я зараз кажу, про реальну загрозу. Застосування технології може запустити ланцюг катаклізмів і все понесеться в прірву, як картковий будинок.
–  Проте – це напевно наш єдиний історичний шанс увійти до глобальних гравців.  – Президент підняв руку. – Це закрите засідання і я голосую за.
– Це помилка, пане президенте, – Ейне похитав головою. – Я проти.
– Нехай історія нас розсудить, – президент подивився на підняті руки усього оперативного штабу. – Ну що ж, зробимо Україну великою раз і назавжди. 

 
 ***
– Ми переходимо у повну бойову готовність, – Полуботок був на прямому зв’язку з президентом. У бункері в печері організували оперативний штаб в якому разом з вченими та ГУРівцями перебували міністр оборони та кілька генералів.
   Після заяви американців про ядерну зброю в Україні їм дали день, аби допустити на об’єкт американських експертів. У разі відмови Вашингтон та країни НАТО обіцяли завдати превентивних ударів по військових та енергетичних об’єктах в Україні. Президент тягнув час, але всі розуміли, що якщо ми хочемо залишити цю технологію в себе, то доведеться битися.
– Ви готові? – Полуботок підійшов до групи вчених, які закінчували налаштування команд для лазерів. Наразі в комп’ютер були введені координати усіх країн противників. Як демонстрацію сили вони хотіли почати з локальних дій, таких як активацію розлому Сан-Андреас, або ж  вплив на Азорсько-Гібралтарську зону, що мала продемонструвати усю небезпеку втручання у внутрішні справи України Португалії та Іспанії. Для Великобританії, Франції та Японії були заготовлені локальні цунамі. В Росії головною точкою удару була Байкальська рифтова зона, яка мала викликати катаклізм і попередити, що мокшанам також не слід втручатися у цю бійку.
– Ось тобі і екологічні налаштування, – сумно зазначив Ейне, – ми чекаємо сигналу!
– Фіксуємо запуски ракет, – закричав командувач Повітряних сил. 
– Пане президенте, ми маємо реагувати, – Полуботок тиснув на президента і той нарешті здався.
– Запускайте! – віддав наказ головнокомандувач.
   За кілька хвилин локальні катаклізми почалися по всьому світу. Повені, землетруси і цунамі. В той час як іноземні ракети знищували наші військові бази та енергетику, світ потерпав від природної біди. І на диво, саме боротьба з катаклізмами об’єднала увесь світ проти України. Тепер війну аграрній королеві оголосив увесь світ. Ракетні удари ставали сильнішими, в Україні відключили глобальний інтернет і відрізали її від міжнародної фінансової системи. За кілька годин почався справжній колапс і країна опинилась на межі цілого набору катастроф, починаючи з гуманітарної і закінчуючи крахом усіх державних інституцій. І коли об’єднані світові сили анонсували наземну операцію, аби однозначно вирішити українське питання, президент прийняв важке рішення. Він прибув в оперативний штаб, аби особисто керувати операцією.
– Ми маємо їх нейтралізувати, – президент зібрав усіх навколо себе. – Я хочу аби катаклізми у світі стали максимальними. Я хочу аби гнів природи впав на них з усією можливою силою і щоби мир через силу став уроком для майбутніх поколінь. 
– Тотальний катаклізм зачепить і нас. Ми також частина глобальної екосистеми, – спробував заперечити Ейне. – Я не можу це зробити. Це знищить планету.
– Якщо ти цього не зробиш, то вони знищать нас. Тож ми загинемо у будь-якому випадку і ця технологія опиниться в їхніх руках. Тож чи є у нас вибір?
– Ми можемо спробувати знищити технологію, – Ейне сумно подивився на спокійну рідину, яка ще не підозрювала, що за хвилину має знищити всесвіт.
– Якщо ви відмовляєтесь виконувати наказ, то ми знайдемо того, хто зможе виконати його за вас, – президент подивився на Антона. – Ваші пацифістські пропозиції чудові, але вони не вирішать наяву проблему. Думаю, колеги зі мною погодяться, — він обвів поглядом міністрів та генералів, і ті виказали йому повну підтримку.
– Вас відсторонено від керування науковою групою пане Ейне, – Полуботок дав знак і солдати відвели криптографа у кінець кімнати. – Я Вас вітаю, він потиснув руку іншому науковцю. Президент дав вам повноваження на знищення світу!

  
 ***
   Команди вводилися одна за одною. Рідина перетворилася на бурхотливий вирій, який не встигав заспокоюватися. Точкові катаклізми, запуск руху тектонічних плит, зміни температури і клімату всі ці миттєві дії запустили незворотні процеси руйнування планети. За кілька хвилин Америка зникла з карт, перетворившись на суцільну прірву землетрусів, магми, ураганів та повеней, що знищили все на своєму шляху. Англію змило в океан, як і Японію з Південною Кореєю. Південна Європа зникла, разом із країнами Скандинавії…
   В Україні кліматичний вплив був ще не таким помітним, але навіть у бункері вже відчувалися підземні поштовхи, як відлуння глобальних землетрусів, що прокочувалися планетою.
– Запускайте дощ, я хочу аби все що не знищила земля, знищило небо! — закричав президент. – Я хочу аби це був новий всесвітній потоп, що дозволить їй очиститися!
   Вчені почали вводити нову команду, але раптом система загорілася червоним. Усі спроби вводити наступні команди були марними ніби рідина перестала слухатися і увійшла у якийсь невідомий досі режим.
– Що відбувається? – президент подивився на науковців. – Чому вона червона?
   На тлі рідини на усій поверхні з’явився новий знак. Дерево життя. Величний символ загорівся нейтральним білим, ніби контрастуючи із небезпекою тотального знищення.
– Так ось чому «дерево життя» так часто малювали окремо, – засміявся Ейне.
– Ти щось знаєш? Кажи, – президент підбіг до ув’язненого. – Що відбувається і чому вона більше не реагує?  
 – Вона перезавантажується…, — Ейне продовжував сміятися. — Стабілізується. Бере контроль на себе, адже люди знову не впоралися! Всі ці глобальні катаклізми… смерть динозаврів, масові вимирання… це все була стабілізація системи, яку ми тільки руйнуємо своїм існуванням! Це так логічно і так прекрасно! – він посміхнувся. – Екологи будуть у захваті…
– Тобто… воно знищить і нас? – президент сів поряд з ним. Його запал зник. Усі в печері розуміли, що це кінець.
– Але було цікаво погратися в Бога, так панове? – головнокомандувач в червоному світлі здавався агресивним та втомленим. Рідина видала глибокий тонкий звук і величезна хвиля піднялася з глибини і накрила печеру, перезавантажуючи Землю і повертаючи її до початкових налаштувань.
   І коли зійшло сонце, світ був спокійний і прекрасний. І в ньому не було людей. Жодного.