26 Липня, 2022

БРУНАТНИЙ ДОЩ

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО

Брунатний дощ

Вчора падав дощ. Він тепер часто падає і тому втратив свою романтику. Ця пора року дивно нагадує земну осінь. Її ранню пору, хоча тут це весна.

Останні дні на Батьківщині викарбувались у моїй пам’яті золотим орнаментом. Дні щастя. Дні спокою та насолоди життям. Легкі павутинки кружляли у розрідженому повітрі. Чіплялись за волосся та лоскотали щоки. Крони змовницьки перешіптувались з бешкетними вітрами. М’яке сонце пестило її русяве волосся і ми ховались у піврозорих тінях, крадучи один у одного поцілунки.

Знову занадився дощ. Він не долітає до поверхні. Його брунатні краплі розчиняються на тлі рожевого неба. Додолу опускається лише ніжна свіжість подиху. Такого схожого на той, що огортає осінніми сутінками на… Батьківщині.

Батьківщини котрої уже не має. Не існує… Існує, але лише у лабіринті моєї пам’яті. З часом, у суєті сьогодення, я все рідше та рідше буду витоптувати шляхи спогадів і вони поволі заростуть забуттям.

Скоро важке маленьке фіолетове сонце витіснить блакитного гіганта за горизонт. Тіні перефарбуються у блякло-червоні кольори і настане місцева ніч. Метушня колонії розсіється, залишаючи пусті канали вулиць серед химерних сферичних будівель.

Я сумую за нашим старим світом паралелей та перпендикулярів. Проте війна не залишила майбутнього для людства на Землі. Нафтовий світ пластмас захлиснувся у безодні безумного імперіалізму.

Бій темряви зі воїнами світла закінчився у нічию. У нічиє. У ніщо. На орбіті жовтого карлика на ім’я Сонце тепер обертається два Меркурії. Планети з обдертою мантією. Застиглі мертві ядра.

Дощ вщух і блакить гігантського світила розплавилась та розтіклась по горизонту сліпуче-білим молоком. Здійнялась прощальною хвилею та просочилась у губку піщаного обрію.

Короткі світлі сутінки швидко змінюються темним днем червоних тіней. Коливання чорної корони палає навколо сонця ночі. Фіолетовий карлик топиться у темрі власного випромінювання. В контрасті пітьми виділяється маленька яскрава крапелька.

Так, наче світило дня на розвітання загубило одну свою сльозинку і тепер вона самотньо блукає у потемках. Проте, це лише хибне враження. Світлячок не загубився – він мчить. Його обриси ростуть. Він розправляє крильця, що за хвилину перетворюються у могутній клин.

Довкола сталевого птаха – наповненого сподіваннями та прагненнями – викривляється простір. Густі, нижні шари атмосфери важко обволікуть евакуаційний корабель. Супутник газового гіганта м’яко приймає до себе схвильовані душі на нову Батьківщину. Терпкий страх невідомого біжить по їхнім жилам. Нервово пощіпує долоні. У серці тремтить бажання стати на тверду землю… Землю… Нову Землю… Жадання почати… продовжити жити…

Продовжити у відбудованій Україні… Новій та світлій. Серед сердечних, приязних народів. Під світилами дня та ночі. На новій орбіті майбутнього. Далекій від мороку ненависті, пітьми жадоби та нетерпимості.

Потік схвильованих душ розтікся по космопорту. Бентежне озерце надій просохло. Розчинилось серед підземних розподільників. Завтра їх зустріне впевнене майбутнє та зрозуміла перспектива.

У спорожнілій залі, осіннім листочком закрутилось моє русяве щастя. Спіймала мене поглядом і осяяла ніжною усмішкою, таких коханих мною очей.

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО