5 Серпня, 2022

Без терміну давності

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО

– Маємо зупинити тренування.
– Пане, є алгоритм, – азійське обличчя Ма було геть непроникним. – Нема підстав. Що я напишу у звіті, пане?
Ма говорив спрощеною українською чисто, але завше з таким виразом, ніби Лаврін щось йому завинив. Хоча служакою він був блискучим, тож усього за п’ять років на Тренувальній Станції став Лавріновим замісником.
– Ма, але збій серйозний! – Олівер Мвбанга, смаглявий і рудий, аж притопнув. – Це життя людей! Я за повторну перевірку, пане Семенку!
– Ма правий, – Анна Сенькович, перша інженерка Станції, уперла руки в боки. – Що напишемо у клятому звіті? В тренувальному модулі все ідеально. «Яцек», життєві системи – супер! А ми зупиняємо процес вартістю 8 трильйонів новогривень, який уже здорожчав уп’ятеро – щоби що? Щоб викликати економічну кризу у цілій Сонячній? Лавріне, пий заспокійливе і пускай людей до модуля.
– До речі, космонавти готові, – докинула Емма Джонсон, лікарка. – Всі групи.
– Це життя людей! – процідив Лаврін. – Я ніколи не бачив, щоб ШІ, тим паче такий, як «Яцек», вимикався! Щоб в модулі гасла електрика! А це сталося!
– Іноді техніка просто хоче уваги, – нагадала Анна. – Але з нею все ок!
– Ні! – Лаврин вишкірився. Перед ним, на віртуальному планшеті, вигулькнув наказ про зупинку тренувань Другої Галактичної експедиції, датований 02.02.2338 року.
– Це призведе до великої кризи, пане Семенку, – із кам’яним обличчям зронив Ма. – Парламент не вибачить Космоцентру нового звіту про відтермінування експедиції. А пані Сніжана Неїжбатько не вибачить цього нам. Ми ж усі знаємо про перевитрату коштів на Другу Галактичну – і про надії пані Неїжбатько, при моїй повазі до неї.
– Тут погоджуся, – тихо зауважив Олівер. – Залізна Сніжаночка нас з лайном з’їсть, як втратить шанс на крісло голови Співдружності.
– Ми всі втратимо роботу і пенсії, – докинула Анна.
– А якщо збій повториться? – але голос Лавріна втратив силу. Йому лишався рік до пенсії – вислуга в космосі швидка! – і він сподівався дозаробити на дім у «Золотому поясі світу», в Україні.
– Лавре, ти знаєш незгірш за мене. Неможливо зламати клятий модуль так, щоб це навсправжки загрожувало космонавтам! Все дубльовано. А ми виключили всі проблеми згідно з клятою інструкцією! Яку підписували люди на кшталт Сніжаночки, щоб вона була здорова!
Лаврін помовчав.
– Добре. Тренування екіпажів-кандидатів почнемо вчасно.
Усі заусміхалися, хоча Олівер виглядав знервованим.
*
Перша група пішла. Лаврін сидів як на голках, але все було бездоганно. Курсанти відпрацьовували програму, зживалися. Адже в космосі вони проведуть місяці.
– Хороша група, психологічно придатна, – хвалила Емма. Навіть за обідом лікарка не відривалася від вітрпланта. – Уявіть, колеги, що їм пощастить побачити!
– Може, іншопланетян, – Олівер виглядав замріяним.
– Орки?! – раптом гукнув Лаврін.
Розмови у ідальні змовкли, всі озирнулися до шефа. Навіть у Ма піднялися брови.
– Лавре? Якісь проблеми? – Емма вичікувально глянула на Лавріна. – Ти оце вперше побачив етнічний склад другої групи? Вибач, це нечемно. Думала, що ти…
– Ти не розумієш…
– Та я все чудово розумію, але минуло триста років! Час позбутися упереджень! Мешканці Контрольних Зон можуть зайняти достойне…
– У другій групі не тільки росіяни і китайці, а ще кілька афрів та уйгурів, – зауважила Анна. Перша інженерка встигала бути в курсі всього, навіть як це її не стосувалося.
Ма незворушно дивився на шефа, і на його обличчі годі було щось прочитати.
– Уйгури би мене зрозуміли, – з болем зауважив Лаврин. – Хто звів цих цих людей разом?! Я… я знаю, що курсанти не мають стосунку до злочинів предків! Але це… Це не має терміну давності. Орки… Росіяни століттями катували моїх пращурів! – Лаврін відсунув тарілку і пішов з їдальні.
*
Тренування першої групи пройшло бездоганно, прибула друга. Лаврин справді намагався бути чемним. Ці люди нічим не завинили, крім того, що народилися у Контрольних Зонах – території колишніх Росії і КНР, де спецадміністрація, експерти і психологи кількасот років ростили психічно здорові суспільства. Чи змогли – сказати важко, але нині тамтешнім дозволили вільно працювати у світі.
*
А на ранок все пішло шкереберть.
У тренувальному модулі спалахнули обидва блоки відновлення кисню, а «Яцек», ШІ тренувального модуля, замовк. За ним – радіозв’язок.
Команда кинулася тестувати системи, моделювати наслідки пожежі, Лаврін викликав допомогу з Землі.
– Схоже, «Яцек» мертвий! – Олівер сам не вірив у це. – Це неможливо! Він же такий надійний!
Відзвітували інші. Модуль втратив систему життєзабезпечення, його шлюзи заблокувалися в режимі «політ». Кисню, з урахуванням пожежі, днів на вісім. Можливо.
Лаврін гарячково ходив по кабінету.
– Ми можемо пропиляти, вибити той шлюз?! – хоча сам знав, що ні. – Чи найтонше місце стіни?
– Пане, хіба вибухівкою, але тоді кінець і нам, і курсантам! – Ма був блідий.
– Маємо спробувати! Евакуюйтеся, а я пилятиму! Так буде шанс! Різак потужний! Не дозволю, щоб люди загинули!
– Люди? Ти ж назвав їх орками, – зронила Анна. – Слухай, а чи не ти це влаштував?
– Що? – остовпів Лаврін. – Ти здуріла?!
– Ти класний інженер, Лавре. Я не вірю, що можлива випадкова пожежа на двох відновлювачах! І шлюзи, і комп! Це диверсія, – Анна перла на колегу. – Бо ти ненавидиш їх! Без причини!
– Пані, ви що! – Олівер підскочив. – Пан Лаврін би ніколи!..
– А ти, може, його спільник? – палець Анни вперся в Олівера. – Ти ж відмінник з ШІ! Ти би міг знищити «Яцека»!
– Аню, зупинися, це аварія! – встрягла Емма.
Але інженерка вже пішла. Ма теж мовчки повернувся і вийшов.
– Працюємо, – зашипів Лаврін.
*
Робота кипіла. Фахівці з Землі підтвердили – звільнити курсантів живими маловірогідно. Правда, тим вдалося полагодити приймач і повідомити, що повітря лишилося на дві доби. Є поранені. Пожежа в модулі була сильна.
Рятувальники довбли обшивку. Час збігав. Але викручувати плазморізак на повну уникали: був ризик вибуху, що міг вбити бранців модуля і людей на Станції. Врятувати усіх – без шансів.
Ніхто й не помітив, як Анна покинула Станцію.
*
І на наступний день виступила по телебаченню із закликом розслідувати злочин Лавріна Семенка. Такі, як він, казала Анна, віками принижують людей за етнічною ознакою. Ненавистю до росіян та китайців відзначалася й очільниця Космоцентру Сніжана Неїжбатько і її заступники, британці і литовці. І от, дійшло до вбивства!
Приголомшений Лаврін глипав на екран, який йому підсунула Емма. Лаврін у захисному костюмі вже десять годин пиляв стіну – коли більшість рятувальників зі своїм роботом гайнула на Землю за іншою технікою.
– Сюди мчить служба безпеки, – додав Олівер. – А Неїжбатько подала у відставку. Ми свідчитимемо, що ви невинуваті!
– Летіть на базу, бігом! – Лаврін торкнувся перемикача на різаку і викрутив потужність на максимум.
– Лавре?! Що ти?.. Я нікуди не полечу!
– Це наказ! А я зроблю все, що маю!
Олівер позадкував, відтягаючи Емму. Лаврін запнув шолом. Різак запалав, загримів, як сопло ракети. Лаврін увігнав ревучий клинок у діру, яку тиждень плавили рятувальники – і він.
Раптом війнуло хімічним духом, різак із вереском повело, завила сирена, і Лаврін не знав, чи не здалося йому, що у приміщення забіг Ма.
– Пане, я знаю хто!..
Все вибухнуло.
*
– Лавре, на тебе орден чекає. Як ти?
Він відкрив очі. Відчував, що його руки, обличчя і решта тіла – цілі. Та й лежав уже не в реанімаційній капсулі, а в ліжку. Поруч – Емма і Олівер, вдягнені в лікарняне.
– В порядку. А що сталося?
– Ти врятував їх. Курсантів. Але трошки пом’яв.
– Різак вибухнув. Але ви таки зробили двохміліметрову дірку, – пояснив Олівер. – Вистачило для подачі кисню в модуль. Хоча всіх сильно контузило. А вас і Ма майже… вбило. Але потім у електромережі модуля дещо знайшли, – молодий інженер показав на віртпланті фото обвугленої коробочки. – Несанкціонований пристрій, що не виявлявся тестером, уявіть! Схоже, це він обдурив і зламав «Яцека», викликав пожежі – і самознищився. Крута штука!
– Але хто й навіщо?!..
– Не підстрибуй, тебе і так ледь зібрали, – буркнула Емма. – Уяви, Ма виявив у Анни підробні документи.
– Що?! – Лаврін аж закашлявся.
– Все дуже майстерно, Лавре. Ще йде слідство, експертиза. Але вона – уроджена Іванова. З Московської Зони.
– Маячня якась… Вони ж можуть вільно вчитися, робити кар’єру! Навіщо брехня про себе?
– Схоже на підпільну організацію, – констатував Олівер. – Втручання в бази даних, техніка. Хотіли очорнити керівників Космоцентру – і майже змогли! Але не розумію! – гукнув Олівер. – Ці курсанти були теж росіяни! Але вони планували вбити їх, щоб навести тінь на українців?
Лаврін зітхнув.
– Схоже, вони досі про це мріють.
Колеги помовчали.
– Я думала, – озвалася Емма, – що у книжках все перебільшено. Не можна бути… такими нелюдами. Після віків перевиховання! Та ти правий. Орки…
– Але як Ма додумався копати це? Та й це ж він наполіг на початку тренувань!
Олівер кивнув.
– Так. Але Ма бачив, як Анна входила до техблоку з дивним предметом, а вийшла без нього. Потім був збій. Та Ма типу нічого не запідозрив, бо Анна – компетентніша у двіжку модуля. А тоді вирішив перевірити її.
Лаврін підняв брови.
– Зламав її пошту, знайшов підозрілі факти. Ще в лікарні повідомив службу безпеки, –  Олівер пом’явся. – Наш Ма – тепер герой.
Емма торкнулася руки Олівера.
– Годі. Лавру час спати, – лікарка встала і пішла з палати. Олівер рушив за колегою.
Та в дверях затримався.
– Пане Семенку, не хочу здаватися… підозрілим, але… Між нами. Не вірю Ма. Знаєте, я його минуле теж вивчив. Я ж відмінник, кхе. Можу таке, що вам краще й не знати, – він пхикнув. – Знаєте, Ма школярем був у секті. Там, в Пекінській Зоні. Щось про вищість китайців над людством. Але одумався, здав керівників.
– Їх посадили?
Олівер похитав головою.
– Ні, вони зникли. У Зоні, де без контролю й муха не пролетить! А Ма виправдали. Але що, як він спільник Анни? Хоча зупинився, як побачив, що в групі є китайці? Або він має зробити кар’єру в КЦ – перший з Зони! Змова на десятиліття. Навіщось. Ви ж казали: є зло без терміну давності. Але я нікому цього не доведу…
Олівер вийшов. Лаврін закрив очі.
– Я доведу, – прошепотів він. – Людожерам серед людей не місце. Раз вони досі такі. Скільки б часу не минуло.

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО