3 Квітня, 2021

ЯК СТАТИ ПИСЬМЕННИКОМ, КОЛИ ТИ “НЕ ГУМАНІТАРІЙ”

Від Яскр
Валерій «Яскр» Гриша

Валерій «Яскр» Гриша

Богемний інженер, амбасадор Оскара Уайльда в метамодерні, український письменник (інколи англійською мовою), перекладач коміксів про Змія-Ледаща, автор слова "вподобаширюйте" та інших новомов, маляр-меміст.

Усі дописи

Стати письменником дуже просто: для цього потрібні, скажімо, олівець та папірець. Олівець гострий, а папірець чистий. Або примітивна програма для ведення нотаток (цей текст я пишу в ноутпаді). Або, якщо ви натура романтична – друкарська машинка (в мене була у 12 років, я на ній починав свої оповідання).

Стати хорошим письменником дуже складно: треба мати або вроджені ідеї та бачення світу, які всіх зацікавлять, або пережити якийсь особливий досвід, або спостерігати пильно за світом та видавати якусь потужну аналітику. До того ж, зв’язне та легке мовлення потребує шліфування мало не щодня, а то й щогодини. Та це не зайве будь-кому.

Отже, щоб стати письменником, потрібні мінімальні технічні засоби, ідея, про що й чому ви хочете писати, приблизне уявлення, для кого, та практика, практика, практика.

Тут ми підходимо до питання: чи мусить письменник мати гуманітарну освіту? Вживаючи саме це слово, відповім – ні, не мусить. Навпаки, про свої життєві досвіди та мрії краще б вміло розповісти в наш час більше людей, ніж є, й менше б орієнтувалися на самих тільки лідерів думки та володарів почуттів. Розвиток блогерства, що почався десь на початку 2000-х, насправді, заклав основи для цивільного висловлювання внутрішніх світів у світ зовнішній, й це прекрасно. 

Бо колись ми всі розповідали історії. Навколо первісних багать у печерах. Правдиві та уявні. Й це поєднувало нас, розвивало. 

В світі ж, де проводиться риска між читачами, яким писати заборонено, й авторами, які миропомазанні на виключне право писання, деградує особиста воля людини. Можливість мати цінну думку зміщується з усіх кваліфікованих громадян на тих, хто кваліфікований в написанні думок, й так породжується своєрідне поле для маніпуляцій свідомістю: через публіцистику, художні книги, а врешті решт, й наукові. Згадаймо СРСР, де приписками від цензорів рясніли мало не книги з куховарства.

Тобто, писати дозволено будь-кому, в будь-якому віці. Ви можете ще не дійти до того моменту, коли настане час отримувати вищу освіту, а вже почнете писати. Тому теза “писати можуть тільки гуманітарії” є штучною, якщо раптом десь вона з’явиться на вашому обрії. А вона інколи трапляється, бо пиха є однією з поширених людських вад, й кожному хочеться почуватися краще за інших. 

Це, до речі, буде фактором ризику, коли ви, не маючи ніякої освіти ще (як я в свої 14-16 років, коли подався до Спілки письменників за порадами), або маючи лише технічну, скажімо (як я у 20+ років, вписуючись до спільноти літераторів), зіткнетеся з критиками, які, замість конструктиву почнуть вам розповідати, що вам “не дано” й “не місце в літературі”. Такі речі просто варто множити на нуль.

От шукати “наставників”, які конструктивно порадять, що робити, як писати, коли в тебе ще немає освіти, а вже писати хочеться – дуже треба. Щоб хоча б мати думку зі сторони, з якою не погоджуватися. Без такої думки в людини літературної є немалі шанси вирости графоманом.

Поставимо питання інакше: чи потрібно мати гуманітарну освіту, щоб бути письменником? Так, це не зайве. Навіть основи гарного мовлення – це вже яка не яка “гуманітарна освіта”. Можливо, додаткова, можливо, самоосвіта. Дипломи в письменників зазвичай не питають, а на якість тексту знання основних прийомів літератури чи журналістики дуже впливає. Чи є в мене така освіта? Певним чином, бо я займався на літературних майстернях НСПУ, бо я роками працював автором в газетах та журналах, де мене навчали мої головні редактори та відділи коректури. Але за офіційним фахом я інженер зварювального виробництва, той самий зварник Валєра, який все ніяк не допише свій роман без будиночка на озері. 

Щоденні прикладні виклики, змішані з читанням книжок, написаних іншими, формують підсвідомо базовий стиль людини. Це таке вугілля, яке треба спочатку спресувати, щоб отримати діамант, а потім його ще шліфувати іншими діамантами до коштовного стану. Працюючи “в польових умовах” з гарним керівником, доводиться робити висновки із кожним наступним елементом публікації, спиратися на відгуки його й читачів.

То, чи можна сказати, що процес становлення письменником “в польових умовах” – це вид гуманітарної освіти? Так, гадаю, цілковито зійде за це. В крайньому разі, варто завести друга-філолога, винайняти редактора, тощо. Й тероризувати їх сирими кошлатими доробками, з яких ті будуть робити щось читабельне. До речі, деякі автори, що видаються собі на папері, саме в такому вигляді й надсилають свої роботи до видавців, бо редагування – не обов’язково письменницька справа. Здивовані? А ось. 

В цьому місці я ще раз підкреслюю, що йдеться не лише про художню літературу! Й навіть не про так званий нон-фікшн, який описує якісь соціальні процеси. Написати притомне технічне керівництво теж нелегко. Підручник, довідник, навіть одну-єдину статтю для наукового журналу – треба мати певний хист та практику, щоб донести думку переконливо й ясно. До речі, оскільки науковцем я теж був, то редагування-написання статей входило в спектр задач. Не певен, що я дійшов до власне публікації, бо через певні обставини облишив Академію наук. 

…Так я, наприклад, зібрав персонажів для своїх оповідань та романів, запам’ятовуючи цікаві лінії поведінки та навіть фрази. Я часто уявляю, навіть коли пишу геть інший сетинг, щось від людей, яких знав в різних сферах життя. На жаль, далеко не все прямо дає такі сцени чи події, щоб з них зробити дійсно захопливу книжку для широкого загалу, але багато чого можна перетворити на нариси, корисні комусь.

І де ж ці історії? Вони чекають на своє написання. Ким? Вами.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram
5