Найгірше, що може статися, коли терміново потрібно завершити важливу справу – це ступор.
Найгірше, що може статися, коли палко бажаєш видати власну книгу – страх чистого аркуша.
Найгірше, що може статися, коли ти автор-початківець і обіцяєш собі написати оповідання на конкурс – відчуття, що чиста сторінка Гугл Докс глузливо дивиться на тебе у відповідь.
Коли ти пам’ятаєш обіцянку перемогти себе і знову почати писати.
Коли ця обіцянка дана найважливішій для тебе людині, але пальці продовжують так само безсило лежати на клавіатурі.
Коли поруч з ноутбуком затишно блимає святковою гірляндою новорічна ялинка, а до кінця року залишається кільканадцять годин. І до виконання обіцянки – стільки ж часу.
Бачиш, як екран зненацька блимає неприродно-яскравим синім кольором, і перетворюється на… дзеркало?
Бачиш своє обличчя, і тут-таки помічаєш безліч дрібничок, що відрізняють тебе від майже-тебе.
Бачиш, що твоє більше-не-відображення простягає руку крізь мерехтливу плівку вже не дзеркала – порталу.
І на стіл перед тобою лягає книжка. А з обкладинки дивиться той самий герой, надто впертий, щоб зникнути після короткого оповідання. Герой, який залишився на повний пригод роман.
Підводиш очі на себе з … паралельної реальності? Хочеться вірити, що з майбутнього…
Твій візаві посміхається, прикладає до вуст палець у таємничому жесті і зникає, залишивши найцінніший у світі трофей – надруковану книгу твого авторства.
Втім, придивившись, розумієш, що не можеш прочитати жодного слова. Звісно, бо обрати серед кількох варіантів назву для майбутньої книжки так і не вдалося.
Коли перегортаєш першу, чисту сторінку, розумієш, що одна фраза – коротка присвята – виразно читається навіть зараз.
«Д., за те, що повернувся з перемогою.
Як і обіцяв»
Тема конкурсу наче й обіграна, але все ж оповідання мені не зайшло. Я люблю, коли є цікавий сюжет. Хоча написано добре, звісно)
Ви праві, на колір і смак. Сюжет сюди вчепити не вдалося, тому автор вирішив зробити “оповідання-картинку”)
Дякую)
Дуже добре написане оповідання (хоча наприкінці ритміка все ж таки збивається), із гарною ідеєю. Сподіваюся, книга все ж буде написана!
Підозрюю, що якби про ритм полумала заздалегідь – витягла б його до кінця, але експромт такий експромт – на півдорозі здох
Книжка нікуди не дінеться… сподіваюся))
Щира дяка за відгук!
Вітаю! Дещо незвичний формат мініатюри, більше схожий на допис у блозі, ніж на оповідання. Шкода, що не вдалося витримати взятий на початку ритм. Сподіваюся, книжка все-таки стане реальністю. Успіхів у конкурсі!
Щиро дякую за оптимістичний сигнал із майбутнього!
Натхнення та успіхів!
та так, іноді такий сигнал з майбутнього – то конче необхідна річ, щоби втримати дах на місці і продовжити рух до мети. Щиро вдячна за комент і добрі слова!