Ці нудні та нецікаві наука і техніка

Так вже вийшло, що я немало років присвятив науці й техніці. Так, в мене дві профільних освіти, які почалися із захоплення романами Жюля Верна та оповіданнями Айзека Азімова в дитинстві, я не  супер-експерт, навіть краще, якщо ви мене уявите пересічним інженером. Зазвичай так, як я, не сидять у соцмережах та не розповідають там про те, як вони кайфово накреслили деталь БГПЩ.358-0035.001 “Косинка” вузла “Рама” абощо. Як мінімум, тому що це процес не репрезентативний, а радше, медитативний, замкнений на собі та кількох пов’язаних колегах, а в цілому, ще й захищений комерційною таємницею, наприклад. Я є виключенням, бо я не вмію займатися однією справою; але все одно, в соцмережах я не пишу про роботу. Через це багато хто впевнений, що я постійно працюю перекладачем, літератором, актором чи режисером в театрі (або всіма одразу, але ні). 

ПРОБЛЕМА 1.

Інженери й науковці найчастіше за все не вміють створювати медіа-персони, розповідати про свої поневіряння чи результати так, щоб було зрозуміло пересічним громадянам. 

Тому ви в цілому не в курсі, що там в науці з технікою (в науках, які від техніки далекі я теж не в курсі, тому повернемося до того, про що я знаю). 

Створити привабливу картинку робіт, які частково схожі на занудні офісні, а частково нагадють багатогодинне спостереження за микрохвильовкою, а ще частково виглядають як герць бомжів за сміттєбак – дуже важко. Голівуд змальовує науковців та інженерів такими собі відлюдьками в білих халатаках у світлих лабораторіях із сірими стінами та купою незрозумілого блимательного обладнання. Науковці клонують динозаврів та стріляють з планетарних бластерів у астероїд. В цей час айфони та побутові прилади беруться з нічого, самозароджуються в магазинах, мости зводяться якимись гноміками “на око”, залізниці прокладаються китайцями у конічних капелюхах із вестернів. 

З цього довгого вступу ви, мабуть, зрозуміли, що наявна візуалізація зворотнього боку нашого техногенного світу приблизно така ж правдива, як банківський клерк є банкіром. 

ПРОБЛЕМА 2.

Суспільство споживачів не хоче цікавитися тим, звідки беруться товари, якими воно користується. Воно хоче займатися немарудною роботою та купувати, а ще краще, отримувати “безкоштовно” (за податки). Звісно ж, сплачувати якнайменше. 

НМОД, саме немедійність науки й техніки зіграла на їх тотальне приниження, створила ілюзію того, що за них платити не варто, бо вони не ринкові, на відміну від курсів фітнесу чи косметики в інстаграмі (а, стоп, товари для фітнесу та косметика – теж техногенні! пам-па-ра-ра-рам). Є ще таке дивовижне поняття, як “престижність”, досі не можу в нього в’їхати, але мені так здається, що полягає воно в тому, що якісь роботи типу більш понтові, а якісь ні. Понтуватися тим, що ти тиждень креслив відрізки швелера для створення прольоту східців – явно важко. Хоча це чесна, відповідальна й цікава праця. До речі, деякі високочолі науковці вважають її повним лайном теж, бо фони ж фізики-теоретики, а ви нє. Оця внутрішня ксенофобія пов’язаних галузей – окремий амбець результатам. Але вона є, якщо вже вивертати брудні труси, то знайте, що там насрано й таким. 

Це я про що? А! Про те, що просто “розігнати” всю науку, або навіть 80% якоїсь установи (в мене теж проскакують інколи такі мстиві мрії) – не вийде. Доки суспільство буде відгороджуватися від “непрестижних” та “непоказних” галузей, жадаючи споживати їх продукцію, в науку, техніку та освіту йтимуть не енергійні візіонери, лідери та спеціалісти, а затюкані міські шамашечі, яких нікуди більше не взяли. 

ПРОБЛЕМА 3.

Подача “якщо не вдається заробити на цій роботі, треба йти на іншу” в корені не вірна. По-перше, людина має право працювати, ким вона хоче, якщо це законна робота, й мати гідну оплату, а не нафантазовану кимось взагалі не з галузі. По-друге, може, ви тоді кинете свою роботу та станете пластичним хірургом, щоб більше грошей? По-третє, перевчатися знов й знов важко навіть мені, а я вмію це робити (в мене приблизно шість професій, але більшість навичок в них середнього рівня). Й останнє – суспільство без виробництва стає залежним ринком, як би не приндилося. Бо всі не можуть бути інстадівами та заробляти цим на життя, всі не можуть бути перекладачами й фотографами, всі не виступають на телебаченні, й нарешті, не всім бути айтішниками (бо сервісів стало так багато, що деякі професії в тій галузі вже почали відмирати або перетворюватися на хобі).

В цьому місці я просто не розумію звички вважати, що спеціальності науково-технологічного роду якісь там недолугі, але це можна пояснити глибинним кугутством головного мозку, в принципі. Логічних пояснень немає. Їх нелегко опанувати, помилки коштують дуже дорого, плюс, повертаємося нагору – немає чим хвалитися щодня. 

ПРОБЛЕМА 4.

Додамо ще один великий недолік цієї системи – власне, це системність. Майже неможливо бути інженером-одинаком. Хіба що ти креслиш меблі, наприклад, або МАФи, та й то – таких винаймають компанії для виконання робіт, які стануть частиною великого проекту. А по хорошому, інженер – це не фрілансер, він має бути поруч із виробництвом. Людей, які пафосно креслили щось та зрулювали у відпустку, вимкнувши телефон, коли за їхніми кресленнями неможливо було нічого зібрати, хотілося бити тим самим шматком швелера. Бо інженер, окрім того, що він є автором якось розробки, виконує ще й роль менеджера. Або це можуть бути два різних інженери, звісно. Та в будь-якому разі, людина на ролі менеджера процесів, здатна прийняти рішення по несподіваній ситуації, має бути. І ця людина не мусить почуватися, отримавши освіту протягом багатьох років, менш вартою за навченого за два тижні оператора служби доставки (теж гідна робота, але є певні відмінності). 

Тут ми підходимо до зарплат. 

ПРОБЛЕМА 5.

Коли я був молодим науковцем, що повівся на розмови про потреби комп’ютеризації певних дослідних обрахунків під грифом “нано” (це був популярний мотив розпилу бабла років надцять тому), то отримував із нарахуваннями смішну тисячу гривень, коли вантажник в залежності від магазину мав би в 4-10 разів більше. Але в мене все життя спина хвора, тому в дупу жарти про розвантажити вагон. До речі, різноробочим я теж працював, важка й гідна праця, та є відмінності (с). Ставлення до науковців в суспільстві було типу ееее што? а нормальної роботи чому не знайшов?

Це ж саме ставлення продовжувалося далі в епохи менеджеризації, маркетологізації, мерчандайзерів, економістів, юристів, програмістів (весь час суспільство кидалося істерично гуртом в один престижний напрям, лишаючи всі інші напрями не прикритими). Частину цих епох я пересидів як комп’ютерний журналіст та навіть ойтішник-гівнокодер. Але раз по раз мене тягнуло “на завод”, за покликанням, “піднімати промисловість”. Під “заводом” я маю на увазі все, що стосується інженерних робіт, хоча фактично не всі ці установи були прям заводами. Керівники на мерсах пихато розповідали про щедрі 3000-4000 грн зп, які вони з барського плеча зрізають, “надєнь цак і радуйся”, при тому, що середні зп по Києву перевалили за 10000. Була пристойніша морально робота за межами Києва, але там зп були ще нижче, тому я й втік в айті на деякий час.

Важко було споглядати приречених людей, вже досить зрілого віку, які не могли “взяти й змінити роботу”, бо вже звикли до всього: обладнання, колективу, навіть до ступеню повсякденного приниження. Вони не могли просто так із своїми уміннями “вийти на ринок”, бо стали вже “частиною команди, частиною корабля”, й за межами умов свого заводу вже не змогли б прилаштуватися. Це стара система, її вже не змінити, вона може тільки віджити своє, на жаль. Можна її не повторювати. Загострення клінічної депресії я заробив на одному із заводів, коли вся освіта й розуміння не важили нічого проти рішень місцевого товариша Дятлова (збірний образ кількох людей). 

Наукова система, що дісталася нам в спадок від СРСР, десь така сама: людина не може вийти на вулицю й там науковити в картонній коробці; повинне бути фінансування, від спонсора чи платників податків. В нас є держнаука, яка намагається брати участь в світових грантових програмах. Деякі розробки дійсно круті, хоч як би там шарлатани не кидали тінь. Деякі просто найс, але все одно потребують грошей, що стати повсякденністю. Є фундаментальна, яка просто не може без меценатства, бо не продукує товарів. Звісно, до неї якраз тягнуться грантожери, але однієї людини мало, щоб їх відстрілювати. 

Зараз я вже два роки працюю над створенням іміджу людей технології разом із чудовою командою, іміджу, який буде зрозумілим не лише поодиноким схожим на нас особистостям. Важкою стороною цієї роботи є зміна самоусвідомлення, яке потім інженер транслюватиме в медіа. Та про це трохи згодом.

Звісно, в тексті вище є певні неточності, щось може викликати різночитання, а щось я не можу взяти й підтвердити даними, бо комтаємниця, тощо. Дискутуватимемо. 

ПІДСУМКИ

Наука – це складно. Вона сповнена незгоди в собі. Технологія часто брудна й нудна й нецікава, але потрібна. Зарплати часто не ринкові, бо є важелі обмеження мобільності спеціалістів. Ставлення як до шизіків – присутнє (а поступово ти йому починаєш відповідати). Але створювати з концепції лінії, з яких проступає фактичний виріб у металі, пластику, тощо – кайф. Все це потребує спеціального обладнання, яке просто так не купиш, або якщо купиш, то дорого, а грошей немає. А грошей немає, бо закордонні аналоги виграють ці гроші в громадянина. 

ЗАКЛИК ДО ДІЙ

Коротше, що треба робити. Науку й техніку треба полюбити. Зацікавитися не лише запакованими смартфонами чи дослідженнями далеких-далеких галактик, а всіма найменшими гвинтиками та компонентами мікросхем. Діти є? Віддайте їх на гуртки. Зараз купа прикольних гуртків, не лише з роботехніки, гадаю. 

Не гидуйте “брудними” спеціальностями – вони не менш цікаві та challenging, ніж високоточна електроніка. Та суміжні з нею, космосом та роботами. 

В кого є гроші – інвестуйте. Цікавтеся стартапами, що намагаються зібрати кошти, цікавтеся друзями-винахідниками (як я, хехехе), питайте, яка їм потрібна допомога або медійний розголос. 

В кого є час та натхнення – робіть стартап, підключайтеся до малого виробництва. 

В кого є гроші, час та психічні вади – сходіть на завод старого гатунку. Гарантую: буде крутіше за гру у Фолаут реалтайм. Є ризик лишитися без пальців, втім. 

Щоб наука й техніка запрацювала, як мала б, ми всі повинні змінити ставлення, спочатку своє, а потім чуже. Суспільство техногенне фактично, а ментально пасторальне. Ось це треба змінювати, день за днем, година за годиною.

Тоді матимемо технологічну революцію 4.0.

Так, я хочу цю революцію. Проголосив би її початок, але вона вже сама йде навколо нас. А має бути й всередині теж.