12 Червня, 2024

Заграва нового світу

Повернутися до конкурсу: Фантастичні пригоди

Розділ перший

Я БАЧУ ЗАГРАВУ РОЗЛУКИ,

В НІЙ ПОПЕЛІЮТЬ ПОЧУТТЯ.

РОЗ’ЄДНАНІ НАВІКИ РУКИ,

НАЗАД НЕ БУДЕ ВОРОТТЯ.

ВСІ НАШІ МРІЇ І БАЖАННЯ

КУДИСЬ РОЗВІЯЛИСЬ, ЯК ДИМ.

НЕМА ЧАСУ НА СПОДІВАННЯ,

НАД ПОПЕЛИЩЕМ МИ СТОЇМ.

Щоб прокинутись, мені не потрібен був будильник. Бабуня сиділа на кухні й знов читала величезну книгу у своїх круглих окулярах. Вже давно паперові книжки стали раритетом, давно люди вміли модифікувати дані свого тіла й не було потреби в окулярах, але вона любила це все, була міцно прив’язана, та не бажала розлучатись. Вона посміхнулась своєю лагідною посмішкою і я, радісно чмокнувши її в щічку, побігла на балкон. Там, у звичайному тазику, захищеному сіткою від пилу, була водичка. Бабуня ставила її туди надвечір, тож вона, бачивши й місячне сяйво, і перші промені сонечка була, як казала бабуня, «енергетично живою». Я вже давно не сперечалась з цим. Але цього разу, вода й справді була живою, відображення посміхнулось мені, щойно моє обличчя виринуло з тазика. Я відсахнулась. Та мені ж лише здалось, чи не так? Просто ще достатньо не прокинулась. Я знов поглянула у воду. Все було, як і зазвичай. Видихнувши, я попленталась збиратись.

Увімкнувши відеовиклик, паралельно я шукала, що почитати в дорозі. Поряд зі мною, йшли такі ж, зовсім нічим не заклопотані люди. Штучний інтелект вже давно генерував не лише картинки, а й сюжети, які можна було читати, слухати та дивитись. Іноді, люди хвалились своїми згенерованими сюжетами й включали режим «вулиця». Часто те, що вони обрали для себе, було соромно дивитись, та мало хто реагував. Можливість знайти для себе однодумців була крихітною, та все ж вона була, і це було краще за згенерованих особистостей з кафе. Їжу ми теж їли згенеровану, тож з автомата мені видало нову бурду зі смаком гумового смаженого сиру.

Знервовано видихнувши, я знов і знов вмикала відеовиклик, а Катруся знов і знов відбивалась. Нас, молодих людей, було вже не так і багато. Після затяжної війни, коли цивільні сиділи у підземеллі роками, а зброя із супутників вистежувала найменшу активність, всі спали в капсулах, де штучний інтелект прокручував їм мотиви й сюжети, дітей майже не було. Звісно, наука не стояла на місці, вчені зробили багато винаходів, які мали полегшити життя тим, кому вдалось пережити війну. Але нас, дітей, що просиділи в підземеллі весь цей час, дорослі вирішити приготувати до всього. Нові навчальні заклади називались НаВчись, а ми були навчисти, тож вчились виживати при будь-яких умовах, керувати будь-якою технікою, складати з її залишків нову. Хоч ми й модифікували свої тіла, фізична підготовка була обов’язковою, як і військова. Ми опанували всі види зброї, засоби комунікації, навчились їх виготовляти майже з нічого.

Та виживати без води і їжі, людство так і не навчилось. На жаль, саме цього було обмаль. Але з’явився рятівник, його багато разів модифіковане обличчя сяяло з усіх вуличних екранів. Він вирощував зерно в лабораторіях, на інших планетах та супутниках, навчився виготовляти їжу з хімічних елементів, навчився вичавлювати воду майже з каміння. Безліч лабораторій працювати над тим, щоб вона стала придатною до споживання. Неодноразово з цього приводу, мені доводилось слухати зітхання бабуні. Але саме це зупинило війну. Тож новий президент планети, підкорив собі серця всіх тих, хто скептично ставився до нього в минулому. Казали, що на початку війни його навіть вбили… але то, мабуть, лише чутки, бо хто там слідкував за ним, всі думали лише про себе.

Мене обдало черговою хвилею пилу, але Катруся нарешті відповіла.

— Чого ти відбивалась?

На мій подив, Катруся відповіла без зображення на екрані:« Вибач. Вибач мені, але … дещо сталось. Я не в змозі зараз тобі розповісти, мабуть, бо й сама нічого не розумію …»

— Ти плачеш? — стурбовано зупинилась я, полохливі думки бігли одна перед одною.

— Та вже ні…

— Не відбивайся! Що? Щось сталось саме з тобою? Скажи і я прийду до тебе зараз же!

— Ні! Не приходь… Я не знаю чи лише зі мною…

Вчора увечері я пішла додому, бо мали дзвонити батьки, всі інші пішли до кабінету хімії пити.

Чому саме туди? Бо винести звідти можна лише в собі, як сміявся Зорян. Він був моєю мрією. До війни ми гралися разом, після того, як вона розпочалась — спали поряд в капсулах, після її закінчення — разом вчились. Багато разів я підходила до нього й казала про свої почуття, але чула лише його кумедні відмовки. Так, розваги в нас були, а от розслабитись зі спиртним – зась. Звичайно, навіть голод не спинив виробництво алкоголю, не сумнівайтесь. Але в кабінеті хімії ми могли його зробити самі й це було цікаво. Нас було всього п’ятеро, всі інші були лише дітлахами, народженими після війни або, випадково, під час неї. Також були й клони загиблих дітей. А от нас, хто пережив те все, хто пам’ятав про життя до війни — всього п’ятеро. В інших містах, можливо й було інакше, але ми не були столицею, а межі існування людей значно скоротились, хоча межі переміщення збільшились багаторазово.

— Бажано! Я не знаю, що з іншими, я пішла додому з Ігорем, а Зорян лишився в кабінеті з Юльцею.

— То це Ігор щось зробив тобі?

— Ні… Ми доїхали на трамваї, я не знаю, що з ним.

Переміщення трамваєм було дуже простим. Воно діяло лише в межах міста. Ви заходили в пункт, вводили кожен свою адресу і вас переміщало миттєво. Як і майже все зараз, пункти працювали на сонячній енергії, якої дуже багато. Саме сонячна активність змусила поставити над містами екрани для її збору, Сонце мало спалити нас, коли б людство у своєму розвитку зупинилось через війну. Я підняла очі. Кабінет хімії був на верхньому поверху. Піднявшись, я затамувала подих. Картка не спрацювала, тож зачинено було зсередини.

« Зорян лишився в кабінеті з Юльцею»… Довелось постукати. Я почула якесь шарудіння та чийсь … плач?

— Зорян? Це я, Бажана. Ви й досі там? Не пішли додому? — обернувшись на камеру, я подумала чи може хтось бачити нас. Двері відчинились і мене дуже швидко втягли до кабінету, затуливши рота рукою. Нажахана, я не відразу зрозуміла, що сталось і почала пручатись, але застигла, щойно роздивилась цих двох.

Розділ другий

Насправді мені не подобаються перебільшення. Це все ще був Зорян. Це були його очі, з таким унікальним для європейця розрізом та нахилом. Але вони були червоні. І це було не через сльози, що в них стояли. Рука, яка затинала мені рота також була його рукою, але тепер, через порваний рукав стирчали маленькі згірки. Вся його шкіра потемнішала і була вкрита такими ж самими згірками. Його зріст став менше? Ні… на спині в нього був горб, точніше, його спина викруглилась.

— Тільки не кричи, будь ласка, — він повільно забрав руку.

Юльця теж виглядала дивно. Її вушка видовжились, на їхніх кінцівках красувались пухнасті китички. Мені здалось, що я дивлюсь якийсь, змодельований штучним інтелектом витвір фаната жанру «звіролюдей». В неї справді були вуса і великі кігті на пальцях, які ніби розпухли, а за спиною був чорний та довгий хвіст.

— Вам терміново треба до лікаря! — виголосила я.

Юльця закрила обличчя руками й знов заплакала.

Юльця… скільки разів ми, обіймаючись, сміялись чи плакали. Невже не знала ти моїх почуттів? Невже твої були сильніші?.. Плентаючись вулицями, я, все ж таки потрапила додому.

— Бабуню! — кинулась я в обійми.

— Бажано…

— Що?

— Твої батьки застрягли через карантин.

— Га?..

Батьки Ігоря викликали для сина швидку, коли побачили в ньому зміни. А через нього вийшли й на Катрусю, Юльцю та Зоряна. Я теж пройшла перевірку. Змін в мене не було ніяких, тож відпустили. По тому, що відбувалось, я зрозуміла, що мої друзі не єдині, хто змінився. Карантин. Якби справа була в тому, що вони проковтнули щось мутагенне в кабінеті, тоді зрозуміло, чого в мене не було ніяких змін. Але вони були не єдині! І от тепер, мої батьки теж на карантині! Тоді, останнього разу, мої батьки теж не включили відеозв’язок. Вони сказали, що вже не дозволяють. Хоча, що ми могли таємного побачити? Їх кімнату? Вони понад рік жили на місячній станції. На ранок, бабуня поїхала до місцевого відділення Центру місячних станцій, і от…

— Мені страшно,— прошепотіла я і заплакала.

— Ну чого ти, чого, не плач, люба.

У своїй кімнаті я замислилась. Я теж можу перетворитись. Що буде з батьками? Що буде з друзями? Чи зможуть це зупинити? Чи відчувала я страх? Ні…

Зорян був з іншою і вони явно не в шахи грали наодинці. Чи відчувала я розпач? Ні… Це був жаль за тим, що не збулось. Це була туга, яка нила в серці. Журба, яка, чомусь, не викликала сліз.

Знов на всіх екранах міста з’явився президент. Не як усі останні рази, осяяний посмішкою, махаючи рукою. Завжди це було якесь згенероване місце, так що неможливо було сказати на Землі він чи ні. Цього разу, він прибув на Землю і відразу, на летовищі, записав звернення до землян, обіцяючи розібратись.

— Вчені невтомно шукають розв’язання цього питання. Можливо це вірус. Ми вже робили це, ми зупиняли епідемії та віруси. Весь час будьте пильні! Поліція отримала нове обладнання й обов’язково зможе допомогти у разі виникнення аварійної ситуації. Якщо Ви помітили в собі будь-які зміни, відразу дзвоніть до гарячої лінії. Вам допоможуть.

Хлопець поряд зі мною пхекнув: «Щойно тут була реклама набору до поліції. Але вони ж лише сидять та натискають кнопки, все робить система охорони, то чому так багато полісменів звільнились?» Кількість тих, хто змінювався, неухильно збільшувалась. Ще не відчуваючи змін в собі, іноді вони поводилися агресивно і нападали на інших. Але не всі з них були агресивні, тож, через пів року їх випустили, зобов’язавши звітувати кожен день про свій стан.

Хоч повсюди були встановлено камери, все ж автоматична система охорони реагувала з запізненням. Так сталося і сьогодні. Я забігла до туалету і побачила, як хлопець з іншого курсу сидів на полу спиною до мене.

— Що ти тут робиш? — почала я, але, при наближенні, побачила перед ним тіло дівчини. Він обернувся до мене, з його рота капала кров. « Він пив її кров!» — це шокувало мене так сильно, що я була не в змозі рухатись. Хлопець ткнув пальцем в тіло дівчини:« Вона першою розпочала і сховалася в туалеті!» Його зуби нагадували кролячі, на вухах були китички. Він піднявся:« Вона завжди ображала мене, а після змін відверто сміялась, називаючи «безглуздим кроликом»,— він зробив стрибок, але двері були ще відчинені, тож я встигла вибігти, від рухів двері трохи причинились, затримавши нападника. Я помчала по сходинах, в їх кутах, як і перед дверима туалету, теж були пункти системи охорони. Але вони знов не реагувала! Я закричала. На мій крик з дверей почали з’являтись люди, хлопець спокійним кроком піднявся за мною, і сказав:« Викличте поліцію, система охорони не працює.» Цього разу, це була лише імітація, перевірка, але хлопець справді вчився з нами. Виявилось, що тих, хто мутував, хотіли поділити на класи по загрозі,що вони становлять. Кролик проходив як клас, який ніби не загрожував суспільству. Такі ж, як Катруся, яка й досі була на карантині, це ті, на яких система мала реагувати, щойно вони чхнуть. Так, Катруся випаровувала отруту у вигляді диму, особливо коли була емоційно збуджена. Ця отрута проходила навіть крізь скло та інші перепони, її помістили у спеціальну камеру, через це вона перебувала в стані близькому до депресії й не бажала нікого бачити. Насправді всі ми були нажахані. А ті, хто мутував, тому й агресували, що перебували в стані стресу.

Не всі нагадували звірів, іноді зміни були непомітні, іноді дивні. Але більшість, все ж таки були звіроподібні. Пояснюючи це, вчені казали про те, що пройшовши стадії еволюції, людина й шимпанзе мають 99% геномної схожості.

Екрани міста працювали на повну гучність.

— Найважливішим є те, в якій саме частині геному відбуваються зміни, а не загальна їхня кількість. Інакше кажучи, не потрібно дуже змінювати геном для створення нового виду. Для того, щоб наш загальний із шимпанзе предок перетворився в людину, не треба було прискорювати хід молекулярного годинника у цілому. Секрет полягає в тому, що необхідно швидко внести зміни в ті місця, де вони вплинуть на функціонування всього організму. Такими місцями, до прикладу, є HAR1, ген FOXP2. Попри те, що ділянки HARів становлять незначну частину геному, пертурбації в цих ділянках можуть значно змінити людський мозок шляхом впливу на активність безлічі взаємозалежних генів. Але, станом на зараз, потроху, змінюються всі ділянки геному. Загалом, мутації розглядаються як рушійна сила еволюції, де менш сприятливі або шкідливі мутації видаляються з генофонду природним добором, тоді як сприятливі, вигідні мутації прагнуть накопичуватися. Переважна більшість мутацій не мають ніякого ефекту, тому що механізми репарації ДНК – ремонту ДНК можуть виправити більшість змін перед тим, як вони стануть постійними мутаціями, і більшість організмів мають механізми для усунення видозмінених соматичних клітин. Але в ДНК існують так звані гарячі точки, де мутації відбуваються до 100 разів частіше, ніж у решті ДНК. Гаряча точка може знаходитися в незвичайній основі, наприклад, 5-метилцитозині. Вищі частоти мутації вигідні в деяких ситуаціях, тому що вони дозволяють організмам еволюціонувати й швидше пристосовуватись до навколишнього середовища. Поки ми не здатні визначити, що вплинуло на ці зміни, але це завжди збільшує сили та можливості організму. Що є ще більш дивовижним, тварини теж поступово змінюються. Їх залишилось не так багато і зараз критичний стан в заповідних зонах вводить нас в розпач.

— Зараз Ви натякаєте на те, що змінилося наше середовище і поки ми не помітили цих змін, наші організми вже редагують установки?

— Саме так, ми вже дійшли висновку, що, скоріш за все, зміни спричинив не міфічний вірус серед людей, а все ж таки зміни середовища. І цей фізичний фактор викликав індуковані мутації на молекулярному рівні.

— Але чому тоді зміни стались не у всіх?

— Ви помиляєтесь. — вчений зупинився, суцільне мовчання мало своє звучання, ніби у фільмі задля підкреслення яскравого моменту. Ведучий злякано подивився в очі вченому і вже хотів перевести все на жарт, як вчений продовжив:« Є ті, кого ми не відпускаємо з карантину, ті, хто живе звичним життям, яким вони жили до змін, і, нарешті ті, зміни в яких ще лише відбуваються або поки що незримі нам. Думаю, еволюціонували всі.»

Ми поки що не знали, що ці слова були політично продуманими, щоб підготувати нас, звичайне населення до новин ще більш приголомшливих, про які ми не здогадувались. ле вачені вже знали про них,  з якими вже стикнулися політики й мали знайти спосіб розповісти про це.

Розділ третій

«Бачив я у своєму видінні вночі, аж ось чотири небесні вітри вдарили на Велике море. І чотири великі звірі піднялися з моря, різні один від одного. Передній був, як лев, а крила в нього орлині. Я бачив, аж ось були вирвані йому крила, і він був піднятий від землі, і поставлений на ноги, як людина, і серце людське було йому дане. А ось звір інший, другий, подібний до ведмедя, і був поставлений на одному боці, і було три ребра в його пащі між зубами його. І йому сказали так: “Уставай, їж багато м’яса!” Потому я бачив, аж ось звір інший, мов пантера, а в нього на спині чотири пташині крилі. Цей звір мав чотири голови, і була йому дана влада. Потому я бачив у видіннях тієї ночі, аж ось четвертий звір, страшний і грізний, та надмірно міцний, і в нього великі залізні зуби. Він жер та торощив, а решту ногами своїми топтав, і він різнився від усіх звірів, що були перед ним, і мав десять рогів. Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним. І ось у того рога очі, як очі людські, і уста, що говорили про великі речі.»

Даниїл 7:2-8

— Розумієте, — очільник залишків церкви говорив з трохи нажаханим виглядом, — ми й подумати не могли, що це саме так і буде. Церква завжди вважала ці слова пророцтвом, але ми думали, що звірів не буде, що будуть лише дії, що це лише алегорія. Тому ми теж зовсім не готові. — він похитав головою зі скорбним виглядом, — На жаль, люди залишили віру в минулому, Об’єднана церква позбавлена сили й влади від часів Великої війни. Це був лише початок здійснення пророцтв, ми кричали про це, але це лише викликало ще більш невдоволення…

— Бажано, станція, де працювали твої батьки приземлена, вони на карантині.

— Все це так довго. Я хочу побачити їх, — занила я.— Чому майже всіх відпустили, а станції тримають на карантині й досі?

— Надіслали дозвіл. Хочеш їх провідати?

— Звісно! — радісно кинулась я до бабуні.

— Тільки я… не поїду. Вже буду чекати вас тут. Хоч і неспокійно мені, дуже неспокійно. Та все ж, я занадто стара, щоб їздити через океан.

Я обійняла стареньку, притулившись до неї навіть обличчям. Вона не бажала змінюватись, нам, її родині, вдалося вмовити її лише на ті зміни, які виправляли здоров’я на краще, інакшого вона не дозволяла собі, як і не хотіла вічно жити, тому не підписала контракт на отримання клону тіла. Мене завжди жахало це, я не хотіла розлучатись з нею, не хотіла втрачати її, але її вибору ми не могли перешкодити.

Подзвонив Зорян.

— Не хочеш попрощатись? Чув, ти їдеш до батьків.

— Га? Чому прощатись? Це не надовго.

— Маю дещо тобі розказати.

— Що?

— Останнім часом ми віддалились, чи не так? Поговоримо?

Зустріч він призначив в досить незвичайному місці. Це був готель для багатіїв з кампаній, які хотіли за живою їжею з живою музикою, квітами, птахами та офіціантами людьми, домовлятися про свої чергові інтереси. Грошами були не папірці, вони були ресурсами, майбутнім. Найбільшими інвестиціями були навіть не інноваційні технології, а таємниці про майбутнє.

Я всілась на стілець.

— Ти випадково розбагатів?

Зорян напрочуд елегантно сів, де й поділася його незграбність, яка прийшла з новим виглядом.

— Тільки що я продав таємницю, яка надала мені й гроші і владу. А також, дехто вклався в справу, якою я буду займатись.

Я закліпала очима. Яку таємницю він міг знати? Нахилившись до мене, Зорян прошепотів:

— Після гарного обіду, я хочу розповісти її й тобі.

Він заправив серветку жестом, ніби завжди так робив і продовжив:« Ти маєш побачити мій новий дім тут, в готелі, мій офіс. Маєш почути моє нове бачення світу, дізнатись про мої нові плани. — він підняв очі на мене. — Бо я хочу розділити це все з тобою.» Я не знала, що маю казати, виклик це чи пропозиція, або навіть угода, тому почала копирсатись в тарілці. Зорян продовжував дивитись на мене, зрозумівши, що відповіді не дочекається, кивнув та трохи розгублено промовив:

« Звісно, ти маєш сама прийняти рішення після того, як почуєш і побачиш все сама.»

Корабель не плив, він переміщувався, і я дивувалась, чому бабуся вважала себе старою для подібного мандрування. Я ввімкнула режим сну, коли відчула дивні поштовхи. Вже відкривши очі, почула крики та побачила людей, що залишали свої капсули.

— Що сталось? — намагалася я спитати в сусідки, яка вже вийшла зі своєї капсули й брала дитину на руки. Вона лише махнула на мене рукою. Куди ж вони всі? Це океан, куди вони тікають? Мене просто кинуло уперед, я відчула біль. Побачивши власну кров, зрозуміла, що вкрита водою й втратила свідомість. Так, до батьків я не попала. Прокинулась я навіть не в лікарні. Зорян стояв та дивився у вікно.

— О! Ти прийшла до тями.

Я підозріло подивилась на нього. Привести мене до тями хіба було не легко? Чому він цього не зробив?

— Багато людей загинуло, мені вдалось врятувати тебе, бо я передбачав подібне. Я лише не думав, що все станеться набагато швидше.

— Але… чому ти хочеш, щоб я приєдналась до тебе? В мене нема особливих властивостей, я геть не змінилась!

— Тому, що я хочу аби ти врятувалась. Я буду берегти твоє життя, допоки ти не зможеш врятуватись звідси.

— Що це означає?

— Ти вже прийняла рішення? Скажу тобі лише після твоєї згоди приєднатись.

Я затулила руками обличчя.

— Будь ласка, Бажано, повір мені. Те, чого я хочу, це твого порятунку. Бо це стане надією для інших.

Тоді, після обіду, Зорян повів мене у свої нові апартаменти.

— Я обрав середній поверх, хоча і він небезпечний через тих, хто літає. Тому, ті хто зі мною, лишаються поряд весь час, окрім часу, коли на завданні. Коли ми зайшли, присутні підняли на мене очі й знов почали займатись своїми справами. Всі, окрім Юльці. Вона встала, і, з якимсь складним виразом на обличчі, проводила мене поглядом. Ми зайшли в трохи меншу кімнату.

— Якої ти думки про тих, кого бачила?

— Я не розглядала їх. Бо це занадто дивно для мене й досі.

— Найближчим часом до мене приєднається і Катруся, я вже домовився про заставу.

Я всілась на білу канапу:« Кажи вже, заради чого я тут? Я не така, як вони, в мене нема кігтів, отрути, чи чогось подібного.»

— Як вважаєш, чому саме я став їхнім вожаком?

Я підняла очі й подивилась уважніше:« Та звідки мені знати, якщо не скажеш?»

— Як бачиш, в мене також нема отрути та кігтів. — він опустив голову і голосно видихнув, — я ж став виглядати набагато гірше, чи не так?

— Я просто маю звикнути, — я змусила себе посміхнутись, — щойно звикну, обов’язково скажу тобі правду.

Зорян похитав головою. Ще раз видихнув.

— Знаєш, моя броня здатна витримати навіть гору. Я можу не дихати, не їсти, не спати, я бачу швидкі рухи повільно. А ще, я знаю, що саме сталось.

— Кажи.

— Це вода.

— Вода?

— Так, вода змінюється. Вода об’єднує всіх нас, вона в кожному, у всьому, вода пам’ятає, вона несе життя, вона усюди. — він підняв на мене очі — Те, що люди звикли називати «космосом», насправді є великим океаном. Вода має не лише три стани: твердий — лід або сніг, рідкий — вода та газоподібний — водяна пара. Є і четвертий стан. І зараз уся вода на планеті переходить саме в цей стан. Та вода, що в людях — також.

Він встав.

— Не лише люди. Тварини, дерева, каміння, ґрунт. Те, що ми бачимо, лише початок великого хаосу. Миру не буде. Сильні будуть намагатись перехопити найбільше ресурсів в слабших. Дерева, загалом уся природа почне відстоювати свої права. — він закрив очі, — смерть пропаде.

— Що?..

— Зараз люди намагаються будь-що жити якомога довше. Їхній заклик нарешті почуто. Більше ніхто не зможе померти. Тим, хто помре до повної трансформації води, будуть заздрити.

Розділ четвертий

— Але ж… але … — отямившись після хвилинної павзи, я намагалась привести думки до ладу,— коли вібрації Землі підвищились, люди почали змінюватись до кращого. Чого тепер, коли вібрації змінюють воду, відбулись такі мутації?

— О, ти називаєш це мутаціями? Думаєш? Ох… ну, можливо щось пішло не так, бо наші вібрації підвищились не синхронно чи щось таке…

Я згадала бабусині слова про те, що люди почали менше грішити, та не стали менш грішними. Вібрації в мозку людини отримали коливання від того, що не змінилось — сутності людини. Так, мабуть, саме це… Раптом я швидко скочила: « Мені негайно треба додому!»

— Що? Чому? Я хотів би, щоб ти лишилась тут. Так безпечніше ! — кричав він мені, яка вже вибігла з дверей.

Розумієте, до 2023 року, серцебиття планети становило всього 7, 83Гц. Так було з того самого часу, як у 1958 році німецький фізик Вінфрід Отто Шуман зробив своє відкриття про коливання між іоносферою та Землею. Але потім воно різко підвищилось до 190Гц. І хоча це було суттєвою різницею, ще дуже довгий час, люди не помічали змін. О, якщо ви ніколи не звертали увагу на новини про це, я розповім більше. Резонанс Шумана — це низькочастотні хвилі, які виробляються навколо Землі завдяки ударам 50 блискавок, які вдаряють щомиті із космосу в іоносферу. Низькочастотні коливання поширюються між земною поверхнею та іоносферою і невловимі для людського вуха. Стрімко збільшуватися частота коливань почала ще на початку 2000 року, хоча до цього століттями становила 7,83Гц.

Також, в роботі головного мозку залучені альфа, бета, тета та дельта-хвилі. Вченими доведено, що альфа та тета хвилі можуть синхронізуватись із частотою Шумана, тобто вібраціями нашої планети. В індійських йогів була практика трансформування хвиль головного мозку, яка стала доступною широкому загалу вже в середині 20 сторіччя. Подібний, але слабший ефект мають звичайне медитування або молитва. Під час цих практик, людина досягає стану, коли її власні частоти входять в резонанс з коливаннями планети.

Ця сумісна пісня хвиль викликає регенерацію клітин та тканин, ліквідуючи хвороби. Людина, яка повністю освоїла метод, здатна самозцілюватись, а також, має надзвичайні здібності. Є ще дещо, що більш важливо. Не лише планета впливає на нас,  людина також вносить свій внесок у її стан. Про досліди з пошкодженням на дереві та крики рослин ви, ймовірніше за все чули, тож маєте розуміти, що все у Всесвіті взаємопов’язане. Володимир Вернадський вважав, що люди мають спільне енергетичне поле, підтверджуючи теорію К. Юнга про колективне несвідоме.

Як бачите, все було відомо вже давно, але людей все це майже не цікавило. Аж допоки не сталась Велика війна, де відбулось протистояння не лише на фізичному рівні. Тож ще тоді, вчені навчились вимірювати вібрації людини, які залежали від того, що вона відчуває та які в неї думки. Чим щасливішою є людина, тим вищі її енергетичні ритми та гармонійніший зв’язок із Землею. Під час страху, агресії чи образи, коливання падають до 3,3Гц, а в стані сердечної вдячності, навпаки зростають до 140Гц. Найвищу позначку має почуття любові: до +200Гц. Уникнути впливу вібрацій неможливо. Кожна з істот на планеті взаємопов’язана із Землею, і підвищення вібрацій планети впливає на її фізичний та психологічний стан. Зцілення та поліпшення загального стану — не єдиний вплив вібрацій Землі на організм. У результаті збігу частот роботи мозку з частотою Шумана, людина наділяється додатковими здібностями. Саме підвищення в собі цих частот дає ефект зцілення навіть від смертельних хвороб.

В моєму світі ми ще не досягли цього, хоча лікування підвищенням частот проводиться. З тієї самої пори, як зросли коливання, вони продовжували постійно зростати, а свідомість та енергетика людства постійно зазнавала трансформацій. Людина вже не може постійно перебувати в станах стресу, злості, тривоги та агресії. Саме перебування в подібних станах раніше викликало в людей реакцію фізичного тіла — хворобу,  чим напруженіший був стан, тим сильнішою ставала хвороба.

З 17 червня 2023 року людство постійно перебуває в процесі підйому частот, що викликало колосальне навантаження на організм. Психологи радять якомога частіше перебувати в стані « тут і зараз», не перейматись минулим, а жити тим, що є сьогодні та дбати про своє майбутнє. Тоді людина швидше адаптується до нових вібрацій та почувається здоровішою та щасливішою. Так, люди адаптувались до нових умов життя на планеті та покращили своє фізичне та психологічне самопочуття. Але — не змінились.

— Бабуню! — кричала я, не зважаючи на правила поведінки в багатопоквартирних забудовах. Але її ніде не було. Будь-який зв’язок з нею був втрачений. Лише увечері я дізналась, що пропала не лише моя бабуся, доволі багато людей просто щезли. Залишившись на самоті, я відчула те, що змусило мене вити, не втираючи ріку сліз та прикусивши краєчок подушки. Саме почуття самотності штовхнуло мене на подорож, яка майже закінчилась моєю загибеллю. Якби не Зорян…

Розділ п’ятий

«Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві й так будемо з Господом завжди. Отже, втішайте один одного цими словами.»

Перше послання до Солунян 4: 16-18

Родичів та друзів раптове зникнення точно не потішило. Окрім заяв про зникнення, почалися масовані протести з вимогами пояснити нарешті, що ж відбувається. Знов на будинкових екранах з’явились політики, репортери, дослідники та вчені. Деякі люди почали робити засідки на мутувавших з метою «позбавити світ мутантів», знов почалися вбивства, які система охорони не могла попередити. Їх звинувачували у викрадені звичайних людей, щоб перетворити на подібних собі. Але й тут людство спіткала невдача. Мисливці ставали жертвами не лише через те, що були слабші, а ще й тому, що самі мутували. Як і казали науковці: мутували насправді всі, просто різним чином та з різними наслідками.

Щоб заспокоїти суспільство, президент нарешті з’явився на екранах у своєму новому вигляді. Величезний звір з безліччю рогів, червоними очима та роговими повіками, хвостом та дивними кінцівками, лякав ще й спотвореним голосом. Хоча, як виявилось, він міг розмовляти й без нього. Система Брейнет нарешті була повністю запущена. Тепер це вже був не лише квантовий інтернет, мозок кожної людини під’єднували напряму і кожен контролювався. Штучний інтелект вже досить давно використовувався лише науковцями та на виробництвах, хоча навіть там люди використовували вже Брейнет для управління машинами та станками. Тепер же Брейнет мав повністю контролювати думки людей. « Це лише для того, щоб остаточно перемогти злочинність»,— волав президент з екранів, які ті з мутувавших, хто лазав та літав, розбивали вщент.

Так, дехто таки підняв свої вібрації до зміни тіла достатньо, щоб піднестися над цим світом. А дехто, у будь-якому вигляді, лише псував життя іншим.

Саме тоді я й поїхала до батьків сама… А коли мені це не вдалось, Зорян спитав мене чи згодна я приєднатись до його команди. В якості останнього аргументу, він показав мені моїх батьків. І так, вони змінились. Я взагалі не впізнала їх. Мамі було чомусь соромно, батько хотів повернутись додому.

— Через декілька днів вони будуть в місті. Нема потреби в карантині, на вулицях забагато мутувавших. До речі, це слово не відповідає новим реаліям.

— В чому моя мутація?

— О! То ти прийняла рішення?

— Є сенс відмовлятись? Хіба що ти змусиш мене вбивати когось.

— Ні… Тебе — ні. Твоїм завданням буде досягти прогресу у питанні змінення реальності.

— Що?

— Хіба все ще вважаєш це неможливим?

— Успіхи в досягненні змін реальності були замалими навіть для науковців. Ти вважаєш, що в мене є хист до подібного?

— Я дивне створіння. Зі мною розмовляє вода. Хоча… вона розмовляє з кожним з нас, проте не всі бажають чути її.

— Стривай! — я скочила, піднявши руку в запереченні.  — Ти вважаєш, що саме вода є той самий древній Бог з легенд? Щоб ти не казав, в космосі є планети, де води немає! А чорні діри? Хіба в них є вода?

Я зрозуміла, що підвищила голос і зрозуміла, що це кричить те саме заперечення, яке є кроком до прийняття. Сівши просто на підлогу, я обійняла колінця руками та уткнула в них обличчя.

— Бажано! Вода намагалась розмовляти з тобою. Ти ж це знаєш, чи не так? — Зорян важко зітхнув і продовжив, — Ти здатна перескочила в іншу реальність. Насправді я і без одкровення це завжди знав. Пам’ятаєш, як жалілася мені, що часто ніби « пропадаєш», а потім з’являєшся? Це було лише свідомістю. Тепер, мутувавши, ти здатна зробити це й тілом. Не лише ти можеш перескакувати з реальності в реальність. Реальності тепер також будуть перемещуватись між собою самостійно. Моє бажання: змінити те, що відбувається наразі до, хоча б трохи ліпшого. Людство попереджали багато разів, але ми достеменно не знали причини змін та трансформацій. Тепер в нас є це знання. Я не прошу тебе стати Месією, лише попередь ще раз людей про те, що буде з ними, якщо вони не зупиняться.

Розділ шостий

Колись, науковець та популяризатор науки, фізик Мічіо Каку, казав, що це неможливо…

« Проблему старості ми теоретично можемо вирішити, але я маю сумнів, що квантові комп’ютери можуть врятувати людство від міжособистісних проблем, які виникають у процесі спілкування. Ці процеси дуже складні ще й тому, що відбуваються на тлі соціальних взаємодій. У будь-якому разі нам треба знайти якийсь шлях, щоб об’єднати людей, спонукати їх жити у мирі, замість того, щоб постійно вести війни.

Які проблеми квантова ера вирішити не зможе? Є одна річ, яка зараз квантовим комп’ютерам не по зубах: викорінення таких людських слабкостей, як бажання вести війни чи заздрість. Еволюція дала нам можливість боротися, дала нам здатність захищати те, що належить нам. Еволюція нагородила нас безліччю рис, одні з яких сприятливі й приносять людству користь, інші — ні. Але еволюцію це не хвилює. Вона просто створює людей, здатних вижити. І якщо для виживання потрібно вбити інших людей, то з погляду еволюції нехай так воно і буде. І саме тому люди настільки далекі від досконалості.»

Вкотре це було сказало?

Так, я погодилась. Бо це був мій єдиний шанс втекти звідси…

Повернутися до конкурсу: Фантастичні пригоди