Випадок, який він забуде

Як ви ставитеся до нас, котів?
А знаєте що? Відкрию вам таємницю. Як би ви до нас не ставилися, нам на те байдуже. Бо найголовніше в цьому житті, це не сіпатися від кожного байдужого погляду, а розуміти ким ти є насправді й виходячи з цього розуміння, отримати від життя максимум.
Всесвіти, які ми можемо охопити нашою свідомістю, це лише Гра. Є Великі Гравці, яких ми не можемо осягнути своїм розумінням. Є ми, коти.
Нашим основним призначенням є нагляд за дотриманням правил Гри. Нас такими створили Гравці, щоб інші Гравці не порушували ці правила, бо Гра у якій порушуються правила, втрачає сенс. Така Гра стає нудною. Її вимикають і більше ніколи не вмикають. Жахливий кінець.
Живемо ми у двох реальностях. І бачимо ми одночасно дві реальності. Те, що ми самі вважаємо своєю реальністю, є тим, що люди вважають нашим сном.
Ви ж знаєте, що коти сплять сімнадцять годин на добу? Насправді коти живуть сімнадцять годин на добу! Решта часу (сім годин, які ми самі вважаємо своїм сном), у нашого пухнастого аватара йде на вилизування, вичісування, пошук собі пари для короткого шлюбу, потягусі, та полювання за мишами, або за хрусткою обгорткою від цукерки, яку скрутили бантиком і прив’язали до довгої мотузки. А що ви хотіли? Уві сні ніхто не досконалий.
Істинна правда, яку ні в якому разі не повинні знати люди, це те, що вони є лише ігровими аватарами для Гравців, і те, що вони живуть у нашому сні.
Скажу більше. Аватарами є лише деякі люди, а решта, більшість з них, просто НПС. Але Тс-с-с! Це знання може назавжди зламати людям здоровий глузд! Вони ж бо думають, що всі однакові та мають рівні права!
***
Як ви там? Ще мізки не потекли? Тримаєтеся? Що ж, тоді продовжимо.
***
Того ранку я задовго вбирався. Мій циліндр з вирізами для вух, чомусь не погоджувався зручно влаштовуватися на моїй голові. Невже розмір голови збільшився? Чи не означає це, що я став розумнішим і пора просити підвищення на посаді?
На жаль, здається ні. Схоже, я вчора невдало поклав циліндр і він трохи втратив форму.
Я в останнє подивився у люстро, поправив краватку, ще раз щіточкою розчесав вуса і вийшов з дому.
Ранок був просто пречудовим. Людська реальність слабеньким примарним серпанком просвічувала через нашу, справжню, котячу реальність і не заважала насолоджуватися сходом котячого сонця.
Я трохи замріявся по дорозі й спізнився на робоче місце.
Коли я зайшов у кабінет начальника, куди мене прямо з ресепшину відправила симпатична кішечка Мрієта, вся наша оперативна група була вже в там.
– А ось і наш герой! – ця фраза шефа, старого кота Руфуса, дала мені зрозуміти, що знову на загал перемивають кісточки моєму котячому аватарові з людської реальності.
Як на зло, я вночі був стомлений, просто відпочивав, снів не дивився і навіть не маю поняття, що уві сні натворив мій рудий, смугастий аватар. Я швиденько зайняв своє місце і приготувався до того, що мене зараз будуть гладити проти шерсті.
– Для тих, хто спізнився, – продовжував в’їдливий монолог начальник, – Коротенько нагадаю основне. Сьогодні під час сну агент Ґрей продемонстрував нам усім недбале відношення до свого власного аватара, несвідомі дії якого ми зараз бачимо на екрані. Агенте Ґрей, прокоментуйте, – Руфус натис на клавішу й увімкнув великий екран позаду себе.
Я невдоволено муркнув. Відчуваючи, як мій власний хвіст, мимо моєї волі, починає попід столом лупцювати мене по лапах, я підвівся.
– На екрані ви можете спостерігати мого сонного аватара в реальному часі. Людська істота, на ім’я Олесь, яка прислуговує моєму аватарові, називає його Мурчиком. Зараз Мурчик спить. Це логічно, як логічним є те, що я зараз стою тут, поряд з вами. Бо якби мене тут не було, то Мурчик би зовсім не спав. Я не розумію, що я тут маю коментувати?! – я роздратовано сів на місце.
Шеф Руфус повернувся до екрана. Зрозумівши, що картинка не та, він кахикнув, немов вдавився вовною і почав клацати по клавішах, шукаючи потрібну.
– Клята автоматика! – буркнув Руфус, продовжуючи пошуки, – Загалом сенс у тому, що Великий Гравець, який грає людським аватаром Олесем, схотів поза правилами перевести свого протеже на новий рівень. І добре б він вирішив оминути процес розвитку, або становлення, або перевести Олеся на рівень питань до всесвіту. Однак, ні! Він вирішив відразу підняти Олеся на рівень усвідомлення реальності! Великий Гравець знайшов похибку в програмі Гри й запустив через неконтрольованого Мурчика читерський плагін, який називається «балакучий кіт». Ось! Знайшов! Перегляньте запис Гри у період, коли наш агент Ґрей спав без задніх лап і не сподобився проконтролювати свого аватара Мурчика!
На екрані демонстрували запис минулої доби з точки зору Великого Гравця і чим далі я дивився, тим вище підіймалася шерсть на моєму загривку.
***
Олесь був звичайним чотирнадцятирічним хлопцем. Як звичайному підлітку йому подобалися дві речі: дівчата і комп’ютерні ігри. Але дівчата на нього уваги не звертали, надаючи перевагу старшим хлопцям з великими біцепсами, тож лишалися ігри.
Цієї п’ятниці він вдало захворів. Запевнивши батьків, що всі вихідні має на меті лише сумлінно страждати й валятися в ліжку, Олесь таким чином, уник необхідності їхати на дачу і лишився вдома сам.
Тож розігрівши собі борщу і наперед зазирнувши до туалету, Олесь, з повним шлунком, порожнім сечовим міхуром і гарним настроєм всівся за свою улюблену «Готику II».
Не встиг юний геймер, керуючи своїм аватаром, прорубати старим, іржавим мечем собі шлях до виходу з села, як з кухні приперся Мурчик, якого хлопець звісно ж забув погодувати, і влігся на клавіатуру.
Закид був законним та й кота свого, хлопчина, все ж таки любив, тому зітхнувши, підвівся з-за столу і пішов на кухню годувати цього рудого ненажеру.
Сипонув корму з пачки, налив води в мисочку і почув з-за спини голос.
– Я то все, звісно, поїм, але ти міг би й помити мої улюблені мисочки. Наперед скажу, що мити потрібно кожного разу. Ніякої поваги до свого господаря!
Олесь виряченими очима спостерігав, як Мурчик неспішно підійшов до своєї миски й заходився їсти.
Врешті вирішивши, що йому то почулося, Олесь, струснув головою, пішов до ліжка, взяв з тумбочки та про всяк випадок випив всі ті ліки, які йому на вихідні лишили батьки. Потім, насторожено зиркаючи в бік кухні, пішов до комп’ютера.
Однак, не встиг хлопець простягнути руки до клавіатури, як з кухні, розпушивши хвоста, прибіг Мурчик, розлігся на дивані й промовивши фразу: – А тепер, малий, слухай сюди, – почав вивалювати на незміцнілу психіку Олеся заборонену інформацію. Про Гру, аватарів, відсутність свободи вибору, Великих Гравців і, звісно, котів.
Вочевидь читерська програма була куценькою, бо некерований Мурчик, розповівши весь інформаційний блок, і не маючи інформаційної підтримки навіть для діалогу, відвернувся і захропів, полишивши Олеся в шоковому стані.
***
– Це зашквар! – голос начальника вивів мене з прострації, – Це неподобство! Мало нам випадкових похибок, ще й власні агенти вдаються до таких безвідповідальних вчинків!
Раптом Руфус заозирався, немов би його хтось покликав, клацнув клавішею і на екрані з’явилося маленьке біле котеня, яке мило спало, згорнувшись в клубочок. До нього підійшло якесь людське дівча і заходилося розбуркувати малечу.
– Перепрошую, – звернувся до групи Руфус, – мій восьмий аватар ще зовсім неадекватний, я вимушений трохи відірватися. Засідання продовжить моя заступниця, пані Манго. Проконтролюйте тут, шановна.
Начальник розчинився в повітрі. На екрані біле кошеня розплющило очі, зробило потягусі. Дівча ніяк не хотіло відчепитися від маляти: – Вставай, Біляшику, будемо гратися!
Біляш, остаточно прокинувшись, дряпнув дівчинку за руку і чкурнув під диван.
Тим часом Манго зайняла місце ведучої.
– Агенте Ґрей! Я досварювати вас не буду. Нехай пан Руфус сам це робить, коли повернеться. А ми не будемо втрачати часу. Олеся, ту людину, за яку ви несете відповідальність, зараз приспали наші агенти. Тож терміново засинайте і виправляйте свої косяки, бо доступ для глибокого коригування психіки даного аватара є лише у вас. Починайте прямо зараз.
Зітхнувши, я буркнув: – Слухаюсь, пані Манго, – і сконцентрувавшись заснув.
***
Заснувши, я опиняюся в тілі свого аватара Мурчика і ледь розплющивши очі, оглядаю кімнату. Олесь спить, зручно примостивши праву щоку на клавішу «Enter». На екрані його аватар іржавим мечем безперервно лупає стіну сільської хатинки.
Я заскакую йому на загривок, згортаюся клубочком і починаю муркотіти, налаштовуючи свій телепатичний апарат на певні ділянки його мозку.
Зараз влаштую йому короткострокову амнезію.
Звісно в тілі Мурчика під час сну зосередитися дуже важко. Весь час тягне знайти свій улюблений волоський горіх, який минулого разу кудись закотився, і поганяти його по ламінату. Він так кумедно дріботить, коли котиться.
Але я розумію відповідальність свого завдання і тримаючи весь час контроль над станом свого сну, добросовісно мурчу і виправляю шкоду, яку заподіяла читерська програма.
Працюючи над налаштуванням мозкових хвиль, можна трошки подумати. Спочатку думаю про начальника.
Руфус вже старий. Біляш – то вже восьмий його аватар. Ще один і все. Часу лишилося мало, але він на пенсію йти не хоче. Фанатик своєї роботи.
Я не такий. Мурчик мій другий аватар, але я вже хочу звільнитися з агентства і пожити диким життям. Нащо мені ця відповідальність?
Уві сні хочеться розслабитися, погасати в лісі за пташками та мишами. А я вимушений весь свій сон витрачати на життя в цій квартирі та контроль за цими шкіряними істотами. А якби ви тільки знали, як їх важко виховувати.
Звісно, краще всіх почувають себе Великі Гравці. Але які ж вони, все-таки, дурні! Невже не зрозуміло, що свого аватара не можна примусово чомусь навчити, або примусово зробити розумнішим, лише надавши йому інформацію.
Людина може підвищити свій «левел», змінити себе, розібратися в собі, або знайти відповіді на свої питання лише в тому випадку, якщо вона сама того схоче.
І всьому свій час! Механізми Гри дуже складні, це потрібно розуміти, а тим Гравцям аби гратися! Лише ми, коти – найвідповідальніші створіння. За всім слідкуємо, все контролюємо.
Так, це важко! Але ми тримаємося, бо ми – коти!
11,07,2023